1. Бузковий светр.

Я сидів у невеликому кафе, коли сонце хилилося до заходу. Було тихо, море передавало свій спокійний стан усім, хто приходив до нього. А я був поруч. Я помітив прекрасну дівчину в бузковому светрі напроти мене. Вона тримала в руках блокнот. Можливо вона малювала пейзаж чи чийсь портрет, а може писала вірші чи новий роман. У ній було все ідеально. Вона закинула одну ногу на стілець. Руді кучері захищали її від зовнішніх подразників: вона не бачила, як я на неї дивлюсь, а у вухах були навушники, тому вона б не почула, як я їй роблю комплімент. Вона б здивувалась, побачивши мій ніжний погляд, адже ми не знайомі. 

"Вона б пішла, так і не дізнавшись, що я романтик, а не маніяк", - подумав я.

Як дивно милуватися незнайомкою. Вона може бути ким завгодно, але я вже бачу в ній когось особливого, людину з чистою душею і добрим серцем, навіть якщо це не так, навіть якщо інші цього не бачать.

Бувають дні, коли не жалкуєш про свої вчинки. Цей день був саме таким, я не жалкував, що прийшов у це кафе. Через якийсь час спалахнули ліхтарі. Це значило, що вже час йти далі, але я все ще сидів. Моя дівчина в бузковому светрі встала, їй мабуть пора повертатися додому. Моя... Як дивно це звучить. Я заплатив за свою каву і пішов за нею. Вона мене не помічала. Це була чудова можливість узнати про неї трішки більше.

Ви знаєте, якими бувають сни: жахи, приємні сни, сни-пригоди. Мій бузковий сон був казкою. Я міг би йти за нею вічність, чекати її біля під'їзду, аби знову зустрітися, але це неможливо. Адже вона щаслива саме в своєму світі, а мій - не такий, як її. Це видно з її очей, та навіть за ходою. Вона прекрасна саме в своєму світі, у світі без мене.

Моя фантазія зайшла занадто далеко, я міг би знайти її, але замість цього я створив її біля себе. Я написав про неї історію. Тепер не тільки я, але й мільйони глядачів можуть споглядати цей пейзаж, відчувати мої переживання, закохуватись у неї. Можливо вона знайшла себе в цьому фільмі, я буду шалено щасливий, якщо тепер це її улюблена історія.