У полоні Часового острова.

Улянка прокинулась від гуркоту грому. Слідом за цим по даху намету застукали дощові краплі, а потім полило так, що навіть тканина на їх тимчасовому притулку натяглася. Дівчата спали й Улянка щоб не розбудити їх обережно почала пробиратися до виходу. Водночас поправила ковдру, укривши Альбину, яка розкидала уві сні руки. Відчинивши до половини застібку, яка замикала вхід до намету вона визирнула назовні.
Натягнутий над входом піддашок намету прогнувся під зливою, але витримав. Завдяки цьому біля намету доки було сухо. Зате навколо вже утворилися калюжі, поверхня яких була вкрита бульбашками від крапель, що рясно сипали з дощових хмар. Спалахи блискавок чергувалися з гуркотом грому. Багаття згасло. Вочевидь, Антон сховався від зливи в наметі у хлопчиків. Позіхнувши, Улянка повернулась на місце і намагалася заснути.
Але сон до неї не йшов. Дівчинка обережно ворушилась перевертаючись з одного боку на інший, боячись сполохати сплячих подруг. В голові вешталися різні думки. Уля була рада, що вони з друзями узяли участь в таких цікавих подіях. Вона змалку полюбляла читати книги з історії. Рано залишившись без батьків бо мати Улянки кинула їх з батьком, коли дівчинці не було і п'яти років. Батько ж через рік після цього поїхав на заробітки за кордон, та так і згинув на чужині. От вона й жила з дідусем і бабусею. Книжок у їхньому будинку було мало, та й грошей, щоб балувати онучку новими книгами у людей похилого віку не було.
Тому Улянка знайшла для себе відтулину в шкільній бібліотеці. Їй подобалися книги про пригоди, піратів, індіанців. Але найбільше їй подобалося читати про історію України. Дівчинка на одному диханні проковтнула оповідання про Київських князів Володимира та Святослава. Ридаючи читала «Тараса Бульбу», так їй було шкода відважних козаків. Потім дійшла черга до «Чингізхана» та «Батия». Бабуся пророкувала їй кар'єру вчителя історії, але несподівано для себе Улянка захопилася навколишньою природою.
Та і як тут було не захопитися? Дівчинка багато часу проводила в лісі, помічаючи те, на що інші її однолітки навіть не звертали уваги. Вона заприятелювала з лісівником, й дізналася від нього багато нового, про лісових мешканців, починаючи з комах та закінчуючи вепрами й оленями. Два роки тому Улянка перемогла в обласній олімпіаді з географії, вигравши головний приз - ноутбук. Директор школи допо-міг провести їй додому інтернет. Після цього світ знань Ульянки збільшився до неозорих меж.
На відміну від своїх приятельок, дівчинка не марнувала час в соцмережах, використовуючи їх лише для того, щоб знайти нових знайомих, так само як і вона закоханих в природу. Бажання спілкуватися з іноземними друзями, змусило її посилено вивчати англійську мову. Спочатку вона користувалася «Google Перекладач», але потім навчилася знаходити безкоштовні вебінари, та відео уроки з вивчення мови. Оплатити онлайн курси дівчинка не мала змоги, але природна кмітливість та наполегливість дозволили їй зрозуміти основні техніки вивчення мов й збільшити свій словниковий запас.
Їй стало легко спілкуватися в мережі, листуючись з новими друзями та читати публікації іноземних інтернет-видань, але балакати було складно. Позначалася відсутність навичок вірно будувати речення. Тоді вона звернулася за допомогою до викладачки англійської мови в школі. Вислухавши прохання дівчинки, вчителька з радістю погодилася їй допомогти. Тепер Улянка три рази в тиждень по дві години вчилася грамотно балакати.
Дівчинка чудово розуміла, що тільки завдяки своїм знанням та наполегливості, зможе здійснити свою мрію - стати фахівцем у веденні лісового господарства. Це була можливість завдяки кар’єрному зросту досягнути посади керівника заповідника або національного парку. Улянка бачила, як бездумно вирубуються ліси в їхній окрузі. Як з-за цього зменшується поголів'я тварин, які змушені шукати собі нові осередки. Усе більше траплялися під час її подорожей спустошені лісові ділянки, на яких залишалися тільки понівечені пеньки. Разом з тваринами зникали грибні та ягідні поляни. Її поради, а часом і втручання в дії керівника місцевого лісгоспу врятували не один гектар лісу. Дівчинка познайомилася з активістами та представниками влади, які були не байдужі до майбутнього їхнього краю, і завжди знаходила у них підтримку. Улянка обожнювала ліс і відчувала тут себе як вдома. Тому в неї й склалося бажання навести та підтримувати в цьому будинку лад. Але для цього з громадської помічниці, потрібно було стати класним фахівцем, до думки якого прислухатимуться. Гроза почала віддалятися і незабаром шум дощу, заколисав Улянку.
А Стьопі наснилася битва. Бусурманські війська штурмували замок, а його захисники стійко оборонялися. Стріляли пушки й мортири нападників. Зі стін замку їм у відповідь палили інші. Все виблискувало і гуркотіло. Ось нападники перегрупувалися. До них підійшло підкріплення. Вони знову пішли на штурм та зруйнували ворота фортеці. З радісними вигуками бусурмани кинулися в пролом. Але раптово пролунав страшний гуркіт і замок вибухнув. У цю мить Стьопка побачив самотню фігуру, що йшла у напрямку до нього від мурів зруйнованого замку. Коли чоловік підійшов ближче, Стьопка впізнав свого знайомого - Багуміла Затоцького. Козак підійшов до хлопчика і поклав йому в долоню три старовинні монети.
— Додаси до них печатку, дізнаєшся місце, де заховано надбання козацьке. Пернач відкриє замок у дверях, що під стягом приховані.
Розвернувшись, чоловік пішов назад до зруйнованого вибухом замку і незабаром зник за пеленою диму від пожежі, що вкрив поле бою.
***
Улянка прокинулась вдосвіта від того, що стих шум дощу. Вона знову обережно пролізла поміж дівчат до виходу і відкинувши полог вибралася назовні. Взувши капці, вона застебнула намет і вийшовши з під навісу оглянула стоянку. Кострова яма була залита водою. Чайник і казанок, забризкані піском стояли біля поваленого дерева. Улянка пішла на берег перевірити човен. Крізь зарості кущів вона побачила, що ялика на місці немає. Поверхня озера прихована туманом була порожня. «Невже ми погано його прив'язали» — промайнула у неї думка, але побачивши на піску сліди взуття, дівчинка все зрозуміла. Антон і Денис, вночі розкопали тайник, забрали реліквії й втекли, кинувши їх на острові. Від гніву у дівчинки стиснулися кулаки. Напад відчаю змінився таким же сильним нападом рішучості.
Хутко розвернувшись, вона попрямувала до табору. Коли Улянка вийшла на галявину, то з озера долинув гудок пароплава. Крізь зарості вона побачила в тумані буксир, що пропливав повз острів, тягнучи за собою порожню баржу. Буксир поспішав за вантажем металевого брухту, або лісу кругляка. Років зо три тому, цей водний шлях був ще жвавим, навіть річкові пасажирські трамвайчики моталися поміж сільськими пристанями. Але потім судна стали проходити все рідше і рідше, доки зовсім не зникли. Знову пролунав гудок і завивання корабельної сирени. Це капітан буксира, виконуючи інструкцію з водіння судна в умовах поганої видимості, подавав іншим судам звуковий сигнал про своє наближення. Улька кинулася до берега. Вискочивши на пісок, дівчинка почала кричати та махати руками. Але її ніхто не помітив. Дизель на буксирі рокотав так голосно, що звук в тумані розносився на декілька кілометрів.
Рульовий й капітан в рубці уважно вдивлялися в туманну завісу за курсом судна і по боках не дивилися. Опустивши руки, засмучена Улянка повернулась до табору.
Від її галасу та від виття сирени пароплава прокинулися інші дітлахи. Сонні вони, потягуючись, вилізли з наметів і зібралися біля згаслого багаття. Улянка підійшла до них. Стьопка з Саньком організували вмивальник, зливаючи дівчаткам на руки воду з пластикових пляшок. Альбіна експериментувала з вільхою. Стукнувши ногою по стовбуру дерева, вона відбігала в бік, підставивши під краплі що зривалися з листя складені човником долоні. Вероніка, увімкнувши камеру, знімала її спроби на відео. Після п'ятої спроби Альбінка оголосила, що чудово вмилася, про що свідчило її мокре й задоволене обличчя.
— А де наші Робінзон і П'ятниця? Що сплять ще ледарі? — Дарина озирнулася на всі боки.
— Не вгадала. Наші «друзі», які вчора клялися у вірності й відданості вже далеко, — різко відповіла їй Улянка.
— Почекай. Тільки не кажи, що ці жаби вночі розкопали схованку і зі скарбом дали драла на нашому човні, — розгублено промовила Дарина, пильно дивлячись на подругу.
— Саме так вони й вчинили.
Від почуття образи, що раптово її охопило на очі Дарині набігли сльози. Вона шмигнула носом раз, другий і раптом не стримавшись, розплакалася. Слідом за подругою заголосила Альбінка. Улянка здивовано подивилася на дівчат, потім оглянула принишклих друзів.
— Гей, подруги, ви чого це виєте як на поминках? Вам що човен шкода?
— Як же човен – себе-е-е-е, — в проміжках між схлипуваннями відповіла Дарина. — Я їм вчора від щедрот своїх, ще й добавки поклала-а-а-а. А вони он як!
— Досить вам голосити дівки! — Улянка оглянула своїх друзів. — Хтось ще порюмсати хоче? Давайте зараз, бо потім на це часу не залишиться. Я розкисати не збираюся. Хто зі мною?
— Чого питаєш? Отже, все й так зрозуміло. Дашка з Альбіною нехай рюмсають собі на втіху, вони ж дівчатка, їм потрібно, а ми доки справою займемося, — зробив підсумок Санька.
— Ми вже. Ми вже припинили, — Альбінка схлипуючи, витерла рушником заплакані очі й почервонілий ніс.
— От і гарнесенько. Зараз ділимося на дві групи. Одні розпалюють багаття і готують сніданок, інші оглядають місце, де була схованка. Якщо вогнище розпалити не вдасться, поснідаємо консервами.
Щоб не збитися Улянка почала загинати пальці на руці.
— Потім рубаємо дерева. Сокира у нас є. В'яжемо пліт та рушаймо до берега. З другоїго плащ-намету зробимо вітрило, а якщо знайдемо шматок фанери то й весла. Я вважаю, що ми цих пацюків випередимо. Вони підуть під вітрилом до рибацького будиночка, туди півдня пливти, та пішки до села ще стільки ж. Ми повинні попередити дільничного. Він надасть їм уяви, де Йошкін кіт мешкає. Зателефонувати немає змоги. Зв'язок відсутній. Напевно через грозу на вежі пошкодження. Все, за справу! Стьопка, Дашка, Альбінка за мною, інші в таборі. Санька будь розумником розпали багаття. Як на мою думку, то ти впораєшся! — посміхнулася дівчинка.
***
Галявину з величезним пнем вони знайшли швидко. Засмучено оглянули сліди розкопок, кинуту саперну лопатку. Улянка стала на коліна і підібрала з трави шкіряний мішечок. Засунувши туди пальці, вона витягла згорнутий трубочкою шматочок шкіри, на якому були зображені якісь символи. Поклавши знахідку в кишеню легкої куртки, вона нахилилася до пня і побачила дупло.
— Давай я перевірю. У мене долоня тонша, — Стьопка став на коліна поруч з дівчинкою.
Він обережно просунув руку в дупло. Отвір був глибокий. Але ось його пальці намацали холодний метал. Стьопка спробував схопити його, але не зміг. Тоді він повністю спустився в розкоп. Цього разу йому вдалося затиснути в пальцях свою знахі-дку. Стьопка потихеньку почав піднімати її вгору. Предмет був важкий і двічі вислизав з пальців. Нарешті хлопчикові вдалося витягнути знахідку з дупла. Вони з подивом розглядали срібний жезл з фігурною рукояттю, який вінчала куля з шістьма загостреними пластинами, які стирчали на різні боки. Крізь хмари визирнуло сонце і наконечник жезла засяяв в його променях золотом.
— Боженька! Так це ж пернач козацький! Я такі в музеї бачила. Їх полковникам давали як символ влади, — зойкнула від захвату Альбіна і почала фотографувати Стьопку і їхню знахідку.
Стьопка поклав пернач на траву і вони уважно його розглянули. Срібну кулю з пластинами вінчав золотий різьблений наконечник з невеликим отвором. У нижній частині фігурне руків'я переходило в шестигранник, який закінчувався плоскою пластиною з прорізами як на борідці ключа. Хлопчик згадав свій сон. Залишалося знайти двері. Він швидко переказав нічне бачення дівчаткам.
— Так Стьопа. Дуже добре. Не дарма тебе батьки на літо до нашого села привезли. Ти, мабуть, як в «Матриці» - обраний, раз тобі ночами віщі сни показують. Хоч книжку про наші пригоди пиши. А ці дурники кисет спустошили та втекли. Навіть не все з нього витрусили.
— Цікаво що ще було в кисеті? — Альбінка вимкнула айфон.
— Швидше за все, печатка і ..., — не встигла закінчити Улянка.
На галявину вибіг захеканий Санька. Зупинившись, він спробував щось сказати, але йому не вистачало дихання. Хлопчик рукою показував у бік табору.
— Віддихайся Рудий. Що там ще скоїлось? Пожежа або повінь? Або повернулися наші зниклі Робінзон і П’ятниця, бо їм совість мозок виїла?
— Майже. По-перше, пропав рюкзак з консервами й хлібом. По-друге, там наш ялик на озері. Я дерево шукав на пліт. Туман почав підійматися. Бачу, пливе, — запинаючись, почав розповідати Санька. — Я в табір за біноклем. Потім на берег. І нікого немає.
— Де нікого немає?
— У човні нашому. Вітрило піднято, а човен порожній. Наче Бермудський трикутник якийсь, а не озеро, — закінчив свою плутану розповідь Санька.
— Ніякого трикутника тут Рудий немає. Але Артем виявляється не дурень. Зрозумів, що по березі до села дістатися швидше буде. Допливли, а ялик відштовхнули на воду і все. Ну та це вже гарна новина, — Улянка подивилася на друзів. — Санька ялик далеко?
— Уля, ти думаєш, вони на березі, а не потонули? — не чуючи запитання Санька переляканими очима дивився на дівчину.
— З чого б їм тонути? Таке лайно друже мій Сашко ніколи не тоне. Нічого з ними навіть чорти не пороблять. Човен далеко?
— Метрів двісті. Але він рухається постійно, куди вітер дме.
— Це погано. Та нічого не поробиш - доведеться пливти. Тим більше у нас є два спасжилета. Як Стьопка, зловимо ялик?
— Спіймаємо. Тільки я краще без жилета, мені так зручніше.
— Мені теж зручніше, але ми в одязі попливемо, щоб не змерзнути, тому жилети для безпеки обов'язково. Ще невідомо, скільки ми за ним полювати будемо. Гаразд, немає чого даремно вигадувати, одягаємо жилети й вперед.
Олеся провела Стьопку до берега озера. Перевірила, як він застебнув рятувальний жилет, і поцілувала його в щоку.
— Стьопа, ти, будь ласка, там обережніше на воді. Головне не хвилюйся. У тебе все вийде. Ти краще за всіх нас плаваєш.
Стьопка почервонів та збентежено засопів. Подякувавши дівчинку, він увійшов в теплу воду озера.