1. Серце.

Антоха Крамаренко, як завжди, по роз3,14здяйські запізнювався.

  Саме так.  Слова - недбало, несумлінно, халатно - не могли правильно передати його запізнення.  Бо вони передбачали хоч якусь повагу чи серйозне ставлення до роботи.

   А Крама, як кликали його всі друзі, до йоги ніколи не ставився, як до роботи.  Йога - це поклик душі .  Це - виклик. Це -  спосіб життя.  А не, ні в якому випадку, робота . Тому, як можна планувати поклик душі по хвилинам?  Чи як можна запізнитися  на виклик долі?  Так собі він міркував, нахабно виправдовуючи свої запізнення.

  Але совість не давала спокою. Не через те, що керівництво дивилася на це скоса.  На це він  клав болт. Не на директора. Бо керівника він шанував і навіть ставився до нього з захопленням і співчуттям. Бо яке ж потрібно мати терпіння, щоб терпіти на роботі такого недбаху?  А клав болт, на святая святих - правила та приписи, які полюбляє кожне начальство, бачачи в них  весь сенс свого існування. 

  Сумління гризло, тому що на нього чекали люди в залі…  Але,час від часу, він підкидав цьому вічно гризучому хом’яку ідею: що він теж людина, і мусить мати  свої недоліки… 

 А то, ще не дай Бог, стане святим, і тоді вже точно не зможе викладати йогу, бо не буде часу за чергою з стражденних та нужденних, які так люблять докучати святим, звалюючи на них всі свої проблеми…   Або доведеться згідно стереотипів переселятися десь в холодні, віддалені печери, якщо не Гімалаїв, то якоїсь Говерли.  А в печерах, як правило немає опалення, бойлера і точно кавоварки. Тому перспектива стати говерлівським йогом  в неопалювальній печері без кавомата не дуже його захоплювала…

  Запізнився він цей раз і тому, що нагло підслуховував, як  дівчинка за столиком голосно плакалася своїй подрузі:

- Уявляєш? Так і сказав. Що я кончена .   Що ми розходимося, і він ,хоче взагалі забути, що я колись була в його житті.

Фарбована мініатюрна білявка, витирала паперовою серветкою сльози.

- От козел! - сказала сердито, фігурна шатенка, намагаючись підтримати подругу. – Що він про себе уявив?! Та йому пощастило, що так красуня, як ти, взагалі,звернула на нього увагу!

- Я просто не знаю,- білявка засмучено  відкинулася на м’який диванчик, - в мене все шкереберть.  Якась чорна смуга. Таке враження, як хтось зурочив.

- Ну не перебільшуй.- заспокоювала подруга.

- Що не перебільшуй? - Білявка зітхнула. - на тому тижні мене звільнили з роботи. Грошей майже немає. Позавчора прийшли меданалізи  - виявили, що в мене  ракова пухлина… А вчора – цей скандал – і Сергій сказав ,що ми розходимося… Це 3,14єц якийсь…

Вона ледь стримувала ридання.

- Може тобі додому піти? - Запропонувала шатенка – Заспокоїтися …Десь відволіктися…

- Я не можу вдома сидіти. Мене просто розриває!  - заперечила блондинка .- Куди не гляну - згадую його! Читати  не можу. Фільми дивитися теж. Нікого бачити і чути не хочу... Просто лежиш колодою годинами і плачеш… Так і збожеволіти можна.  Хоча може  на йозі трохи відволічусь на годину від думок.

     Практика йшла не дуже рівно.  Ні, для всіх було все, як завжди.  Панянки прикладали зусилля, хтось більше ,хтось менше... Почавши з базової вправи – сур’я намаскар   - «вітання сонцю», потихеньку, асана за асаною, вони впевнено рухалися далі.  Але це було зовні. 

    Крама відчував, це як внутрішній дисонанс, як тривогу, як занепокоєння. Воно, невидиме, було присутнє в залі.  Стискало. Ламало…  Він відчував джерело. Та сама білявка. Майже фізично відчував її біль – який розливався залом...

    Люди, чомусь думають, що йога  - це фізкультура. Але якби це було так, то циркові гімнасти та акробати – були найкращими йогами… Він посміхнувся і зосередився внутрішньо. Шукав контакт… З внутрішнім серцем… Встановлював зв’язок… Ось воно… Він відчув – як входить Сила ,проходить через нього і могутнім потоком ллється в зал …

   Коли з асанами було покінчено і прийшов час пранаями, Крама внутрішнім радаром  з задоволенням відмітив, що тривоги майже не відчуває.  А після закінчення дихальних вправ взагалі  в залі:  і зовні ,і всередині – встановилися  тиша і вмиротворення …

 Як завжди - останні 15 хвилин він відповідав на питання .  Часу від часу він зарікався і казав собі ,що це останній раз , відчуваючи себе ідіотом... Важко пояснювати  терміни, сенс яких ти сам до толку не розумієш.

- А що йоги розуміють під терміном   "Серце"? - запитала поважна літня пані,- це що не те серце, яке фізіологічне ?

  Антон зробив замислений вигляд, який, на його думку мав мати статечний та поважний йог і відповів:  

-  Хрідая, на санскриті. Або по нашому  - серце, сердечний центр.  Це не фізичний орган.  Це, якби, наша суть.  Наше осерддя. Це душа. Це і є ми по факту.

- І ми робимо вправи ,щоб його відкрити?

- Не зовсім так.  Воно завжди відкрите . Просто  в нас є різні фізичні та ментальні забруднення, які гасять його світло…

 Всі мовчали. Всім було зрозуміло, що нічого не зрозуміло. Тому Антон спробував пояснити заново:  

- Асани – усувають блоки на рівні тіла і відновлюють безперешкодний потік прани – життєвої енергії.  Дихальні вправи  - заспокоюють психіку  і забирають ментальні забруднення.  І коли всі рівні очищаються  - ми можемо доторкнутися до себе  - до свого «Серця».

- А що це нам дасть?  - нерозуміюче запитала шатенка .

- Якщо ми очистимо  Серце, то воно розкривається, наше життя повертається в правильну сторону, сповнюється Силою і Любов’ю. Тобто може докорінно  змінити наше існування .

  Трохи пафосно прозвучало. Так собі подумав Крама.  Достоту, як в тих  інфоциган вєдічєскіх.  Але як вже вийшло.

- Та якась дурня,- розчаровано, ніби про себе, сказала шатенка.

  Антон вдав ,що не почув. «Просунуті  йогі» не повинні звертати уваги на «нещасних», які ще не доросли до духовних висот , і не можуть понять усю глибину глибин ". Саркастично втішив себе. А вголос промовив: