ГЛАВА 19 ПРОБУДЖЕННЯ СИЛИ

Андрій стояв на втоптаній кіньми дорозі й не міг зрозуміти, що відбувається. Небо затягнули чорні хмари. Неможливо було зрозуміти день зараз чи ніч. Лиш спалахи блискавок час від часу розрізали темряву. Відчуття страху чимраз сильніше заволодівало розумом. Щоб прогнати подібні думки, вирішив створити хоч якусь зброю, та потім згадав, що залишив спектрометр у сховку. Роззирнувшись відчував, як з кущів за ним стежили хижі очі, з кожною хвилиною їх ставало дедалі більше. Внутрішній голос підказував, що потрібно бігти. Андрій дослухався до його нашіптувань й щодуху побіг дорогою. Ноги самі несли його, мимоволі виникло відчуття, що він спостерігач у власному тілі. Дорога закінчилась і він вибіг на широке поле, встелене трупами воїнів. Сотні гулів правили на ньому кривавий бенкет. Серце виривалось з грудей, в передчутті їхнього нападу. Та вони немов не помічали його. За мить він зрозумів у чому справа. В області шиї почулось приємне тепло, торкнувшись того місця хлопець виявив свій тотем. Тепло поширювалось тілом, а згодом, навколо останнього загорілося яскраве світло. Це був ефір, однак про таку концентрації він не чув навіть у рахманів.

Поле битви зникло, натомість хлопець потрапив на лісову галявину, де навколо вогню засідали волхви. Вони мирно переповідали різні байки й говорили, що скоро день пробудження. Раптом, за їх спинами виникла тінь. Андрій хотів вигукнути, попередити їх, та слова застрягли в горлі. Тінь же робила свою справу,  ставши частиною них.

Не встигнув опам’ятатись, як вже стояв на вершині невідомої гори, а перед ним декілька вельмож передавали вже іншим волхвам кошелі з золотом й дякували за виконану роботу. Волхви привітно посміхалися й відкривали кошелі, щоб перевірити їхній вміст. В них виявилися золоті монети з яких почала капати кров. З кожною краплею, природа навкруги вимирала й перетворювалася на пустир.

Андрій попрямував по чорній потрісканій землі, з-під якої, мов химери, височіли обгорілі стовбури дерев. Лише крякання воронів порушувало гробову тишу. Не встиг опам’ятатися, як вже стояв перед чималим будинок, обабіч якого височів сарай. Андрієвій радості не було меж, нарешті шанс зустріти когось і розпитати, що відбувається. Як тільки підійшов до дверей, ті самі відчинилися. Лише в одній з кімнат було помітне світло. Андрій направився туди. Світло лилося від десятка свічок. В кріслі сидів і читав книгу старенький дідусь. Побачивши хлопця він мовчки відклав книгу й підвів голову. Андрій завмер на порозі.

– Вітаю. Я давно чекав твого прибуття, – звернувся він до Андрія, а той і слова не міг промовити у відповідь. – Тебе, напевно спрага замучила з дороги? – і він кивнув на діжку в кутку.

Андрій не  встиг опам’ятатись, як рука вже набирала дерев’яним кухликом воду. Після декількох ковтків він, немов заново народився на світ. Втому й страх, як рукою зняло.

– Хто ви, й де я? – голос нарешті повернувся, однак лунав він якось віддалено, немов чужий.

– Колись – це було Правом, – з сумом в голосі промовив старий. – А зараз від нього залишилась бліда тінь. Як я не намагався, проте відновити баланс так і не спромігся. Мої діти, внуки… всі покинули це місце й відправилися у світ людей. Я єдиний доглядаю за всім. 

– Прав, Яв, Нав… Світ богів?

– Богів? – посміхнувся старий. – Давно нас так не називали, – потер він свою довгу сиву бороду. – Ні, ми ніякі не боги. Богами нас прозвали неуки, що не розуміли й заздрили знанням, якими ми ділились з усіма охочими.

– Хто ж ви тоді? – з неприхованим страхом і захопленням, запитав Андрій.

– Особа, яка прагне віднайти спокій, – зітхнув старий. – Можеш називати мене Родом.

Андрій поглянув на старого спантеличеним поглядом.

– Я сплю? В цей світ же не потрапляють прості смертні?

– Певною мірою, твоє перше твердження не позбавлене логіки. Зараз ти переживаєш подобу сну, коли душа відділилась від тілесної оболонки. І так: з часу перших воєн між темновитами і світовитами, сюди закрита дорога простим людям. Вірніше – останні її забули. Шлях крові для них рідніший братів і сестер.

– Ви про війну між Темними й Авангардом?

– Темні, світлі, Авангард, Ковен… все це завіса. Немає добра чи зла, є лише вчинки, яким люди приписують ці якості. Кожен цикл в Яві був символом початку одного й кінця іншому. Як день змінює ніч, так і темновити співіснували зі світовитами, несучи порядок і гармонію в Яв і Нав. Та думка – штука капризна, здатна як возвеличити, так і піддати забуттю історію сотень поколінь. Знання, яким славилися обидва народи, зберегла лише невелика група осіб, яку зараз модно називати богами. Слово ще таке придумали, – сплюнув з досади Род. – Цій групі набридло невігластво їхніх нащадків, вони прагнуть дати їм урок, який вони довго не забудуть.

– Хочете сказати, що ця група зараз в Яві?

– Завжди любив кмітливих, – посміхнувся Род. – Частина в Яві, а інша в Наві. Кожен приєднався до свого народу...

– Весело, – зіронізував Андрій. – Таке протистояння знищить обидва світи.

– Молодець, мій хлопчику, починаєш мислити, як в давнину, коли вам з братом, ще вдавалось стримувати амбіції людей.

Сказати, що слова Рода приголомшили Андрія, це нічого не сказати.

– Тоообто браата? – перепитав Андрій затинаючись.

– Молодечий слух не підводить тебе, ти правильно почув. Твій дім – Прав. Ви, з братом, покинули його близько двадцять років тому.