Історія 2. В гостях у мами

Сьогодні був сонячний день і особливе свято – день народження у мами Бабая. Бабай дуже любив свою маму і вирішив назбирати їй букет польових квітів. Він хотів зробити приємний сюрприз і завітати в гості, а без подарунку не годилося.

Неподалік галявини гралася його подружка – Беккі. Побачивши Бабая, вона попрямувала до нього.

– Оце так букет! Він дивовижний, – сказала вона, – і куди це ти зібрався? – не вгавала рись.

– Я лечу до мами, цей букет для неї, – сказав Бабай.

– Яка цікава новина, я ніколи не бачила твою маму, а можеш узяти мене з собою? – продовжувала Беккі.

Подумавши, Бабай вирішив, що це чудова ідея, адже Беккі була його найкращою подругою і він залюбки познайомить її з матусею.

– Ну добре, візьму тебе з собою, але потрібно уже вирушати, ти готова?

– Ура, звісно, готова, – радісно сказала вона.

Дорога пролягала через поле за лісом, у якому жили Беккі з Бабаєм. Далі ріс дикий яблуневий сад та протікала невеличка річечка за якою були невисокі гори, ось там і жила мама Бабая.

Здалеку вони помітили невеличкий дим. Він виходив з димаря хатинки, що заховалась у скелі. Матуся топила піч.

Дорога зайняла чимало часу і друзі геть потомилися та зголодніли. Мама Бабая якраз готувала улюблений грибний суп сина. Постукавши у двері, вони стали чекати, і вже за якусь мить старенька їм відчинила.

– Мій сину, яка я рада тебе бачити, – сказала вона.

– Мамо, привіт, я теж радий тебе бачити. Ці квіти тобі, – відповів Бабай, простягаючи польовий букет, який збирав зранку. – А це моя подруга Беккі, вона хотіла з тобою познайомитись.

– Доброго дня, – трохи сором’язливо сказала маленька рись.

Мама Бабая також привіталась, лагідно посміхнулась і впустила гостей до хати.

Потім вона насипала їм смачного супу, розпитувала про справи Бабая і слухала веселі історії Беккі про пригоди у лісі. Наостанок вона пригостила їх чаєм із м’ятою та абрикосовим пирогом.

Коли всі на хвилину замовкли, Бабай з Беккі почули якісь дивні звуки.

– Не дивуйтеся, мої любі, то чути кажанчиків, які живуть у мене на даху, – відповіла мама Бабая. – Вони оселилися нещодавно і трохи пустують, буває, заважають мені заснути, але що поробиш, – зітхнула вона.

Бабай знав, що його мама дуже добра і ніколи нікого не скривдить, але кажанчики дійсно голосно шурхотіли і він вирішив якось допомогти.

- Беккі, а давай роздивимось усю скелю з різних боків і спробуємо віднайти нове місце для кажанів, – запропонував він.

На пошуки пішло трохи часу, але невдовзі Беккі покликала Бабая, бо роздивилася якийсь отвір. Там був невеличкий прохід і темна печера, яка могла підійти кажанам. Пошуки були закінчені!

Він полетів до маминої хатинки і знайшов батьків-кажанів. Коли розказав їм про стареньку маму, якій тяжко заснути від їх шурхотіння, кажани погодились подивитись нове житло. Воно виявилось напрочуд затишним і було геть близько від попереднього, тому перелетіти вони змогли дуже швидко.

Кажанчикам-малюкам та оселя сподобалась також, а мамі Бабая була приємною турбота сина. Беккі теж раділа від того, що стала корисною і зробила гарну справу.

Ніхто й не помітив, як сонце почало сідати за обрій, тож скоро мала настати ніч. Бабай попрощавсь зі своєю мамою і вони з Беккі вирушили додому. Шлях був неблизький: через річечку, яблуневий сад та поле, в кінці якого починався такий знайомий ліс, де мешкали друзі.

Подорож вдалась, і вони домовились навідати маму Бабая знову вже найближчим часом.