ГЛАВА 13 ОМИТ

Хоч координати появи й були обрані подалі від вказаного Златою села, однак теплої зустрічі не уникнули. Одразу три Мінотаври, що патрулювали округу, перевірили гостей на міцність. Для знищення загрози довелося розділитись. Андрію випала роль приманки. Намотуючи круги поміж дерев, він дав час Златі сформувати руни й завдати прицільних ударів. Віта ж справлялась самотужки. Після декількох хвилин біганини, Андрій вирішив дещо скорегувати їхній план. Приманка почала відстрілюватись. Опинившись на лінії перехресного вогню, істоти розтрощили своїми копитами два повалених дерева, і схопивши частини з корінням, жбурнули в напрямку Злати. Від першого і другого снаряду та майстерно ухилилась, а от наступний залп виявився точніший. Третя колода заставила її відстрибнути до скупчення кущів терену, за які, в результаті, зачепилась футболка. Руна не встигла сформуватись вчасно й удар прийняло тіло. З чола потекла кров, а в лівій руці почувся різкий біль, усі спроби поворухнути нею, закінчувалися невдачею, з чого дівчина зробила висновок, що зламала її. Бій ставав все цікавішим.

Скориставшись увагою до Злати, Андрій підібравшись якомога ближче до супротивників, розрядив магазин карабіна Кольт М4 в одного з Мінотаврів. Триметрове тіло гіганта гупнуло на землю. «Один-один!» – підсумував подумки Андрій. Дійство розізлило іншого Мінотавра і він, схопивши прогнилу колоду, побіг на Андрія. Через виставлені вперед роги, Андрій припустив, що колода мала зіграти роль добивання. Рогами ж той прагнув поквитатись за товариша. Враховуючи їхню довжину й гостроту, то пряме зіткнення обійшлось би Андрію пробитими нутрощами. Перезарядивши на ходу магазин, він не цілячись вистрілив по Мінотавру. Дерева і колода не дали кулям досягти цілі. Був варіант звернутись за допомогою до Віти, однак вони вже встигли відбігти на пристойну відстань від неї, тому та навряд би встигла вчасно. І тут Андрію спала на думку ідея. Згадавши про Віту, він згадав і про навушник у вусі. «Кулемет. Байдуже на модель. Карабін в сховище». За декілька секунд руки вже зігрівав важкий холодний метал. Як на замовлення – попереду показалась чудова позиція для стрільби, а саме повалене дерево. Перестрибнувши через стовбур, Андрій вмить встановив зброю і натиснув на спусковий гачок. Повітря розрізав свист куль. Мінотавр не встиг вчасно зреагувати, й перші кулі прийняли ноги, заставивши його опуститись на коліна. Крик болю вирвався з грудей могутньої триметрової істоти. Навіть перебуваючи на колінах його кремезна статура наводила жаху. Щоб припинити його муки, Андрій націлив дуло на голову, коротка черга заставила Мінотавра навічно замовкнути. Зробивши останній подих, його тулуб зустрівся з землею.

– Живий? – почувся голос Віти в навушнику.

– Ага. Що там з інформатором?

– Краще, ніж Мінотаври, проте надалі від неї не буде особливої користі. Вона розповіла мені все, що потрібно.

– Точний міст тут не створити, – одразу зрозумів її натяк Андрій.

– Я вже зв’язалась з Олесею, вони заберуть її.

– Наші дії?

– Щоб добратись до форту їм потрібні два мости: один через кордон, а інший до форту.

– Чому одразу не переміститись?

– Круг завадить. Користуючись мостами через український кордон, усі проходять подібну процедуру.

– Виходить вони перегруповуються в навколишніх селах?

– Їхні сили прибувають з певним інтервалом, Омит перший в списку, наступна група з’явиться через годину, в сусідньому селі, – уточнила Віта.

– Чому наші ще не виявили їх?

– Бо ті, хто мали виявити: або мертві, або в полоні. По всій території України є джури, які стежать за можливими проявами Темних, на прикордонних територіях їх найбільше, проте через особливість роботи, серед них висока смертність, й часто деякі ділянки залишаються без нагляду. Зараз випадок, коли ми не маємо вагомого підтвердження чи спростування. Злату не враховуємо, вона свою частину угоди виконала.

– Ти так тонко натякнула, що нам слід відправитись в саме лігво ворога за доказами, – зітхнув Андрій.

– Люблю кмітливих людей. Не забувай також, про місцевих. Злата каже, що їх мали залишити для прикриття.

– Багато їх тут?

– Конкретно у цьому селі близько вісімдесяти.

– Немало. Я, звичайно, не заперечую проти відкритого самогубства, та все ж…

– І ослу зрозуміло, чим це пахне! – мовила Віта роздратовано. – Проявимо трохи кмітливості, заставивши грати за нашими правилами.

– Яким чином? Хоча… Омит був вибраний не даремно, – припустив Андрій.

– В десятку. Позбавимо доступу до озера, й вони самі покажуться.

– А люди?

– Я розміщу навколо озера тотеми й налаштую їх так, щоб після проходження створеного бар’єра, люди потрапляли на кордон.

– Мені залишається найкраще, – зіронізував Андрій.

– Поглянь на карту. На півночі озера є невеликий острів, займеш там позицію, після чого, за допомогою спектрометра, проведеш аналіз місцевості на предмет радіохвиль.

– Хочеш відправити людям інструкції? А якщо таких не виявиться?

– Тоді використаємо особливість внутрішнього круга.

– Може одразу передати й не тратити час?