Спогад

Перша ночі. Сьогодні вдома лише я. Кімнату наповнює місячне сяйво. Не виходить відпустити думки і все ж заснути. Смуток поступово полонить мою душу.

Піднімаюся з ліжка. Огорнувшись затишком пледу іду на кухню і готую собі  ромашковий чай. Помічаю баночку з медом на поличці над столом і смакую ложечку. Трішки себе побалувала смакотою. Кажуть, мед заспокоює і допомагає солодко заснути. Вмикаю улюблену підбірку мелодій. Забираюся на підвіконня біля кухонного столу і даю своїм сумним думкам розгулятися. Класична історія))

Звучить ніжна мелодія, руки гріє дивакувата чашка з носиком, око милують котенята на шкарпетках, які ніби оживають в моїй уяві, граючись з клубочками ниток.

Чолом відчула холод шибки. За вікном морозно. Безлюдно. Іскриться сніг під місячним промінням. Одинокі ліхтарі під моїми дубами – сусідами несуть сумлінно свою варту. Такі поважні, загадкові, злегка насторожують. Певно, оберігають  чиїсь таємниці.

В моїй компанії цієї ночі кілька прозорих  хмар, ціле небесне поле засіяне зірками та звісно ж він, одвічний філософ, психолог для одиноких душ і загадковий романтик для тих, кому пощастило кохати.  Місяць у повні. Цікава компанія зібралася.))

Чашка спорожніла і вже не зігріває. А думки, розігріті моїми почуттями, розгулялися на повну.  Оживає моя історія. Беру пензля фантазій у свої  руки і на основі зимового полотна за моїм вікном розпочинаю малювати картину спогадів про нас.

На сріблястому місячному промінні кружляє закохана пара. З під їхніх ніг зривається легенький сніжок і ніжним шепотом опадає на спокійну, сонну землю. Осипані зорями плечі, засніжені іскринками усмішки зігрівають щирим теплом.

Ніжний наш перший поцілунок і сповнений лагідності погляд. Міцні і пристрасні обійми. Трепет від твоїх сокровенних слів на вушко. Ми такі щасливі! Ми закохані! Мить, яку хочеться повернути. Мить, яку хочеться прожити ще раз.

Мені  нас дуже бракує. Особливо сьогодні, за два дні до Нового Року. Бо ще рік тому цей місяць і ці зорі, ці дуби і ліхтарі, цей засніжений погляд зими у моє вікно були свідками початку нашої історії. Ти мене обіймав біля цього вікна. Ти мене цілував і говорив теплі серцю слова. Ми фантазували і сміялися з власних історій. Ми пристрасно мріяли на порозі новорічного дива. Рік тому були «ми».  Відчуваю теплу сльозу на своєму обличчі.

Ковдра тікає від мене, скочується. Розумію, що  чай з медом спрацювали. Хочу спати.

Роблю глибокий вдих та видих, полишаю підвіконня і прямую до ліжка.  З теплом у серці та спогадом про нас, засинаю.