Фантазія біженця

Майже не спали всю ніч. Чекали на свою чергу в автобус, який перетинає кордон. По черзі ходили дивитись, як все просувається. І ось зранку, приблизно, о 8 ми вирушаємо до кордону. Відстань досить незначна, їхали ми близько години. Але найскладніше тепер вистояти чергу на кордоні.

Вигрузились з автобусу. Стоїмо. Роздають чай, шоколад, гарячі обіди. Неймовірні люди- прикордонники намагаються полегшити наше перебування тут. Люди перемовляються, ведуть подекуди жваві бесіди, навіть не треба спеціально знайомитись, щоб відчути себе знайомими. Ми всі в одному човні. Перепливаємо з одного берегу на інший. З війни до мирного життя.

Візьміть ще коцик, тобто ковдру, - каже хлопець волонтер. Ми беремо коцики, тепер стояти значно тепліше. Нам знову пропонують чай та смаколики. Діти пoжвавлюються. В них досі є енергія вистрибувати і розважати самих себе. Цьому треба в них повчитися.

Ось вже питають мій паспорт і це той момент, коли я чекаю з завмиранням серця: чи пропустять мене на кордоні. Причин хвилюватись немає, але я завжди хвилююсь. В той момент,  коли ми переходимо кордон, я полегшено зітхаю і ось помічаю кішку, яка наливає чай і пакує сендвічі. Я протираю очі, можливо, спала дуже мало. Двічі протираю очі і ця картинка не розвиднюється.

Кішка - волонтер стоїть на посту і загортає бутерброди. Поляки кажуть “Знайомтесь, це Краля - наша помічниця”. Люди втомлені дорогою і лише розводять руками.

Я дуже зацікавилась цією незвичною кішкою, хотілось розпитати про неї більше, але то був час їхати далі.