Лісові пригоди.

Наступного ранку, Стьопа прокинувся від стукоту у вікно, як і в перший день свого гостювання у Нагірному. З вечора він наказав Максиміліану збудити його до світанку. Тепер птах крокував по підвіконню, раз по разу стукаючи у скло великим дзьобом. Побачивши, що хлопчик прокинувся, ворон привітно подивився на нього.
— Доброго ранку Стьопа. Як відпочив? — хрипко поцікавився Максиміліан.
— Дякую Макс. Добре. Хоч і рано ти мене збудив, але я виспався, — відповів хлопчик потягуючись.
— По гриби зібралися?
— Так, по гриби, та ще по суниці. Уляна обіцяла нам дивовижні місця показати.
— Молодці. Заодно подивишся, як живність лісова мешкає.
— Яка живність?
— Та різна. Починаючи від комашок усяких і закінчуючи оленями.
— Ух ти! Як у зоопарку чи що? А вони не злякаються? — здивувався хлопчик.
— Якщо галасу не здіймете, то не злякаються, — каркнув ворон. — Ну, мені вже час, — змахнувши крилами, Максиміліан зістрибнув з підвіконня і набираючи висоту полетів над селом.
Стьопа надівши шорти вийшов на подвір’я, зробив кілька вже звичних вправ яким його навчили на заняттях з плавання та ополоснувшись до пояса водою з діжки розтерся жорстким рушником. Від цього шкіра починала приємно поколювати, і по тілу розливалося тепло, не дивлячись на свіжість цього ранку. Пострибавши на скакалці, що теж входило до обов'язкових ранкових вправ, хлопчик повернувся до хати. Швидко поснідавши й попивши парного молока, до смаку якого він вже звик, Стьопа отримав від бабусі спорядження для збору лісових дарів.
До сумки від протигаза він встановив алюмінієвий бідончик, менший за розміром, ніж той з яким вони ходили за малиною і пластикову пляшку з водою. Туди ж поклав бутерброди й котлети у пластиковому контейнері. Для збирання грибів Стьопа отримав невеликий плетений козуб і маленький складаний ніж, у ручці якого був просвердлений отвір і просунутий тонкий шкіряний пасок. Бабуся пояснила, що пасок потрібно надіти на долоню. Тоді ніж не загубиться і його не потрібно буде кожен раз діставати з кишені або з кошика. Побажавши онукові успішної та цікавої подорожі, бабуся перехрестила його і поцілувала у лоба.
Хлопчик вийшов з будинку і швидко попрямував до околиці села, де він домовився зустрітися з друзями. Ліву його руку прикрашав компас. Збираючись на все літо до села, Стьопа взяв з собою цю марну у місті річ.
Компас йому подарували у крамниці спортивного спорядження, коли він з мамою і сестрою купували все необхідне для занять у басейні. Молодий високий продавець, посміхнувшись, оголосив Стьопі, що за таку кількість покупок їм належить приз і запропонував вибирати. Перед Степаном на прилавку виклали маленький ліхтарик, компас і набір різнокольорових гумок для кріплення речей до рюкзака. Стьопа у ту ж мить вибрав наручний компас, який сподобався йому розумною стрілкою. Можна було скільки завгодно крутити компас на усі боки, але стрілка вказувала один і той самий напрямок, завжди повертаючись на місце. Прийшовши додому, він знайшов у мережу і знайшов інструкцію як користуватися цією доцільною штучкою.
Виявилося, що для мандрівників це незамінна річ і заблукати з нею неможливо. Сестра Христина уїдливо глузувала з цього приводу, мовляв у кожному телефоні тепер є навігатор. Стьопка, було, зібрався вже засмутитися, але тут на захист компаса став тато. Він пояснив, що у лісі або у пустелі, де зв'язку немає - телефон не потрібний. До того ж він може розрядитися, а знайти посеред поля або у лісі розетку з електричним струмом неможливо. Зрадівши, що він став власником такої дуже потрібної речі, Стьопа прибрав компас до ящика столу й ось тепер він повинен був стати йому до пригоди.
Увечері перед мандрівкою до лісу, Стьопа засмикав своїми розпитами Максиміліана і той прочитав йому справжню лекцію про сторони світу, розповів про азимут, візир, географічні координати та засоби з прокладання маршруту. Пробурчавши на при кінці розмови, що цим взагалі-то повинен займатися тато, розумний ворон мовив, що до компаса ще потрібна мапа місцевості. Мапи у Стьопи не було, але він вирішив намалювати її у блокноті, використовуючи для цього розумний прилад. Тепер йому дуже кортіло випробувати компас у дії.
На околиці села, він зустрів Саньку, Олесю, Улянку і Вероніку. Альбіна як завжди запізнювалася, чим викликала невдоволення Уляни, яка терпіти не могла «опоздашек». Нарешті Дарина привела сонну обвішану скляними банками Альбіну і компанія по стежці попрямувала до лісу.
Сонце тільки но піднялося з-за обрію і почало свій шлях по небосхилу, який за ніч за допомогою вітру позбувся дощових хмар. Ранкова свіжість бадьорила. Після дощу було навіть трохи прохолодно, і Стьопа пошкодував, що не надів легку курточку, як пропонувала йому бабуся. Вирішивши, що вдень стане спекотно, а куртку доведеться нести у руках, Стьопа відмовився, а тепер пошкодував про це. Однак швидкий рух, який задала Улянка, йдучи попереду у якості провідника, розігрів тіло хлопчика й через деякий час він навіть трохи упрів, бо сонечко, піднімаючись над обрієм, стало припікати сильніше. Хвилин через сорок вони увійшли до лісу.
Улянка не знижуючи швидкості, звернула до стежини, яка йшла вгору по схилу невисокої гори. Незабаром вони перевалили через відріг і почали спускатися до біліючих удалині стовбурах дерев у березовому гаю. Не зупиняючись, Улянка почала розповідати Стьопі про те, які гриби вони сьогодні будуть шукати.
— Почнемо з підберезників. Вони у гаю найпримітніші, на високій білій ніжці з коричневими капелюшками. Ти Стьопа шукай їх біля стовбурів дерев, через те, що там для грибів багато поживних речовин - листя опале, гілки тонкі які згнили. Гриби цей перегній дуже полюбляють.
— А чому їх назвали підберезники? Вони тільки під березами зростають? — здивовано подивився на оповідачку хлопчик.
— Саме так. Кожен гриб полюбляє своє дерево. Красноголовець, або підосичник зростає біля осики, підберезник у березових гаях, боровик, білий гриб у наших місцях полюбляє дуб, букові гаї, смереку. Опеньки ті пні старі люблять або стовбури гнилі повалених дерев, гілки знову ж таки товсті. Люди похилого віку кажуть, що у корінні дерев велика поживна сила є, ось вони нею з грибами й поділяються. Навіть всюдисущі лисички, або рижки й ті більш палу глицю полюбляють, у листяному лісі їх майже не має.
Так за розмовами діти дійшли до краю березового гаю. Улянка ще раз розповіла своїм супутникам, які гриби можна збирати та призначила місце зустрічі біля потрійної берези на іншій стороні гаю. Стьопа надів на руку пасок з ножем і пішов уперед, уважно оглядаючи землю біля стовбурів дерев.
Перший гриб він побачив хвилин через п'ять. Спочатку він звернув увагу на коричневий капелюшок, що стирчав з трави. Присівши хлопчик долонею розвів зелені стебла. Гриб стирчав із землі десь сантиметрів на сім заввишки. Нагорі товстої біля основи ніжки, зростав невеликий коричневий капелюшок, прикрашений діамантовими крапельками роси, що виблискували у променях сонця, які оминали стовбури беріз. Стьопі стало шкода забирати таку красу, але він, вирішивши вдома намалювати гриб, та обережно зрізав його у самого заснування ніжки. Поклавши гриб до кошика, хлопчик хотів здійнятися, але тут неподалік помітив ще один гриб, за ним ще один і ще.
Ставши навшпиньки він поповз, уперед пересуваючи лівою рукою козуб. Гриби зростали й біля дерев і поміж ними, поодинці та сім'ями. Стьопа акуратно зрізав їх і складав до кошика. Приблизно через півгодини грибна доріжка закінчилася і хлопчик з подивом виявив, що знову повернувся до дерева під яким знайшов перший гриб. Випроставшись з колін, Стьопа обтрусив просякнуті росою джинси від налиплого сухого листя та іншого сміття.
Прислухавшись до голосів дітлахів, які долинали здалеку, він попрямував у той бік. Йдучи уперед, Стьопа продовжував дивитися під ноги намагаючись знайти ще грибів. Йому пощастило й незабаром його врожай поповнився ще п'ятьма грибами. Біля одного дерева хлопчик побачив сімейство мухоморів. Діставши мобільний телефон, він сфотографував сімейство яскравих грибів, які на превеликий жаль не дивлячись на свою красу і розміри були отруйними. Пройшовши трохи далі, він побачив кілька грибів з різнокольоровими капелюшками, але без білих цяточок на поверхні як у мухоморів. Один гриб був з червоним капелюшком, а два з жовтими. зрізавши незнайомі гриби, Стьопа склав їх у спеціально припасений пакет, як вчив його дідусь, вирішивши розпитати про свою знахідку в Уляни.
Незабаром він помітив дівчинку, яка стояла біля трьох високих беріз які зростали з одного кореня. Поставивши козуб на траву, він знову дістав телефон і сфотографував таке ось диво природи та на його тлі їх провідницю.
— Чого клацаєш? Теж «Інстаграмом» хворієш? Я сподівалась, що серед нас тільки Альбінка цим страждає, — обурилася Улянка.
— Ні. Я для себе знімаю, потім вдома намалюю.
— А, тоді добре. Це вітається. А то мені не подобаються усі ці соціальні мережі. Як на мене так велика дурня. Хто що з’їв зранку, та хто з ким затоваришував, або посварився. Марна трата часу, — розповіла дівчинка за свої враження. — Альбінка он навіть у лісі звідти не вилазить. Сміхота! По лісі йде, а на екран свого айфона витріщається. Як тільки голову не розіб'є, — розсміялася вона.
Ніби на підтвердження її слів, пролунав зойк Альбіни. Незабаром на узліссі з’явилася і сама дівчинка, потираючи забитого лоба, на якому червона пляма перетворювалася на невелику гулю.
— От зараза. І де воно взялося це дерево, — плаксиво промовила Альбіна. — Боляче то як! — вона потерла чоло тильною стороною долоні, не випускаючи затиснутий айфон.
— Холодного потрібно докласти, на ось, — Улянка дістала з кошика столову металеву ложку і простягнула подрузі. — Зате яка краса. У кого ще з твоїх подружок, є гуля на лобі, здобута у лісі? Ні в кого. Давай сфотаю, та відправимо на твою сторінку, — поглузувала з подруги Улянка.
— Ось ще. Не треба мені з розбитим чолом у мережі світитися. Кепкувати почнуть, — відмовилася дівчинка, приклавши ложку до забитого місця. — На ось краще подивися чого я назбирала, — протягнула Альбіна дівчинці свій кошик.
Схиливши голови подружки стали розглядати його вміст.
— Господи, Альбінка, скільки тебе вчити можна? — сплеснула руками Улянка. — Це ж мухомори, оце поганки. У тебе тут хороших грибів штук п'ять та й годі, — дівчинка відклала осторонь їстівні гриби та перевернувши козуб висипала інші на траву.
— Аааа! Ти навіщо це? Я ж спеціально їх набрала для «Хеллоуіна». Висушити їх треба, а потім на капелюшок прироблю, — засмучено простягнула Альбіна.
— Так навіщо тоді питала?
— Щоб їстівні відокремити від поганих. Я їх до згортка складу, — присівши навпочіпки Альбіна стала збирати мухомори з трави й складати їх до пакета.
— Уля подивися у мене, — простягнув козуб і пакет Стьопа.
— Давай грибник міської. Зараз подивимося, що ти набрав, — переглянувши вміст кошика, дівчинка підбадьорливо подивилася на Стьопу. — Молодець Степан. В тебе усі гриби гарні. А ті, що у пакеті різнокольорові, це сироїжки. Можеш їх сміливо брати. Вони по усьому лісі зростають. Молодець окатий.
Задоволений похвалою Стьопка, присівши на пеньок дістав блокнот і дивлячись на компас став малювати пройдений шлях.
У цей час підійшли інші дітлахи й Улянка повела їх далі, вибираючи тільки за відомими їй прикметами стежки по яких їм слід було йти. Хвилин через двадцять, вони дійшли до соснового лісу. Високі дерева, вільні від гілок знизу сягали своїми густими кронами до блакитного літнього неба. Слабкий вітер ледь коливав сосни та тихо шумів поміж гілками. На околиці лісу дівчинка зупинилася.
— Тут суницю збирати будемо. Це стара вирубка і суниці тут має бути сила силенна. Стаємо на коліна і гойда. Часу у нас десь з годину. Після суниці підемо лисички збирати. Бідони і їжу тут залишимо, щоб не тягати, потім повернемося, — скомандувала Улянка.
Діставши з сумки бідон, Стьопа залишив козуб і інші свої речі біля стовбура спиляної сосни. Нахилившись, він почав шукати ягоди. На світлинах у мережі та книжках з природознавства він бачив, що суниця схожа на полуницю, тільки набагато менша за розмірами. Незабаром він знайшов перший кущик, потім ще один і ще.
Зазвичай на кущику була всього одна велика стигла ягода. Друга була незрілою, а на деяких взагалі ягід не було, але зате були маленькі квіти з білими пелюстками й жовтою опуклою серединою, від яких дуже приємно пахло. Невеликі бджоли обурено гуділи, коли Стьопа просувався, повз них, заважаючи їм працювати. На задніх ніжках у багатьох бджіл, Стьопа помічав яскраво жовті «мішечки», до яких вони вочевидь складали пилок. Вирішивши спитати про це у дідуся, Стьопа продовжив збір ягід.
Незабаром він набрав повну долоньку і зібрався було висипати її в бідон, але від суниці так смачно пахло, що не втримавшись хлопчик поклав кілька ягід до рота. Потім ще і нарешті, висипав усю жменю. Ягоди були солодкі, соковиті та за смаком зовсім несхожі на полуницю, але дуже дрібні.
Зітхнувши, Стьопа знову зайнявся збором суниці. Це було важче, ніж збирати малину. Доводилося пересуватися або нахилившись, або на колінах. Озирнувшись довкола, хлопчик побачив зігнуті спини своїх супутників. Мабуть, іншого способу збору смачних і запашних ягід ще не винайшли.
Через годину, Стьопа зібрав майже повний бідон суниці. Піднявшись на ноги, він розім'яв затерплі м'язи на спині. Штани на колінах були вимазані остаточно і мали стійкий брудно-зелений колір. Обтрусивши їх від сухих травинок і піску, Стьопа попрямував до місця їхньої стоянки. Незабаром підійшли й інші.
Санька перевершив усіх. Бідон з гіркою і повна бейсболка застелена травою, випромінювали суничний аромат. Олеся з Дариною назбирали більш ніж половину до пластикових дволітрових банок й тільки Альбіна прийшла назад з бідончиком, в якому було від сили п'ять, шість жмень ягід. Рожеві візерунки на щоках дівчинки та біля рота, вказували, куди пішла велика частина її врожаю. Поцікавившись у дітлахів, чи не зголодніли вони, Улянка вказала рукою на сосновий ліс.
— Тут вам будуть лисички. За часом і білий гриб повинен встигнути, вовнянки зустрічаються ну і сироїжки з опеньками. За годину думаю впораємося, а там до озера спустимося відпочинемо, пообідаємо, можна буде скупатися.
— Ага скупатися, там вода холоднюча, — скривила незадоволене обличчя Альбіна.
— Нічого було біля ключів купатися. Я тобі відразу сказала, що там вода крижана. Але ти ж не слухаєш, — Уляна махнула на дівчинку рукою. — Зустрічаємося тут же. Ліс світлий, відлуння гарне - не заблукаєте.