Лісова пожежа.

Сергій лісовою дорогою швидко доправив дітей до табору. Зібравши все необхідне, він хотів їхати, але Дарина його не відпустила.
— Поїж нормально, а не на бігу. А то виразку заробиш, — суворо відчитала студента юна куховарка.
Немаючи бажання сперечатися хлопець пішов до столу. Після вечері, Стьопка з Саньком допомогли завантажити в УАЗик спальні мішки, обладнання, каструлі з вечерею і посуд. Дарина зручно влаштувалася на сидінні, притримуючи своє добро. Особливо вона переживала за компот, щоб він не вихлюпався по дорозі.
— Дашка, а ти куди? — Альбінка заглянула до салону машини.
— Нагодую працівників і посуд заберу, а то сніданок готувати нема в чому.
— Дивися не перегодуй, а то він буде товстий і ледачий, — розсміялася Альбіна й зачинила дверцята.
Відправивши машину, діти зібралися на галявині. Розпалили вогонь. Підвісили на тринозі чайник. Мітрич влаштувався в професорському гамаку і повільно погойдувався, розмірковуючи про зручність «висячого ліжка».
— От дивись ти бісові діти, зметикували ж таку гарну річ зробити. Ні в боки тобі не тисне, не скрипить. Треба собі такий в хаті повісити.
Повернулася Дарина. Всі разом помили посуд, начистили на ранок молодої картоплі. Дарина поставила тісто на пиріжки. Потім пили чай і мріяли про те, які знахідки чекають їх завтра. Санька пророкував, що вони знайдуть скрині з золотом і дорогоцінним камінням, дівчатка мріяли знайти східні прикраси. Заходити до будинку нікому не хотілося. Задуха огорнула галявину. Дарина запропонувала піти скупатися. Взявши рушники, діти рушили на берег озера.
***
Нічне озеро сподобалося Стьопі ще більше ніж на світанку. Половинка місяця сяяла в нічному безхмарному небі, немов прожектор, заливаючи округу примарним білим світлом, відбиваючись в озері яскравою доріжкою. Тіні від високих сосен, темними смугами вляглися на світлому піску.
Роздягнувшись, Стьопка увійшов в теплу воду до колін і зупинився, чекаючи інших. Обережно ступаючи в воду, зайшла Олеся, за нею Дарина, Улянка і Вероніка.
— Що Стьопка, злякався? — Улянка набравши в долоню води вмилася.
— Є трохи. Як перший раз в басейні, коли з трампліна стрибав.
— Не бійся. Чудовиськ тут ніяких немає. Пливи собі, отримуй задоволення.
З криками й вереском, здійнявши хмару бризок, повз них пробігли, взявшись за руки Альбінка та Санька. Впавши на воду, вони попливли на глибину.
— Бери приклад зі свого приятеля. Санька у нас нічого не боїться.
Зайшовши глибше, Стьопка ліг на воду і поплив. Поруч пливла Олеся. Хлопчик зменшив свій звичайний темп, щоб Олеся встигала за ним і не збивала дихання. Вони намагалися плисти по місячній доріжці, тоді вода навколо них світилася сріблом.
— Дивіться вогонь, — з темряви долинув переляканий голос Саньки.
Діти озирнулися до берега і побачили вдалині заграву пожежі. З озера подув легкий вітерець і як би у відповідь на це до неба зметнулися язики полум'я, що охопили високі дерева.
— Треба пожежним повідомити та лісничому, — Улянка розвернувшись, швидко попливла до берега.
Коли Стьопка з Олесею вибігли на пісок, Улянки на березі вже не було. Схопивши одяг, діти стрімголов помчали до табору. Улянка накинувши на плечі рушник, розмовляла телефоном.
— Стьопа зателефонуй батькові, нехай Роман Захарович зверху подивиться, де точно горить, — дівчинка продовжила розмову. — П'ятий квадрат, від старої садиби кілометра три чотири не більш. Напрямок від озера.
Стьопка зателефонував татові й розповів про пожежу. Прокинувшись, Мітрич діставши з кишені штанів допотопний мобільний телефон теж комусь зателефонував.
— Директор ваш де? В область вчора поїхав? Васька, тоді приймай командування на себе. У вас п'ятий квартал горить. Пожежникам вже повідомили. Водовозку лісхозівску швидко жени на берег. Ми її з озера заправимо, цеберок побільше нехай з собою захоплять. Тут стара дорога є, вантажівка проїде. Звідси зручніше буде, ніж в темряві по лісових просіках колесити.
До табору влетів УАЗик. З кабіни машини вискочили Сергій, Стьопин тато і дядько Гарік.
— Готуйтеся до евакуації дітвора. Схоже, що вогонь розвернувся в наш бік.
— Тато, а вчені?
— Їм доки нічого не загрожує, вогонь йде берегом. Швидко збираємо все.
Табір згорнули за півгодини. В УАЗик завантажили намети, рюкзаки. Весь цей час Мітрич двома цеберками, носив з озера воду. Приставивши до стіни рибальського будиночка дерев'яну драбину, він, піднявшись по сходах, поливав водою дах і стіни. Побачивши, що навантаження закінчене, Мітрич покликав дітей.
— Санька, Стьопа, хапайте каструлі та тягніть воду.
— Олесь Дмитрович, це марно. Якщо вогонь дійде сюди, будинок не врятувати, — Сергій спробував вгамувати старого.
— Багато ти розумієш, молодий. Тільки бовдурі марно на дупі сидять і нічого не роблять, або тікають за ознак першої небезпеки. З боку лісу тут тільки руїни й чагарник. Він швидко вигорить, вогню великого не дасть. А ось іскри від нього біди можуть наробити. Тому будинок треба рятувати. Краще беріть лопати та траншею копайте, щоб траву суху захистити. Зараз ще водовозка лісхозівска приїде. На ній бочку наповнити потрібно. Вона пожежним буде воду возити. Чкурнути - ми це завжди встигнемо. А якщо разом будемо працювати, то пожежа біди не наробить.
Вдалині почулося виття сирен. Незабаром автомобільні фари замиготіли серед стовбурів сосен. Синє мерехтливе світло проблискових маячків і рев сирени сповістили про прибуття допомоги. До галявини під'їхали три пожежні машини. З кабіни першої машини виліз чоловіків в захисному комбінезоні з написом «МНС України».
— Вітаю всіх. Показуйте, як нам краще проїхати. Улянка ти у нас за штурмана будеш. На ось примір форму, — чоловік простягнув Улянці комбінезон і чоботи.
— Швидко ви прилетіли Гена. Я думав, пізніше будете, — підійшов до пожежного Мітрич.
— Олесь Дмитрович і ви тут? Тоді я спокійний за цю ділянку. А швидко, тому як самі розумієте - п'ять хвилин затримки, гектар лісу у вогні. Ви самі нас вчили. А зараз посуха така вже котрий день стоїть. Ми давно чекали загоряння. Тому напоготові були.
— Заряди взяли?
— Звичайно! Як без них. Зараз перед вогнищем рів відіб'ємо і почнемо гасити. Добре, що вогонь уздовж берега пішов, а не вглиб лісу. Ще б зрозуміти від чого підпал пішов.
— Шашличники. Ось і вся причина. Не кабани ж з сірниками бавилися. Ліс сам по собі не загоряється - тільки від шкідників двоногих. То багаття залити забудуть. То сірник або недопалок з машини кинуть. А році в 65-му, студент один, окуляри втратив, так сонце через лінзи хмиз і підпалило. Зараз пляшки ці пластикові. Якщо з водою залишити, так природна лінза виходить. Я в цьому році тільки три таких підібрав.
— Ваша правда Олесь Дмитрович, — зітхнув пожежний.
— Я готова! — Улянка одягнувшись, підійшла до чоловіків.
— Ти диви Геннадій красуня яка! Бідова дівка зростає. Краще неї ніхто ліс тут не знає. Вона вас прямо до вогнища і виведе. Ну, вирушайте з Богом, — старий поти-снув руку пожежного і поклавши на машини хресним знаменням пішов до будинку.
Улянка з командиром розрахунку сіли в кабіну. Заревіли двигуни й три машини зникли в заростях, прокладаючи собі шлях між руїнами господарських будівель.
Дітвора продовжувала поливати дах будинку і стіни. Дядько Гарік, Сергій і Стьопин тато змінюючись, копали широку канаву, відокремлюючи зарості чагарнику від галявини. Хвилин через двадцять, знову почувся звук двигуна і на галявину виїхав «ЗІЛ» з великою металевою бочкою замість кузова. Судячи по свіжім патьокам води з боків бочки, вона була заповнена вщерть. Водій передав Мітрич стопку цеберок вставлених одне в одне. Старий вказав йому напрямок руху і відніс відра до будинку, де їх швидко розібрала дітвора.
Незабаром після від'їзду водовозки, вдалині почулися звуки розривів. Але заграва наближалася. Потягнуло гаром. Посилився вітер, який приніс перші клуби диму.
***
Діти зупинилися перепочити, боязко поглядаючи в бік лісу, звідки насувалась пожежа. Про те, що вогонь наближається, повідомили тварини.
Спочатку це були птахи. Стайки куріпок, жайворонків та інших пташок, почали пролітати над галявиною рятуючись від полум’я. Потім в кущах пролунав тріск, вереск і на галявину вискочило сімейство диких кабанів. Попереду біг величезний вепр. За ним прямувала самиця, яка була менша на зріст, а за нею смугасті як кавуни, з вереском бігли полохливою юрбою поросята. Вискочивши на галявину, вепр зупинився і пропустив уперед своїх діточок. Переконавшись, що ніхто не відстав, він побіг слідом, обурено рохкаючи.
За родиною кабанів, не зупиняючись, через галявину, рудими стрічками пронеслася зграя лисиць. Останній лисеня, пробігши кілька метрів по сухій траві ліг, важко дихаючи. Він почав жалібно скиглити, як ніби плакав. Стьопа з Саньком хотіли підбігти до нього, але тут повернулася велика лисиця. Подивившись на хлопчиків, вона обережно взяла дитинча за шкірку і зникла в темряві.
Потім галявину величезними стрибками проскочили кілька зайців. Колючими кулями, смішно перебираючи маленькими лапками, пробігли їжаки. За ними сірими тінями низько над землею промайнули сови.
Останніми на галявину вибіг гурт оленів. Стьопка навіть рота відкрив від враження, дивлячись як вони граціозно складаючи ноги, стрибками мчать геть від небезпеки. Малюки не відставали від дорослих. Хлопчик вирішив, що це ті самі олені, яких вони бачили з Олесею ввечері. Хвилина і тварини зникли в темряві.
Стьопка взяв цеберку й зібрався піти до озера за черговою порцією води. За вказівкою Мітрича, потрібно було залити траншею і викинуту з неї землю.
В цей час на галявину вийшла олениця. Слідом за нею насилу стрибало на трьох ніжках плямисте оленя. Побачивши людей, тварина зупинилася, а потім, підштовхуючи носом малюка, сміливо вирушила у напрямку до Стьопки.
— Ти диви розумна яка. Допомоги та захисту в нас благає, — пролунав за спиною у хлопчика голос Мітрича.
Старий підійшов до олениці та простягнув до неї руку. Самка довірливо тикнулася вологим носом в долоню Мітрича й озирнулася на своє дитинча.
— Мабуть, хлоп'я ногу пошкодив. Дарина тягни аптечку. Ех, шкода Улянка поїхала. Вона б його швидко поправила. Ну та ми й самі впораємося. Що теля, що оленятко.
Мітрич попрямував до дитинчати, але той злякано спробував відскочити назад. Тоді мама олениця підійшла до малюка, і ставши поруч почала вилизувати йому поранену ногу, яку оленятко постійно підтискало до черева.
— Руками не махайте і не галасуйте, щоб не налякати маля, — старий сів поруч з оленятком і обережно дав йому понюхати свою долоню, погладив по голові. — Ну ось. А ти лякаєшся. Чого маленький? Зараз ми тобі ніжку підлікуємо, — ласкаво почав промовляти старий.
Повільно до них підійшла Дарина, і присівши розклала на траві аптечку. Удвох з Мітричем вони оглянули пошкоджену ногу оленяти. Біля коліна у нього йшла глибока ранка. Руда вовна від крові стала бурою. Дарина, обхопивши оленяти за шию, стала його тримати, а старий швидко обробивши ранку йодом, подув на неї та наклав пов'язку. Взявши малюка на руки, Мітрич відніс його до вогнищевої ямі та поклав на траву біля високої сосни. Олениця, не відстаючи йшла за ним. Олеся принесла миску з водою і поставила поруч з оленями. Малюк почав жадібно пити. Стьопка сходив до озера з відром і долив у миску води. Потім напилася олениця.
Почувся звук двигуна і незабаром на галявину виїхала водовозка. Водій розвернув машину і здаючи задом виїхав на берег озера. Вишикувавшись ланцюжком, діти та дорослі почали наповнювати металеву діжку водою, передаючи цеберки.
— Як там наша Улянка? — поцікавився у водія Мітрич.
— Командує. Пожежні сміються. Кажуть - вогонь дівка! Нам би таку - командиром розрахунку.
— Вогонь зупинили?
— Впоралися. Де зарядами, де з брандспойтів. Тепер від основного масиву відбивають. Але все одно два квартали вигоріло. Низовка в основному, але і смерек багато попалило. Наробили біди курортники.
— Вогнище знайшли?
— Знайшли. Дачники на березі шашлики смажили, вугілля піском засипали, а водою не залили. Вітерець подув, пісок змів - іскри по лісі полетіли. Тут і почалося. Та що вам Олесь Дмитрович розповідати, ви ж тут майже чверть століття пожежною частиною командували.
— Значить, я вгадав. От вже бовдури. Самі хоч не постраждали?
— Ні. Вони, мабуть, десятий сон бачать і гадки не мають навіть, якої біди наробили.
— Нехай сплять. Завтра Генка їх знайде. Буде їм і шашлики, і багаття негашене.
Вантажівка ще тричі приїжджала заправлятися водою. З останньої ходкою приїхала Улянка. Знявши комбінезон, вона довго відмивалася в озері від кіптяви. Потім поївши та напившись чаю, втомлено оглянула табір.