ГЛАВА 1 СИНІ ВОДИ

Андрій сидів на передньому сидінні автобуса й насолоджуючись краєвидами за вікном, попутно згадував екскурсійний матеріал. Через коронавірус справи в їхнього туроператора йшли не дуже. Довелось скоротити штат й врізати зарплати співробітникам, що залишились. Андрію пощастило, він зберіг робоче місце, хоча, враховуючи нові обов’язки, які начальниця тактовно звалила на його плечі, він іноді замислювався кому краще: тим, що пішли, чим тим, що залишилися. Згадка про скорі вихідні приємно зігрівала серце. Та до вихідних ще потрібно дожити. А вірніше – заробити на них, інакше точно перетворяться на виживання. Роздумуючи – мимоволі окинув оком салон. Десяток людей мирно дрімали відкинувши голови на спинки крісел або притулившись до вікон. Попри кондиціонер, всередині було доволі жарко, ще й чортові маски слід було носити. Андрій вже не міг дочекатися зупинки, щоб освіжитись в водах річки Синюхи. Вона була передостаннім пунктом обраного цими людьми маршруту. Оскільки частину екскурсоводів вони звільнили, то в даному турі хлопцю випала честь провести групу стежками минулого.

Нарешті почувся легкий поштовх і автобус зупинився, а з водійського місця пролунав голос водія Олега. Через громовий бас навіть задні сидіння почули його повідомлення про прибуття. Рефлекторно закинувши рюкзака на плечі, Андрій зірвався зі свого місця й став біля дверей.

– Дозвольте привітати вас на місці однієї з найвеличніших битв в нашій історії. Битви, яка змінила долі десятків поколінь. – Люди зацікавлено ловили кожне його слово. Сон і втому як рукою зняло. – Щоб краще пройнятись атмосферою тих подій – пропоную прогулятись місцями, де вона відбулася. Прошу за мною, – і Андрій першим вийшов з автобуса, за ним слухняно попрямували туристи. В основному літні люди, проте знайшлась і пара студентів історично факультету. Через них молодий екскурсовод переживав найбільше. Якщо перед рештою ще можна було приховати скупі знання, то ці двоє могли в будь-який момент виставити його повним неуком. Починаючи чергову екскурсію Андрій молився усім богам, яких тільки знав, щоб парочка виявилась двієчниками. Вдихнувши на повні груди, він продовжив розповідь.  – 1359 рік приніс в Золоту орду міжусобиці, які тривали два десятиліття. Ослабленням ворога вирішив скористатися великий князь Ольгерд, розпочавши свій наступ на татарські землі з метою приєднання до Литви усіх земель Київського князівства, яке попри битву на річці Ірпінь 1342 року, все ще продовжувало сплачувати данину татарам. Зайнявши в кінці 1359 року північ Чернігівського та Київського князівств, Ольгерд вирішив розвинути успіх й восени 1362 року очолив військо, що вирушило у напрямку одного з найбільших ординських міст на землях Русі – Торговиці. Забігаючи наперед скажу, що місто було знищене наприкінці п’ятнадцятого століття, а на його місці виросло село Торговиця, яке ви зможете побачити повернувши голови ліворуч. – Переконавшись, що група насолодилась краєвидами села, Андрій почав спускатись з пагорба вниз до річки. – В районі річки Сині Води – нині ріка Синюха, армія Великого князівства Литовського зустрілася з військами татарських ханів Кутлубуги, Кочубея та Деметрія. Татари вишикувалися трьома полками. Ольгерд же розтягнув фронт, розташувавши свої війська півколом, висунувши фланги армії дещо вперед. Розпочала битву татарська кіннота, що не знала рівних в степових битвах. Головною метою ординців було знищити центральні загони литовських і русинських воїнів, щоб зруйнувати бойове шикування й дезорганізувати армію супротивника. Однак татар чекала несподіванка, військо Ольгерда розступилося перед їхньою кіннотою, пропускаючи її вперед і при цьому нещадно обстрілюючи з обох боків. Завдавши сильних втрат супротивнику, князь Ольгерд наказав розпочати контрнаступ. У бій вступила важка литовська кіннота. Загартовані у численних боях із залізними тевтонцями, литовські кіннотники продавили легку татарську кінноту, а піші загони армії Ольгерда почали замикати кільце. Не витримавши натиску, татари почали перелякано тікати. За непідтвердженими даними усі три татарські ватажки знайшли спочинок на цих землях.

Блискуча перемога Ольгерда ознаменувала собою остаточне звільнення всіх поліських земель, включно з Києвом, Поділлям та значною частиною Наддніпрянщини з-під ординського іга. Завдяки цьому більшість тогочасних українських земель Русі вдруге, у своїй історії, об'єдналися в складі єдиного державного утворення на чолі з Великим князем Литви, Русі та Жемайтії – Ольгердом. На цьому все, відправляємось через годину, – повідомив під кінець Андрій, тим самим давши групі зрозуміти, що прийшла пора освіжитись і поповнити колекцію фотографій.

************************

Глибоко вдихнувши, Андрій занурився під воду, а потім винирнув. Процедура повторилась декілька раз. У вибраному ним місці вода була прохолодна, що підсилювало освіжаючий ефект. Переживання і страх поступово відходили на другий план. Повертаючись до берега мимоволі задумався про можливу премію. Така думка зігріла краще тридцятиградусної спеки. Та як тільки його ноги відчули землю, довелося забути про все, окрім картини попереду. Десятки людей трудилися прокопуючи невеликі рови до Синюхи, а його групу оточили невідомі люди зі списами й шаблями. На розіграш не було схоже. Хоча, який до біса розіграш. Кому вони потрібні. Його погляд повернувся на річку, води якої тепер стали кристально чисті. Згадалась її попередня назва. Дивлячись на своє віддзеркалення хлопець не міг повірити власним очам. Від молодого двадцятирічного юнака залишився блідий спогад. Тепер він виглядав як чоловік років сорока, з густою рудою бородою і такого ж кольору волоссям. Сухорляве тіло все нило від болю, немов він не купався, а копав поряд з тими чоловіками. Погляд знову ковзнув на робочих і туристів, яких вже звільнили. Ті безтурботною ходою попрямували до міста на лівому березі Синюхи. «Ні, цього не може бути!» – Андрій з недовірою поглянув на картину навколо. Мозок поступово складав пазли головоломки. Історія, яку він декілька хвилин тому розповідав туристам – ожила, а він став однією з її дійових осіб. Прийти до тями допоміг удар в бік.