Стара липа.

Невеликі хмаринки які з вечора ковзали на обрії, за ніч перетворилися у грозові хмари котрі сірими клубами закрили все небо над Нагірним. Вдалині над невисокими горами вкритими густим лісом лунав гуркіт грому, зрідка спалахувала блискавка.
Стьопка сидів біля горищного лазу, озброївшись дідусевим біноклем і спостерігав, як потужний вітер розгойдує верхівки високих красивих ялин, які тут називали незвичним словом - смереки. Бінокль був потрібен Стьопці, щоб краще роздивитися, як блискавка з хмар б'є в землю. Хлопчику дуже кортіло побачити та запам'ятати цю мить, щоб потім намалювати. Він неодноразово бачив на світлинах, викладених у мережі знімки блискавки, яка нагадувала перевернуте до низу гілками дерево. Зараз він забажав побачити це сам.
Два рази йому пощастило. Вдалині над лісом розцвіли вогняні зламані лінії, тому Стьопка й узяв у дідуся бінокль. Компанію хлопчикові становили ворон Максиміліан і всюдисуще мишеня Санчес. Ворон мовчки сидів на довгій поперечній балці кріплення даху з закритими очима і здавалося спав. Санчес навпаки, при кожному гуркоті грому починав метушливо гасати відшукуючи собі нове укриття. Маленька тваринка до нестями лякалася глухих розкотистих звуків грозової канонади. Нарешті мишеня, перебираючи лапками, забрався Стьопці на коліно, а звідти пірнув до кишені куртки. У теплій темряві Стьопчиної кишені, Санчес відчув себе захищеним і згорнувшись клубочком заснув.
— Гроза наближається, — раптово прокаркав Максиміліан.
— Як ти дізнався? Гроза ж всюди? — здивовано запитав Стьопа, відірвавшись від окулярів бінокля і недовірливо глянув на птаха.
— Гроза не скрізь, це хмари дощові всюди. А грозовий осередок утворюється у купчасто-дощових хмарах, але не в одній, а відразу в декількох і рухаються вони з різною швидкістю, але в одному напрямку. Ти ж знаєш що таке гроза? — ворон хитро подивився на хлопчика.
— Знаю трохи. Мені тато і дядько Гарік показали й розповіли. Хмари це крапельки води що випарується під променями сонця з землі, з річок там, та з моря. Тільки вони дрібні-дрібні як пара з чайника. А ще вони заряджені як магніт по-різному - плюс і мінус. Якщо на батарейці з'єднати плюс і мінус відбувається замикання та іскра, тільки грому немає, тому що батарейка слабенька. А в хмарах там мільйони цих батарейок і коли вони з’єднуються то бабах - грім і блискавка.
— Дуже добре. Але ось поясни мені, ти казав бабах, грім і блискавка, а я спочатку бачу блискавку, а потім грім. Це чому?
— Ну так це ... Світло ж швидше. Я знаю. Світло воно супер швидке, а звук повільніший за нього. У них коливання різні, так здається. Але ми в школі це ще не вчили. Мені тато розповів. Але я нічого не зрозумів.
— Це просто. Зараз поясню. Якщо в спокійне озеро кинути камінець, то що станеться на його поверхні?
— Бульк і кола на воді, — з цікавістю відповів хлопчик.
— Згоден. Тепер уяви що «бульк» це блискавка, а хвилі, або як ти казав кола на воді це гуркіт грому.
— Он воно що. Тепер зрозуміло, — задоволено посміхнувся Стьопка.
— Це добре, що ти зрозумів. Тому зараз, ти спроможний вгадати, як я дізнався про те, що гроза наближається.
— Я? Вгадати? Дай трохи поміркувати, — Стьопа замислився, прикидаючи й так і сяк, але не зміг зрозуміти, як це Макс дізнався про наближення грози.
— Я допоможу тобі. Відповідай, що ти бачиш, перед тим як грім гримить?
— Блискавку.
— Чи ти зможеш зрозуміти наближається гроза до тебе чи ні, якщо блискавки б'ють в землю або в повітря з різних хмарин, які тримаються разом і становлять грозовий фронт скажімо на такому майданчику як наше озеро?
— Ні напевно ..., — розгублено промовив хлопчик.
— А що тоді залишається?
— На хмари подивитися в який бік їх вітер жене.
— Можна і так, а якщо гроза вночі та неба ти не бачиш?
— Тоді недотямлю ніяк.
— Що ще крім хмар і блискавки є у грози?
— Грім.
— Ось. Знаючи швидкість звуку можна підрахувати, куди йде гроза.
— Я не знаю з якою швидкістю звук порхає.
— Зате я це знаю -331 метр за секунду. Виходить, що за три секунди звук долає десь – з один кілометр.
— Ага. Блискавка блимає і потрібно порахувати через який час вдарить грім?
— Та і є.
— Зараз порахую, — дочекавшись коли над лісом знову засяяла блискавка, хлопчик став тихо шепотіти. — Один і, два і, три і ...., вісімнадцять. Тепер вісімнадцять поділяємо на три, виходить шість кілометрів. Ого, як далеко, навіть до села не дійшла ще.
— Доки не дійшла. Ось почекай хвилин за п'ять, потім знову порахуй, — ворон наїжачився і закрив очі.
Щоб скоротити час, Стьопка у бінокль почав розглядати сільські подвір'я. Побачив діда Мітрича, що поспішав з крамниці додому з буханцем хліба, який він ховав від дощу під полою жакетки. Потім знайшов подвір'я Дар'ї. Але окрім собаки у будці та прив'язаної під навісом коняки нікого більш не побачив. Він пересунув бінокль лівіше і відразу ж натрапив на ганок Олесиної хати, на якому скупчилися дівчата. Схоже було на те, що там зібралися усі її подружки й щось напевно затівали, тому що розмовляли жваво, розмахували руками, щось одягали та знімали. Стьопа так і не зрозумів, чим вони були зайняті. Згадавши про свої спостереження, він порахував час між спалахом блискавки та гуркотом грому.
— Ти маєш рацію Макс, гроза наближається, вже менше ніж п'ять кілометрів залишилося.
— Тоді треба до хати утікати. Під час грози на горищі з відкритою лядою, сидіти не можна, — суворо каркнув ворон.
— А чому?
— Блискавка б'є в усі височенні споруди, особливо у металеві, потім ще у самотні дерева, дзвіниці, в людину може вдарити, якщо тій заманеться під час грози посеред поля стовбичити. А у відкрите вікно або двері може протягом затягнути кульову блискавку. Ось тому у грозу потрібно сидіти вдома, позачинявши двері та вікна, вимкнувши електрику, або спати, — повчально пробурчав Макс, позіхнувши на увесь свій великий дзьоб і знову закрив очі.
Стьопа закрив дверцята лазу ведучого до двору на засувку і спустився по сходах до хати. Пройшовши до себе в кімнату, він зняв куртку, обережно щоб не розбудити мишеняти повісив її на стілець. Потім дістав з теки аркуш паперу і почав малювати грозу.
Захопившись малюванням, хлопчик не почув як по листю і даху хати застукали великі краплі дощу впереміш з градом. За вікном стемніло. Раптово Стьопа здригнувся від такого потужного гуркоту грому, що навіть кришталеві чарки в серванті злякано дзвякнули. За вікном блиснуло, гримнуло, ще раз блиснуло і знову пролунав дуже лячний гуркіт грому. З кишені куртки вистрибнув переляканий Санчес. Від остраху чорні намистинки його очей збільшилися втричі. Стьопа погладив мишенятко і той знову занурився до кишені. До кімнати зайшов дідусь.
— Що онучок злякався? — тепло посміхнувшись запитав він Стьопу і погладив хлопчика по голові.
— Ну не те щоб злякався, просто голосно дуже бабахнуло. Зовсім поруч, — знизав плечима хлопчик, закривши очі від задоволення викликаного дотиком теплої дідової руки.
Його долоня була сильна і діяла на хлопчика заспокійливо. Стьопке дуже подобалося, коли дідусь ось так пестив його по голові. Від дідової долоні виходило тепло і якась незрозуміла доброта і ласкавість. Від цього приємно щеміло у грудях. А ще від долоні приємно пахло коровою, огірками та яблуками. Судячи з пахощів, дідусь встиг побувати й у саду, і у корівнику та на городі.
— Це точно, що поруч. У Шумейко, що від нас через дві оселі мешкає, стару липу навпіл блискавкою розкололо, тільки дим пішов. Як дощ лити закінчить, підеш, подивишся яка в блискавки силища величезна. Стовбур такий товстий був самому не обхопити, а тріснув немов горіх, до самої землі.
— Діда, а ти що по вулиці ходив у грозу? Не можна ж! — здивувався Стьопа.
— Я до корівок ходив. Заспокоїв їх. Зорька наша дуже грому лякається. Якщо її не заспокоїти, чи не побалакати з нею під час грози, потім молоко погано давати буде. Так що в грозу ми з бабусею завжди її навідуємо, дивлячись з того хто з нас вдома є. Побалакаємо з нею, пісеньку заспіваємо, почухаємо їй шийку, за вухом, вона і заспокоюється. А то, що по під грозою гуляти не можна, це ти влучно кажеш. Молодець. І під деревом у лісі, а вже тим більше на лузі стирчати небезпечно. Краще сісти під кущик, на пеньок і перечекати доки гроза не мине.
— Та не до місця гроза ця заявилася, — засмучено промовив Стьопка, намагаючись наслідувати дорослим.
— Це чому ж не до місця? — здивувався дідусь. — Звідки такі висновки?
— Так ми з дівчатками збиралися по суниці. А тепер куди? Мокро там у лісі.
— Ось воно що. Ну, це не велике лихо. Нікуди суниця від вас не дінеться. У нас тут до самого вересня народить, яка хочеш. Лугова, лісова, літня, осіння. За чорницею теж можна вже збиратися. Улянка знає такі галявини, де ягід багато зростає. Ви її з собою покличте. Ще й грибів наберете, якщо вже вирішили за лісовими дарами відправитися. Варення буде, грибочки мариновані. Ось батьки твої здивуються, коли побачать, якого добувача виховали. А дощ з грозою зараз потрібен. Вітром з дерев гниль і зіпсовану фрукту обнесе, шкідників усяких. Знову ж траві на луках вологи додасть, муху та комах вгамує, щоб людей та худобу не дошкуляли. Все онучок до місця - матінка природа знає що робить.
— По гриби це гарно, але я в грибах нічого не розумію, — засмучено протягнув Стьопа. — Мама тільки у крамниці купує печериці та гливи. А на ринку каже - усі отруйні. Тільки я от думаю, як вони можуть бути отруйні, якщо їх люди купують?
— Гарно міркуєш, хоча небезпека все ж є. Адже якщо ти в грибах тями не маєш і на ринку у такого ж незнайки почнеш купувати, то можна дуже сильно отруїтися. У лікарню потрапити. Людина від отруйних грибів навіть померти може. А мама твоя у дитинстві по гриби ходити не полюбляла, от і не може відрізнити поганий гриб від справжнього. У грибника онучок один закон - якщо не знаєш гриб або сумніви маєш, ніколи не бери. Але якщо дуже кортить, кинь його в окремий пакетик і додому принести, щоб потім тямущу людину запитати.