ГЛАВА 3 ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА

Цього разу Андрій став тінню, що спостерігала за ходом Переяславської ради. Тієї, де Богдан Хмельницький уклав союз з Москвою. На чолі довжелезного столу сидів гетьман одягнений в урочисто-червоний парчевий жупан та чорну накидку з красивими дорогими застібками. Статечну фігуру щільно обтягував пояс. Права рука міцно стискала оздоблену коштовним камінням булаву, символ гетьманської влади. Чорна парчева шапка, прикрашена двома страусовими пір’їнами, покривала голову гетьмана. Здавалось, погляд Хмельницького був направлений кудись далеко, та оманлива думка швидко розвіювалась, коли хтось з присутніх пробував порушити тишу. Всі очікували рахманів. Як Андрій зрозумів – ситуації ззовні нагадувала маятник, і річ не у війні з поляками. Щось інше тривожило українські землі. «Невже ті монстри», – промайнула думка в його голові. Очікування було гірше найвитонченіших катувань. Та нарешті двері прочинились і до кімнати зайшли два старці. Довгі сиві бороди й такого ж кольору волосся свідчили про мудрість й приналежність до волхвів, проте одяг мав певні відмінності. Якщо в останніх він складався зі довгої білої сорочки, розшитої червоними нитками, штанів з грубого сукна і чоботів, халяви яких сягали колін, то в новоприбулих гардероб дещо відрізнявся. Сорочка була не біла, а сіра. На плечах сіра накидка з капюшоном. Тотема на грудях не було, їхнім символом виступав дерев’яний посох, на верхів’ї якого розміщувалось коло з восьмипроменевою зіркою.

Волхви, козацька старшина і гетьман підвелися, щоб привітати новоприбулих. Коли усі повернулись на свої місця, Хмельницький звернувся до присутніх.

– Перш за все хочу привітати вельмишановних рахманів з успішним прибуттям, – ті схвально кивнули у відповідь. – Якщо ніхто не заперечує, я одразу перейду до причини зібрання, – в завалі всі одностайно закивали головами. – Загиблих скоро нікому буде ховати. Ми забули про минуле, та минуле не забуло про нас. Його відгомін лунає все голосніше на наших землях. Чума, що прийшла з дітьми Чорнобога, відступить тільки з їхньою смертю.

– Чигиринський, Канівський і Херсонський полки зазнали найбільших втрат, з такими успіхами Темні скоро постукають у ворота Січі! ­– заговорив міцної статури козак в голубому жупані.

– Згоден з Богуном. Угода з турецьким пашанатом не принесла бажаного результату, як тільки над їхніми головами нависла загроза, вони тут же піджали хвости й поховалися за мурами своїх фортець, – після слів Дорошенка по залі прокотилась хвиля сміху.

– Прошу зберігати спокій! ­– звернувся гетьман до товариства. – Нам потрібен новий союзник, – в залі почулись перешіптування.

– А що скажуть вельмишановні рахмани? – звернувся до тих Богун.

– Щоб розвіяти пітьму – потрібне світло. Щоб народилось світло – потрібна пітьма, – виголосив один з рахманів. – Як забули свою віру, так люди мають забути про існування Темних.

– Важко забути те, що терзає тебе й твою сім’ю кожен день, – заговорив Богун.

– Безсилля куди страшніший ворог, – мовив повчально рахман. – У Темних не менші права на цей світ, чим у нас.

– То що тепер – впустити їх у свої дома? Забути про тисячі вбитих? – не стримався Богун.

– Не вони прийшли в наші дома, а ми в їхні. Ми зводимо фортеці на місці тотемів, вирубаємо столітні ліси, змінюємо русла рік… Моря пролитої крові отруюють землю. Тому не дивуйтесь, коли терпець обривається.

– Що конкретно ви пропонуєте? – звернувся гетьман до рахмана.

– Об’єднаємо силу усіх тотемів і створимо світ, який стане домом для Темних. Домом, в який приходитимуть гості тільки з їхньої згоди.

Хмельницький потер бороду. Зал завмер в очікуванні його відповіді.

– Для втілення вашого задуму потрібен союз з Москвою.

– Ці собаки зрадять нас за першої нагоди! – вигукнув Богун.

– Згоден з Богуном! – підтримав того Дорошенко. Інші, схоже, також не відчували особливої радості від такого союзу.

– Ми заплатимо високу ціну за цей договір, – Хмельницький ретельно добирав слова. – Десятки поколінь розплачуватимуться за наш вибір.

– В іншому разі – ці покоління не народяться. Нам потрібен час, щоб народилась сила здатна протистояти темряві, – навів рахман фінальний аргумент.

– Скільки часу це нам дасть? – запитав задумливо гетьман. Нелегко було приймати подібні рішення.

– «І засурмив третій Ангол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона...» (Одкровення Іоанна Богослова, Глава 8). Нашим нащадками будуть дані як знак, так і сила виправити помилки предків. Залишається тільки передати їм наші знання і досвід.

– Поклич послів, – звернувся гетьман до Виговського. – Ми прийняли рішення…