7. Хороша дівчинка.

Вечір. Я сиділа собі та читала нову книжку. Мені не було нудно - я люблю, коли є душевний спокій та політ думок. 

"У твої роки я так любила прогулятися з компанією містом, зайти в якусь кафешку, потеревенити про хлопців..."

- Мені не цікаво, - обірвала я маму, - мені це не потрібно.

Чи я дивна? Не знаю. Мені зовсім не цікаві ці прогулянки великими компаніями, обговорення стосунків, яких в мене не буде найближчі 2 роки, мені потрібна лише одна людина, аби тільки їй я могла повністю присвятити себе в цей момент.

Мама всіляко хотіла, аби я була залучена у щось масштабне, по типу гуртків, які виступали з номерами на публіку. Але ніде я не змогла віднайти себе, тільки на самоті з собою. Я люблю тишу, та не повну. Мені потрібно, аби стукав годинник, сусіди шурхали або говорили по телефону, бо так я почуваюсь у безпеці.

Але інколи в мені прокидається бунтарка. Мені хочеться зробити велику тусу! Але тільки для себе. Я почуваюсь набагато щасливішою, коли спілкуюсь зі своєю подругою з закордону. Та мама цього не розуміє: "як можна спілкуватися з телефоном та бути щасливою, коли не можеш обійняти цю людину і т.і.". Можна. Тепер можна. І мені цього достатньо, поки що. Так, я хочу з нею зустрітись, та вона не поруч. Але наші онлайн-бесіди все ще наповнюють мене.

У нас з нею є такий прикол - гра "Заможні пані". Ми купляємо соломку, ніби запалюємо її та як заможні пані розповідаємо, що ми робили впродовж дня. Мамі завжди не подобалась ця гра, бо ми робимо вигляд, що палимо. Головні  слова "робимо вигляд". Хоч би щось дали попалити!

Це велика проблема та щастя хорошої дівчинки. Ти не будеш палити, ти не будеш колотись, пити, бо воно тобі не потрібно, ти заряджаєшся від людей навколо.