ГЛАВА 2 ДІТИ ЧОРНОБОГА

Андрій винирнув з-під води й став судомно хапати ротом повітря. Таке враження, що він повернувся з вакууму, а його легені все ще не вірячи цьому, старались побільше вдихнути свіжого повітря. На шум прибіг водій Олег. Не довго думаючи він нашвидкуруч роздягнувшись, стрибнув у воду думаючи, що Андрій тоне. Його судження не були далекими від істини. Невідомо як би склалася доля Андрія після успішного порятунку з того незрозумілого світу.

– Ти плавати розучився? – переводячи подих, запитав чоловік.

– Де ми? – видавив з себе блідий Андрій. Хоч свідомість і говорила, що він повернувся, проте мозок не міг повірити й шукав докази, щоб остаточно переконатись.

– Річка Синюха, відпочиваємо після вдало проведеного туру, – Олег не надав його словам особливого значення, списавши їх на шок. – Може тебе в лікарню відвезти?

– Успішного туру? – перепитав Андрій.

– Ну так, – розгублено відповів Олег, а потім приклав руку до його чола. – В тебе жар. Не хочу наврочити, та краще зроби тест на корону, – а потім, поглянувши на його оголений торс додав. – Вдягнися, а то й справді підчепиш щось, – і Олег поспішив відшукати на березі Андріїв рюкзак. – Я прогрію мотор, – мовив чоловік наостанок і направився до свого залізного коня, давши Андрію можливість оговтатись.

Як тільки Олег відійшов, Андрій заходився розсувати замки рюкзака й шукати документи, які б підтвердили успішне закінчення туру. Через тремтіння рук, потрібну папку знайшов не одразу. Коли та все ж потрапили в його поле зору, він витягнув її, мов найдорожчий скарб, і став уважно вивчати вміст. Квитанції, бронювання готельних номерів, копії страховок… Перегорнувши останній папірець Андрій задоволено видихнув. «Головне, що вони живі!» – подумки підсумував він, а потім став розглядати власний паспорт, щоб остаточно розвіяти усі сумніви. На ID картці були чітко виведені літери – Андрій Гетьман. Ще раз поглянувши на двадцятирічного брюнета з короткою стрижкою на фотографії, хлопець направився до автобуса.

************************

Квартира зустріла його приємною прохолодою. Вперше за останні дні, він відчув спокій і затишок. Результати тесту мали прийти через декілька днів, а тому можна було нарешті відпочити й зібрати картину подій докупи. Хоча, враховуючи розпорядження Олесі, то сумувати не доводилося. За час, що він добирався додому, вона встигла надіслати електронні примірники десятків книг з історії. «На три роки старша від мене, а таке враження, що стерво з тридцятилітнім стажем. Коли батько депутат, можна багато собі дозволити. Я б точно не працював!» Андрій замріяно ліг на ліжко й направив свій погляд на стелю. Телефон завібрував, а на екрані з’явилось повідомлення: «На тому світі відпочинеш» і смайлик зі сердечком. «Поки вдома не було камери тут порозставляла, чи що?» Андрій кинув сердито телефон на подушку, а сам заходився готувати обід. Через бісові ями на дорогах й заповнення деяких документів, вони з Олегом провозилися цілу ніч, навіть поїсти толком не зуміли, тому, попри бажання спати, першим ділом довелось задобрити шлунок. За роботою зник і сон, тому Андрій вирішив зануритись в світ міфів і надприродного. Пережите не давало спокою. Першим пунктом, з довгого списку, стали вовкулаки. В слов’янській міфології виступали доволі добродушними істотами, навіть допомагали людям, чого не сказати про його знайомих. На вовкулаках знайомство вирішив не закінчувати. Враховуючи суть роботи, слід було озброїтися знання й щодо інших жителів невидимого світу.

************************

За роботою не помітив, як настав вечір. Поки чекав на піцу, вирішив сходити в душ. Повернувся вчасно, адже почувся дверний дзвінок. Розплатившись і подякувавши за доставлення, Андрій включив ноутбук і став шукати фільм для нічного перегляду. Вибір зупинився на документалці про незрозумілі явища. Такий собі вибір на ніч, особливо після пережитого, проте серцю не накажеш.

Опівночі сон переміг і Андрій задрімав, так і не дочекавшись фіналу. Комп’ютер наслідував приклад хазяїна, також занурившись у сплячку. Якщо у випадку машини її ніхто не посмів тривожити, то для хазяїна все було по-іншому. У двері декілька разів хтось голосно постукав. Хлопець не хотів підніматись, та гість був наполегливим. Бурмочучи під ніс прокльони, Андрій підвівся з ліжка, ввімкнув світло і направився через кухню до дверей. Через лінь не став дивитись хто там, а одразу відчинив. Сонливість як рукою зняло. Перед ним стояла істота в обдертих лахміттях. Обвисла бліда шкіра свідчила про активну стадію розкладання, як у мерців. Рідкі локони довго сивого волосся покривали лису голову. З рота доносився справжній букет ароматів, починаючи від прокислої капусти й закінчуючи дохлою кішкою. Андрія ледь не вивернуло, коли вдихнув перший раз. Побачивши його реакцію, істота засвітила двома єдиними передніми зубами, що швидше нагадували ікла. Секунд десять вони стояли й дивились одне на одного, аж доки ноутбук не вирішив подати ознак життя, включивши фінальну музику того фільму. Та на диво чудово підходила для ситуації, що склалась. Ангел-охоронець Андрія, в той день, напевно випив не одну пляшку валер’янки. З граціозністю кішки хлопець ухилився від першого удару вурдалаки, попутно копнувши двері, від чого ті смачно зарядили фізіономії гостя. Істота зашипіла й віддячила тим розламавши навпіл. «Де поліція, якого чорта сусіди ще не спохватились!» Андрій позадкував назад і схопив перше, що попало під руку. На щастя предметом виявився ніж. Наявність зброї додала впевненості й він контратакував, завдавши декілька ударів супротивнику. Той лише посміхнувся у відповідь. «І коли ж ти здохнеш!» Ніж відійшов на другий план, натомість в бій вступили меблі. Крісла одне за одним розбивалися об голову вурдалаки, та той мов скеля, насувався на Андрія. Врешті-решт гостю набридло бути боксерською грушею і він зробив випад, залишивши на правій руці хлопця глибокі шрами. Тонкі струмки крові потекли на підлогу. Хижий погляд мерця одразу сфокусувався на них. Не довго думаючи Андрій направився до спальні, попутно зачинивши двері й підперши їх невеликою тумбочкою. Від ударів вурдалаки тремтіла стеля, а світильник ледь не звалився на голову хлопцю. «Їм що – позакладало!» – згадав Андрій незлим тихим словом сусідів, а потім кинувся до телефону. Мережа відсутня, а екстрені дзвінки чомусь не набирались. «Та ви знущаєтесь! Він мережу вимкнув, перед тим як в гості зайти! Ех, була не була», – і Андрій направився до балкона. Вечірній Київ зустрів його нетиповою для літа прохолодою й пустими вулицями. Активні, в такий час доби підлітки, немов випарувались, зменшивши й без того мізерні шанси Андрія на допомогу.  Ще раз оцінивши ситуацію, він сфокусував свій погляд на зарослому газоні. Тьмяне світло ліхтарів біля під’їзду, допомогло краще прицілитись. Позаду почувся тріск, останній рубіж оборони був пройдений. Вдихнувши на повні груди, хлопець переліз через перила.