Розмова нотами емоцій

Сьогоднішня мелодія в моїх думках розповідає про пошук власного дзеркала. Саме того люстерка, яке відкриє мені справжню мене, а не замальовки з клаптиків чужих думок та очікувань.

Блукаю по коридорах університету. Вже пізно. Лишилися година до закриття бібліотеки та вхідних дверей.

Відчуваю неспокій. Переповнює хвилювання, бажання, пошук звільнити це натхнення творити. 

Ось і "наблукала" саме на той кабінет. Знаю, що його ніхто не закриває, бо давно перетворили на комірку для "колись..., можливо, але нині" непотрібних речей. Відкриваю двері і поринаю в простір темноти. Знаю, що там в глибині кімнати, приспаний тишиною, у спочинку своїх думок, зачарований моменом на мене чекаєш ти.

Вмикаю світло. Тьмяна стрічка мерехтіння занедбаної лампи, яку давно пора замінити, малює контури цих покинутих речей, забутих кимось картин і нотних станів. Відчуваю як кружляють ненаписані мелодії над загадковими, обшарпаними свідками чиїхось емоційних моментів. Хаотично складені речі, огорнуті тонкою ковдрою пилу, додають тобі загадковості та особливості. Вже довгий час вони є твоїми вірними слухачами.

Підходжу ближче. В середині кипить бажання швидше привітатися з тобою, торкнутися душею твоєї душі, обійняти твій спокій чорно - білих клавіш власним звучаннями серця.

Не поспішаю. Легке хвилювання. З чого ж почати? Присідаю на стілець біля тебе, закриваю очі і вслухаюся в тишину, а потім в тихий шепіт ісорій цих покинутих речей. Мені стає затишно в цьому товаристві. Видихнула. Наважуюсь. І ось перша нота зазвучала, а за нею цілі рядки акордів моєї сповіді. 

Непотрібні, забуті всіма події стають найкращими друзями моєї фантазії. Оживає історія моєї душі. Лунає одна за одною мелодія мого настрою. То ніжна і замріяна, а потім пристрасна і сповнена життя. Всі печалі, тривоги, турботи спустошують мене. У цій мелодійній розмові з тобою я наповнюю цю кімнату собою справжньою, щирою, відкритою.  Я зростаю в своїх мріях, очікуваннях, бажаннях, любові до життя, немов із зерна до світла проростає пагін.   

Наша розмова з тобою триває ще кілька композицій. І знову тишина. 

Наповнена, щаслива, натхненна нашою розмовою залишаю цю комірчину, знайшовши частину себе помі ж цих покинутих речей.

З посмішкою на вустах, спокійним поглядом на піаніно, яке залишилося стояти в аині кімнати, лунає у думках фраза: "Дякую за цю розмову".