Пролог:

«Настав час одному змінити все навколо»

© Крапля в морі

Роздратованим кроком він прямував до свого кабінету. Все нові й нові проблеми держави почали випливати на поверхню. Занепокоєння ширилося, наче сніжна лавина, а хаос у всьому лише набирав сили. Порожніми коридорами гучно лунав звук його швидких кроків.

Система, що раніше вражала своєю злагодженістю й точністю, нині котилася в прірву, раз за разом видаючи збої. Як же це все дратувало. Прийшов час вже припиняти гратися в пісочницю. Діставшись до дверей свого кабінету, він провів рукою над замковою щілиною. Усередині механізму щось тихо клацнуло. Важкі оковані залізом двері відчинилися з ледь чутним шелестом.

Приміщення всередині нагадувало величезний зал. Ряди кам'яних сидінь розташовувалися на невеликому підвищенні й оперізували вимощене каменем коло. По периметру стін горіли смолоскипи, даючи мізерне освітлення. Грандіозну конструкцію увінчував купол. Колись раніше це був зал коронацій і засідань різного ступеня важливості міністрів. З часом — зал молитов, розрахований на п'ятдесят осіб, зараз же це були його особисті апартаменти: кам'яні лави завалені книгами, а в центрі кола під куполом стояв його різьблений стіл. Книги були розкидані всюди, створюючи відчуття запущеності.

Це був чудовий зал, спроєктований і побудований людиною, яка любила свою справу. Йому подобався величний тон. Така атмосфера вселяла побожність в серця відвідувачів. Кожна деталь була продумана до дрібниць, відображаючи смак і стиль творця. Все ще роздратований, він зупинився біля намальованого на підлозі символу.

Навколо самі дурні, не здатні мислити категоріями віків чи тисячоліть. П'ять, десять, двадцять років — це всього лише непомітна крапля в океані історії. Життя простих людей занадто коротке, і далі власного носа вони не бачать нічого. Всім цим міським головам і первосвященник храмів лише б набити своє ненаситне черево. Вони не хочуть жити заради ідеї, заради вищої мети. А світ — він же ось, на долонях. Такий тендітний, зайнятий своїми внутрішніми питаннями. Кожен рух здавався незначним, але наслідки могли бути катастрофічними.

Він глибоко зітхнув. Гримаса роздратування змінилася сумом. У сучасному світі вже ніхто всерйоз не вірить у війни. Часи славетних битв вже минули. Ці переконання їм дорого обійдуться. Посмішка з'явилася на його вустах. Досить чекати. Час змін настав. Підійшовши до малюнка на підлозі, вкритого десятком ліній і кіл, він змахнув руками. Спалах яскраво-червоного світла осяяв зал. Смолоскипи на стінах засичали та згасли.