Історія 3. Хто не давав спати Бабаю

Вже був пізній вечір і Бабай готувався спати. Він заварив собі трав’яний чай, яким пригостили його зайці. Вони зібрали гарний урожай різнотрав’я цього літа. Випивши чаю, він почав було дрімати, але спросоння почув якесь пугикання. Полежав трохи, перевернувся на інший бік, але знову його відволікало чиєсь «пугу-пугу». Врешті-решт він зовсім прокинувся і вже не міг спати.

Вдягнувши свій теплий светр, Бабай пішов на вулицю. Змахнувши крилами, він дуже швидко опинився на другому боці галявини. Потім полетів подивитися, чи немає кого в заростях малини і повернувсь до дупла. Тільки-но він хотів зайти до своєї домівки, знову почув «пугу».

Піднявши голову догори, він побачив мале совеня, яке сиділо прямо на його дереві.

– Ага, ось хто це пугикає і не дає мені спати. Ти малий бешкетник, що ти тут робиш? – запитав Бабай.

– Привіт, я вирішив тут поселитися, гарне місце. А це твоє житло поруч? – наче й не було нічого, запитало совеня.

– Так, це моє помешкання і я не можу заснути через твоє пугикання.

Совеня задумалось, а потім сказало:

– Виходить, я заважатиму тобі спати, якщо поселюся поряд. Бо я зазвичай сплю вдень, а вночі мені геть не спиться.

– Ех, дійсно так, – відповів Бабай. Йому не хотілося проганяти совеня, але й спокійно спати він теж хотів. І тоді він сказав:

– Може, ти сьогодні заночуєш тут, а завтра ми роздивимося добре ліс і пошукаємо тобі інше, але таке ж чудове місце для твого помешкання?

– Ой, я буду дуже радий, – відповіло совеня, – мені б хотілося з тобою дружити. Вибач, що я тебе розбудив, намагатимусь не пугикати.

– Дякую, друже, – сказав Бабай і пішов спати.

Наступного дня Бабай заглядав у всі закутки лісу. Йому хотілося, щоб нове місце дуже сподобалось совеняті. А коли надвечір совенятко прокинулось, бо вдень воно трохи спало, то вони попрямували до мальовничого озера, навкруги якого росли високі ялинки. Там було досить затишно, багато моху росло між деревами і з однієї з ялинок відкривався чудовий краєвид. Коли настала ніч, на небі з’явився повний місяць і засвітив так гарно, що його стало видно на водяній гладі озера, навкруги було пречудово. Совеняті тут сподобалось, а ялинки були надійним прихистком для нового друга Бабая. До того ж, тепер він міг пугикати хоч усю ніч і нікому не заважати спати.