ГЛАВА 29 ЦІНА СВОБОДИ

– Майже вгадав, – і Олеся зайшлася реготом.

– Ти! – Андрія проймала чимраз більша лють.

– Раз ти встиг поговорити зі своїм братом, то це зекономить нам час.

Як Андрій не намагався заперечити очевидного, проте голос гетьмана дав чітко зрозуміти, що ожили найгірші його кошмари.

– Ти ж знаєш, що я тебе знайду й прикінчу! – проте погроза прозвучала, як слова відчаю.

– Сподіваюсь на це. Ми були повелителями цього світу, а прийшли голодранці й все забрали. Поглянь до чого призвела ваша свобода, – і Олеся демонстративно розвела руками. – Цей палац – це віддзеркалення Яву. Раби не можуть бути вільними, скільки не старайся.

– Якщо при вас жилося так добре, то чому вони побажали свободи?

– Бо знаючи тільки одну правду, не можеш прийняти іншу. Вони спокусились на силу, яка не була їхньою, яка привела їх до занепаду.

– А може це ви привели їх до занепаду? Хто з людей знає про своє справжнє минуле? Чому ви не зберегли пам'ять про ті часи? Можливо, хтось би з ностальгією згадав, – в насмішкуватому тоні видав Андрій.

Олеся прикусила губу з досади.

– Ваші земляки думають по-іншому, – надавив гетьман на болюче місце. – Деякі з них радо вступили в наші ряді.

– Це їхній вибір, – стиснув Андрій плечима.

– Ви, з братом, два осли, які вперто підтримують провальну політику батька. Володіючи такою силою, ви вперто не помічаєте настання майбутнього, майбутнього, в якому вам немає місця. Це не ми тримаємось за владу, а ви.

– Браво, – заплескав Андрій в долоні. – Хаос чудово промив вам мізки. Ви вважаєте себе повелителями, хоча насправді є сміттям, низькопробними слугами біля трону справжніх господарів. Не ви керуєте хаосом, а хаос керує вами. Як думаєш, що буде, коли сюди прийдуть сили, яким ми поступились? Мовчиш. Тоді я відповім за тебе: вони підкорять цей світ, як і багато інших до цього. Ви не особливі, у вас немає контролю темновитів, навіть Темні перевершують вас по силі. Все, що ви можете, це маніпулювати й паразитувати.

– З поверненням імператора все зміниться! – немов пророцтво, виголосив гетьман свої слова.

– Впевнений? – постарався максимально пафосно вимовити Андрій.

– Зараз і перевіримо! – виголосив гетьман.

Тронний зал став наповнюватися яскравим світлом. Ефір, мов світлячки, витанцьовував навколо Олесі, поступово направляючись в небо, де формувався гігантський меч. Останній давив з силою кількасот тонного преса. Есмінець, і його команду, розчавило, немов консервну банку. Не краще становище було й в Олесі, яка закашлявши, сплюнула чергову порцію крові.  Тепер Андрій сповна зрозумів значення слів Макса. Тим часом меч став опускатися все нижче, прагнучи досягти острова. На півдорозі його зупинив невидимий бар’єр. Від зіткнення утворилась колосальної сили ударна хвиля, що спричинила шторм в прибережних водах. Хвилі досягали десятків метрів, загрожуючи забрати острів у володіння Посейдона. Андрію довелося докласти зусиль, щоб втихомирити безжалісні води Бермудського трикутника. На зміну одній стихії, прийшла інша. Шквальний вітер підіймав вгору залишки будівель й жбурляв на сотні метрів. Дісталося й деревам, коріння яких всіма силами вчепилося в землю. Стіни замку ледь витримували натиск стихій.

Сили Олесі танули на очах. Однак, слід зауважити, що й контроль гетьмана ослаб. Це стало помітно під час чергового відкашлювання, коли вона самостійно закрила рота рукою, а поверх одягу з’явилась руна контролю. Андрій не роздумуючи кинувся до неї. Її руки обійняли його, по-справжньому, в перший і останній раз… Він відчув як тепло її тіла зігріло його, подарувало довгоочікуваний спокій… та за все потрібно платити. Свобода потребує крові. Липуча червона рідина повернула відчуття реальності. Коли Андрій підніс до очей праву руку, то не повірив побаченому. Погляд опустився вниз, показуючи причину. Холодна сталь подарувала їм обом свободу вибору.

– Я знаю, що ти зробиш правильний вибір, – мовила вона хрипко. Повіки повільно заплющились, сповіщаючи про закінчення однієї дороги й початку іншої.

Все ще не вірячи побаченому, Андрій притиснув її міцно до грудей. В грудях так і застряг німий крик відчаю. Хотілося поквитатись зі світом, що забрав найдорожче, що в нього було. Зруйнувати цю бісову в’язницю і знищити причину столітніх бід, та відгомін останніх її слів надійно закарбувався в його пам’яті. Внутрішній голос говорив, що треба підніматися з колін і виконуваим останню волю тої, що пожертвували усім, заради наскрізь прогнилого світу.

Обережно поклавши тіло коханої на землю, Андрій взяв під контроль ефір і, через нього звернувся до світовитів в збирачах. У нього було одне єдине прохання, щоб занурившись у спектр, весь Яв відчув ціну свободи їхніх предків…

*************************

Чорні хмари розступались, відкриваючи острів сонячному промінню. Сірі мури немов прокинулись від сну й запрошували сонце у свої покої, демонструючи їхню пишність і велич. Закарбувавши у своїй пам’яті чергову історію, стрілки годинника відлічували хвилини до початку.

Андрія повернувся, щоб попрощатись з коханою, та, на свій подив, виявив тільки жовтогарячий вогонь, в якому вона за мить розчинилась. На його обличчі з’явилась широка посмішка... Останні секунди він вирішив провести в оточенні ефіру, що кружляючи залою, демонстрував картини з наслідками їхнього вибору…