ГЛАВА 9 ПОЛЮВАННЯ

Наступний день для Андрія розпочався зі зборів й ознайомлення з новими гаджетами, першим з яких був спектрометр. Незамінна річ для бійців Авангарду. Подібний використали під час відкриття проходу зі станції Янів на Ирій. Існувало чимало видів спектрометрів, проте найпоширенішим був у формі смартфона зі спеціальним тотемом всередині й батареєю з особливого мінералу – алатиру. За допомогою сили тотема встановлювався нерозривний зв'язок з іншими спектрометрами, а також відстежувались спектри, надходили завдання зі штабу… та найголовнішою особливістю було створення особливо спектрального поля, завдяки якому необхідне для місій спорядження непотрібно було носити на собі. Достатньо зайти в меню спектрометра, натиснути відповідні команди, й необхідні речі з’являлись перед власником гаджета. Завдяки тотемам внутрішнього і зовнішнього круга, навіть в найвіддаленіших куточках планети, можна було оформити замовлення, і за декілька хвилин вже розпаковувати посилку. З мінусів хіба що батареї. Зарядити їх можна було тільки на Ирію, всередині веж Тесла. Існували звичайно і так звані бази, й цілі замасковані організації, які надавали інформацію й необхідні речі, проте ніхто не скасовував плату. Хоч Авангард і стояв на стражі спокою людей, проте двадцять перше століття – це епоха ринкових відносин. Тому кожен курінь змушений був володіти й певним капіталом, щоб успішно виконувати завдання.

Спектрометр був тільки вершиною айсберга, у підніжжя стояло вищезгадане спорядження. Якщо броня складалась з різних бронежилетів, камуфляжів, захисних шоломів – зразка елітних підрозділів Землі, то зброя радувала більшим різноманіттям. Завдяки все тому ж алатиру, потреба у стандартних кулях відпала. Помістивши тотеми всередину вогнепальної зброї, фахівці Авангарду створили першокласну зброю, яка справлялась з Темними будь-якого розміру й виду. З мінусів все те ж заряджання. Оскільки ефірні кулі створювались з енергії, що зберігав в собі алатир, поміщений в магазини тієї чи іншої вогнепальної зброї, то, як і з батареями до спектрометрів, доводилось носити додаткові магазини для обраного озброєння.

Щоб не було перебоїв з постачанням, алатир і тотеми поміщали в перероблені зразки зброї з Землі. Звичайно, були й раритети без магазинів, як, наприклад, пістолі, проте ними користувалися досвідчені бійці, або ті, що хотіли похвастатися своєю майстерністю. За роки існування Авангарду систему постачання відпрацювали до найменших деталей.

Хоч їхній новостворений курінь мав у своєму розпорядженні чималий бюджет, проте Андрій не став особливо шикувати й зі зброї обрав «Beretta М9» з тридцятьма ефірними кулями в магазині, і «Colt M1911» з п’ятнадцятьма ефірними кулями в магазині. Спочатку не планував брати бронежилет, та цілий збірник правил для джур, в який його ледь не носом ткнула Віта, дав ясно зрозуміти, що навіть приманці без нього не обійтись. Тому вибір зупинився на відносно легких і мобільних поліцейських зразках. Оскільки полювання могло проходити в місцевостях з густою агломерацією, то одяг обрав повсякденний: футболка, джинси. Ну і не залишив без уваги засоби зв’язку, в ролі яких виступили безпровідні навушники. З їх допомогою було доволі зручно не тільки спілкуватись, але й керувати спектрометром, віддаючи голосові команди. За долі секунди в руках могла з’явитись зброя, а на тілі обране спорядження.

Після невеликого курсу по стрільбі від Макса, і перевірки спорядження, Віта прикріпила спектрометр до одного з дзеркал, в будинку, й ввівши потрібну адресу, створила міст в квартиру Андрія. Саме завдяки дзеркальним поверхням можна було створити міст по точних координатах.

************************

– Хороми ще ті! – зіронізувала Віта, окинувши оком холостяцьку барлогу Андрія. – Хоча нерухомість в центрі столиці цінується, можна непогано поповнити наш бюджет.

– Це називається рейдерство, – пожартував Макс.

– А як називається життя за чужий рахунок? – насупила губи Віта. – Годуй, одягай, прибирай за ним… а у відповідь жодної вдячності. З точки зору економіки – це називається невигідне капіталовкладення.

– А ти працюй на потенціал, – мовив Макс.

– Ага, тут присісти не запропонують, – буркнула вона під ніс.

– Нагадай скількох ви тоді прикінчили? – звернувся Макс до Віти.

– Шістьох, мінус ще два на Синіх Водах, і того вісім, та враховуючи їхнє полювання на провідників, то до цих сімох можна сміливо плюсанути ще з десяток.

– З такими темпами вони армію зберуть…

– Невдалий жарт, – дорікнула йому Віта.

– Знаю… – задумливо потер бороду Макс. – Я хочу дещо перевірити, можливо, це допоможе знешкодити всю зграю разом.

– Вирішив зробити з нас жертовних ягнят? – зіронізувала Віта.

– Знаючи тебе я чомусь більше переживаю за Темних. Не спали будинок, – мовив Макс на прощання і направився до дверей, які вже встиг відчинити Андрій.

Цієї миті Андрій боявся найбільше. Він прекрасно розумів почуття Віти. Втратити дорогу людину через незнайомця, що загрався в супергероя, а потім розділити з ним дах над головою. Навіть в найсильніших особистостях не завжди вистачало сил пережити подібне, не те щоб брати участь в завданнях, де на кін поставлені життя. І знову ж таки, щоб виправити його помилки.

– Якщо закінчив жаліти мене, то запрошую на каву, яку ти так й не запропонував! – почувся голос з кухні.