ГЛАВА 22 ВІДПЛИТТЯ

Після повернення в котедж на Андрія чекав сюрприз у вигляді десяти членів фракції кота, і закутої в кайданки Віти. Перш ніж мозок проаналізував побачене, до нього звернулась Віта, застерігши від будь-яких необдуманих дій. Андрій не став сперечатись, а мовчки простягнув вперед руки, за мить їх вже зігрівала холодна сталь. Розписані рунами, вони покликані були нівелювати усі спроби взаємодії з ефіром. На додачу до усього, один з бійців забрав його тотем. Після дотримання формальних процедур, Віту й Андрія огорнула вже знайомі сферичні кулі і вони перемістились на один з есмінців, що мав доправити їх на Віче. В цілях безпеки – в’язнів помістили в різні каюти й, окрім тотемів, приставили ще й охорону. Андрію пощастило найбільше, його каюта, по всій видимості, була офіцерською, оскільки з меблів був чималий дерев’яний стіл, крісло на колесах, а в сусідній каюті розміщувався душ і туалет. Виходячи зі значної кількості отворів на стіні, не складно було здогадатись, що в минулому, над столом розміщувалися прилади зв’язку, а також монітори, які завчасно демонтували. Лігши на ліжко й зосередившись, Андрій став вивчати корабель. З новими здібностями це було робити доволі просто, хоча, вони ще й не розкрилися повною мірою. Віту, Олесю і її батька, знайшов доволі швидко, відсутність п’ятого члена команди, частково пояснили гості в котеджі. Навряд вони знали про темну сторону Макса, проте факт його зникнення підлив масла у вогонь, що розгорався зі все більшою силою і швидкістю.

Закінчивши з ознайомленням, погляд Андрія знову повернувся до Олесі, що лежала на ліжку схожої каюти й дивилась на стелю бездумним поглядом. Відповіді на найбільш цікаві питання були перед ним, та він все ще боявся почути їх. Вагання так би й продовжували брати гору, якби не повідомлення капітана, в якому йшлося про відбуття за годину. Попереду було багато невідомого, а тому кращого моменту, щоб поговорити, можливо вже й не видасться, тому Андрій врешті наважився зробити перший крок. Взявши під контроль енергію всередині тотемів, що охороняли Олесю, він створив з неї свою подобу. Це чимось нагадувало астральну проекцію дводушників, тільки в цьому випадку друге «я» не вселялось ні в кого.

– Ти непогано влаштувалась, – покрутившись на кріслі, мовив Андрій.

– Не скаржусь, – її голос прозвучав сухо і холодно. – Не настільки ти сильний, раз потрапив сюди… – спробувала вона ненав’язливо вивідати, чи відкрив він свої справжні сили.

– Є ще до чого прагнути, – скупо посміхнувся він. – Нічого не хочеш розповісти…

Прийнявши вертикальне положення, Олеся, обпершись на спинку ліжка, поглянула йому в очі. Декількох секунд вистачило, щоб по її щоках покотились сльози.

– Що конкретно тебе цікавить?

– Дай подумати… розпочни з історії народження.

– Чорнобиль згадувати?

– Ні, Влад вже змалював ситуацію…

– Ясно… – на обличчі не промайнуло й тіні здивування, цю розмову вона прокручувала в голові сотні разів, притуплюючи почуття і реакцію на подібні слова. – Новіс виявив твій спектр випадково, вірніше, навіть не так. Це я випадково потрапила у твій спектр. Дізнавшись про це, батько особисто відправився на його ліквідацію.

– І Авангард нічого не запідозрив, побачивши мене? – здивувався Андрій.

– Його команда була сформована не зі стражів, – злегка повернула вона голову вбік.

– Цікаво… Скільки ж часу ви співпрацюєте з Темними? – задав Андрій питання в лоб.

– Достатньо, щоб розділити їхнє бачення, – ухилилась вона від прямої відповіді.

– Виходить – протягом усього мого життя на цій стороні, Новіс являлися моїми опікунами?

– В теорії так, а на практиці, твої вихованням займався спочатку батько, а потім вже і я долучилась, – майже пошепки мовила вона.

– Чим ще порадуєш? – пожартував він. – Ви знали про Макса?

– Про його потенціал так…

– Але не про справжню сутність, – закінчив за неї Андрій.

– Ага, – ствердно кивнула вона. – Влад майстерно все приховував. Хоча, не виняток, що й верхівка Новіс володіла більшою інформацією, чим розповідала. Можеш тепер відповісти на моє питання?

– Цікаво: хто з нас хто? – посміхнувся Андрій. – Ти знаєш, що вони слухають і передадуть їй…

– Ти можеш цьому завадити.

– Можу, проте, чи потрібно? Все одно дізнається, це її життя і вибір.

– Щасливого кінця може не бути...

– Його й так не буде… – і Андрій створив в повітрі рунний напис зі своїм ім’ям.

– Тепер зрозуміло чому у нас з Вітою настільки сильний контроль ефіру. То він…

– Ага, – знову крутнувся на кріслі Андрій. – Тернопіль і… – не договорив Андрій, його перебила Олеся.

– Сценарій Новіс, по пробудженню твоїх сил. Ми пізно усвідомили, чим зумовлена твоя дивна поведінка, тому довелось включити в план Авангард. До речі, на тому шабаші було декілька представників вашого покоління.

– І чим ви думали, вв’язуючись в таку гру, – дорікнув їй Андрій.

– А ти б сидів склавши руки, знаючи про всі скелети Авангарду?! – Олеся сама здивувалася, наскільки обурливо прозвучав її голос.

– Скоро з’ясуємо…