Нові знайомі.

В один із днів Стьопка з Санькою поверталися з лісу. Навантажені двома алюмінієвими трилітровими бідонами, доверху заповненими запашною лісовою малиною хлопчики поспішали додому. Смачна ягода укладена на долоньку, на галявині в лісі, поруч з розлогими кущами, майже не мала ваги. Зате коли її набиралося більш ніж половина бідона, вага ставала відчутна, не кажучи вже про те, коли бідон ставав повним. Тому хлопчики несли зібраний урожай, змінюючи руки й пару раз сідаючи відпочити на узбіччі путівця.
Але мало було зібрати малину у лісі, вдома треба було її перебрати, прибравши зіпсовані або підсохлі ягоди, листочки та сухі гілочки що невідомо як потрапляли до бідона. Стьопка завжди цьому дивувався - адже він зривав тільки стиглі гарні ягоди. Звідки бралося все це сміття, як воно потрапляло до зібраних ягід - залишалося для нього таємницею. Санька теж не знав відповіді на це питання, та й дорослі не змогли задовольнити цікавість хлопчика. Єдиний хто дав відповідь це був - ворон Максиміліан. Якось увечері опустившись на тин біля Стьопи, який малював захід сонця, Макс за своєю звичкою почав цікавитися останніми подіями. Ось тут Стьопа йому і розповів про хитрі палички та сухе листя. Ворон замислився ненадовго, а потім, протяжно каркнувши, відповів.
— Це все друже мій Степан від квапливості вашої відбувається. Ти вибираєш ягідку яку хочеш зірвати, поруч з нею ще краще ягода, а трохи далі ще. Ти мимоволі думаєш про те, як би їх усі разом зірвати, такі гарні, а не тягнутися за кожною окремо. А ще тобі хочеться швидше бідон наповнити, тому як в обід з Олесею і її подружками на річку зібралися купатися. Ось і зриваєш непомітно для себе разом з ягодами сухі гілочки й листочки, та і ягоди ти зі зворотного боку не бачиш, а вони там зіпсовані можуть бути. Тому вдома і доводитися перебирати зібраний тобою врожай.
— Точно! Так і є! На одну ягоду дивишся, а за іншою рука тягнеться. Дякую Макс, — тепер буду уважнішим.
— Будь ласка, — ввічливо відповів ворон. — Питай не соромся, мені подобається ділитися своїм знанням.
Зараз Стьопке чомусь згадалась ця розмова, напевно через те, що вони поспішали. Дійсно так і було. Приятелі домовилися з дівчатками піти в обід на річку, бо до Санька ввечері повинні були приїхати батьки у триденну відпустку. Ось і йшли вони швидкими кроками під жаркими променями полуденного сонця.
На околиці села, хлопці зустріли своїх однолітків. Стьопка вже знав більшість дітлахів, що мешкали у Нагірному і тих, хто приїжджав, як і він погостювати на літо до родичів, або на вихідні з батьками на дачу. Трьох хлопчиків, з якими вони зустрілися біля огорожі крайньої хати, Стьопа угледів вперше. Зате Санька побачивши компанію однолітків посміхнувся на всього рота і зупинившись поставив бідон на гарячий пісок путівця.
— Привіт БАДи! Нарешті ви приїхали! Що так довго затрималися, чи знову по закордонах розсікали? — привітавшись з кожним з хлопчиків за руку, він гукнув свого приятеля. — Знайомтеся - Степан, онук Сергія Миколайовича, вже пару тижнів у нас гостює. А це Стьопа - БАДи, — вказав він рукою на незнайомців.
— Які ж вони БАДи? — здивовано знизав плечима Стьопа, — Чого це вас так прозвали?
— Аааа, ти про ті БАДи що в аптеці, — розсміявся Санька, — Ні, вони до них відношення не мають. Просто хлопці завжди втрьох тусуються, а звуть їх Богдан, Ан-тон і Денис. Батьки у них на одній фірмі працюють, дачі поруч побудували.
— Ну Санька ти й балабол, всю інформацію злив, — посміхнувся старший із хлопчиків і простягнувши Стьопі долоню назвався, — Антон. Це Богдан, — він кивнув у бік невисокого повного підлітка в яскравій жовтій майці та розмальованих пальмами довгих шортах. — А це Денис - Денька значиться, — представив він іншого приятеля.
— Ух ти, а що це у вас за диво дивне? — Санька заглянув за спини хлопчиків.
Ті розступилися і приятелі побачили мокик, що виблискував у сонячних променях лаковою фарбою і хромом дзеркал. Апарат був пофарбований у білий і синій кольори, зі сріблястими вставками й написом "Хонда" на бензобаку.
— А це мені предки на днюху підігнали. Як-не-як мені вже тринадцять стукнуло! — засунувши руки в кишені коротких джинсових шортів, похвалився Антон. — Тепер по-дорослому розсікати будемо. Можна і на Дальнє озеро зганяти, або до Занедбаної панської садиби. Не те, що на велосипеді - півдня педалі крутити.
— А чого ви тут на сонці стирчите? — Санька здивовано подивився на хлопчиків.
— Так ми до лісу зібралися по ягоди. Мамкам нашим забажалося малинового варення. Ніби не можна було ягід на ринку купити. От не знаємо куди їхати, а тут вас запримітили, — Антон кивнув на мокик, на кермі, якого на легкому вітерці ворушились поліетиленові пакети.
— У таку спеку за малиною ніхто не ходить. Давайте з нами завтра з ранку, — зі знанням справи посміхнувся Сашко. — І бідончик з собою візьміть, кошика, або на крайній випадок банки скляні, там під горлечко канатик тонкий прив'язати можна, теж непогана посудина вийде. А в пакетах ваших з малини каша буде. Її потім не перебрати, та не помити. Вся соком зійде.
— Так не хочеться рано-вранці рачки повзати та руки об колючки обдирати. Може ви нам свою продасте, а завтра ще сходите, наберете? Ви ж все одно так і так збиралися? — запропонував Денис. — Нам би двох бідонів якраз вистачило.
Санька зі Стьопкою перезирнулися.
— Ціну яку дасте? — Санька як справжній ринковий продавець засунув руки до кишеней і колупаючи носком кеда пісок на дорозі хитро глянув на хлопчиків.
— Не знаю. Ми у сусідів спитали, ті казали, що по тридцять п'ять гривень за кіло. Але зірваної в них немає, все на ринок відвезли. Давайте хлопці не жмотьтесь. У лісі малини вам до осені вистачить. О'кей? — Денис простягнув Саньку руку.
— Ніііі, — Санька відступив на крок назад. — Так не піде. У них, у сусідів ваших малина садова, а у нас лісова. Різницю отямлюєш?
— Яка різниця? Малина і малина.
— Різниця велика! Наша малина для варення саме-то! Взимку якщо застуда або кашель який, так тільки чаєм з малиновим варенням і лікуємося. А від садової ягоди зиску ніякого.
— Яка зима? Чудило ти Санька. Ми варення через тиждень прикінчимо, а то я наших родичів не знаю. Одна тітка Люда чого варта: «Леночка, я читала, що в малиновому варенні калорій взагалі немає. Я його і з оладками й з батоном нарізним і з млинцями ...», — спародіював Антон свою тітку. — А потім то спідниця мала, то бюстгальтер застібнути неспроможна. Так, що нам взимку малинового варення не бачити, а від застуди ми «Колдрексом» лікуємося та уколами страшенно болючими, забув, їхню назву, — посміхнувся хлопець. — Давай свою ціну.
— По сороковнику за кіло. За менше не віддамо, так Стьопа? — Санька смикнув за руку товариша.
— Не знаю. Мою малину бабуся вдома чекає, — Стьопка знизав плечима.
— Так нумо завтра ще наберемо. Це ж дуже добре по сорок скинути?
— Ну згода. Умовив. Тільки завтра щоб ніякої риболовлі з батьками, а з ранку за малиною, — погодився Степка.
— А зважувати як будемо? — Антон дістав з кишені кілька грошових купюр.
— Чого тут зважувати? Три кіло в бідоні коли з гіркою. А у нас якраз з гіркою. Вдома переважите. Давай гроші та пакети.
Антон відрахував купюри й простягнув Саньку. Хлопчик перерахував виручені за малину гроші й розділивши простягнув половину Стьопке.
— Тримай твоя доля.
Спустошивши бідони, приятелі попрямували вулицею до найближчого провулку, де їхні шляхи розходилися. Повз них на мокікі пронеслася компанія БАДів, піднявши хмару пилу. За компанією погнався було сусідський собака, але нахапавшись вихлопних газів і пилу зупинився, кілька разів чхнувши. Ліниво провівши поглядом порушників спокою, пес неспішно повернувся до свого подвір’я.
***
Зайшовши до хати, Стьопка відразу пройшов на кухню, де біля плити поралася бабуся Марія. Почувши кроки вона обернулася і побачивши онука тепло посміхнулася.
— Повернувся добувач. Став сюди бідончик, йди, умивайся, зараз обідати будемо.
— Ба, а я без малини, але зате з наваром! — з ходу випалив хлопчик, простягаючи бабусі гроші.
— Це де ж ти встиг ягоди продати? Ніяк Санька з пантелику збив підказавши міським гостям малину здати?
— Не зовсім Санька. Ми взагалі продавати не збиралися. А тут зустріли Антона з приятелями. Їх батьки до лісу відправили, а вони не знають де збирати. Ну ми їм і продали. Тут аж 120 гривень, — поспіхом випалив Стьопка, полегшено зітхнувши.
— Ну мені гроші твої без потреби, я пенсію отримую, дідусь теж, ще й підробляти встигає, так, що ти їх поклади десь у своїй кімнаті. Потім придбаєш щось необхідне. Подарунок мамі або Христинці, — бабуся взяла у внука порожній бідон і ополоснувши його поставила на сушарку для посуду. — Мий руки й обідати.
Після обіду Стьопка зайшов до своєї кімнати. Поклавши зароблені гроші до красивої дерев'яної шкатулки, в якій бабуся зберігала голки та бісер для вишивання, він перевдягнувся, надівши плавки й шорти, узявши кепку, зібрався було йти, але його зупинив тоненький голосок.
— Даремно бабусю засмутив. Вона твою малину з ранку чекала. Банки для варення приготувала, кришки для закупорювання, а ти їй замість ягід гроші. Негарно вийшло.
— Санчес, але ми ж друзів виручили, — засмучено промовив Стьопка, в глибині душі розуміючи, що він не правий.
— Які вони вам друзі час покаже. А те, що ледарі закінчені це правда. Адже тобі не хотілося малину продавати? — мишеня вильнув хвостиком і сів стовпчиком біля норки.
— Ні, не хотілося.
— От і не потрібно було. Раз на душі спокою немає, то не треба цього робити, щоб тобі інші не казали. А ти Саньку послухав і знайомих нових.
— Ну так. А як це на душі нема спокою?
— Це коли кажуть щось або роблять те, що тобі не подобається - тоді в грудях у тебе неспокій такий виникає. А потім ще й тобі пропонують зробити те ж саме. Ти ж не станеш головою об стінку гепатися, навіть якщо Санька буде прохати?
— Ні не стану. Це ж боляче.
— Ось і з малиною так само. Тільки не голові боляче, а душі. Прислухайся наступного разу до її голосу - вона завжди каже правду! — мишеня знову вильнув хвостиком і прошмигнув до своєї домівки.
Одягнувши кепку, Стьопка вийшов з дому і прихопивши рушник з мотузки розтягнутою на дворі для сушіння білизни, відправився до берега річки, роздумуючи над тим, що сказав йому Санчес.
Раптово він згадав, як минулої весни в їх групу у дитячому садку прийшла нова дівчинка. Дівчинка була вродлива і дуже розумна, але у неї був поганий зір і вона носила окуляри з товстими лінзами. Заводила їхньої групи Ігорьок відразу назвав дівчинку «очкастою». Стьопке це не сподобалося. Мало того, що це було неправильно і прикро щодо новенької, так ще і в грудях у нього виникло відчуття незадоволеності, яке змусило його вступити в перепалку з Ігорем. Справа дійшла не те щоб до бійки - хлопчики поштовхали один одного руками, але залишок дня Стьопка провів у кутку. Потім увечері, коли вони прийшли додому, мама довго йому казала про те, що не все потрібно вирішувати кулаками. Але судячи з інтонацій її голосу, вона на Стьопку не гнівалася. Ось тепер Стьопка згадав це почуття у грудях і зрозумів, про що йому розповів Санчес.
***
Коли хлопчик прийшов на загальний пляж, там вже зібрався величезний натовп. Відпочивальники порозкладали рушники та покривала по всьому березі. Повідкривали кольорові парасольки, ховаючись від сонячних променів.
Стьопа згадав, що сьогодні була субота, а от же, з міста приїхали дачники. Він покрутив головою на всі боки, виглядаючи свою компанію. Гучний голос Дарини він почув з боку далеких містків. Подивившись в ту сторону, він побачив руду чуприну Саньки і яскраво червоний купальник Олесі. Не втримавшись, хлопчина помчав бігом по стежці, що прямувала до містків. Підбігши він віддихався, швидко стягнув шорти, кинув на пісок кепку і рушник. Розбігшись, Стьопка заскочив на містки й сильно відштовхнувшись від мокрих дощок, стрибнув у річку прямо через голови хлюпавшись біля берега друзів. Пірнувши на де кілька метрів під водою, хлопчик виринув на поверхню і сильними гребками поплив до середини річки. Там перевернувшись на спину, він ліг на воду відпочиваючи та відновлюючи дихання. Перевівши подих, Стьопка розвернувся і поплив до берега. Вийшовши з води, він витер обличчя рушником і сів на пісок поруч з Санькою. У ту ж мить до них підійшли Дарина й Олеся з Альбіною.
— Стьоп, а Стьоп, ти де так пірнати та плавати навчився? — розтягуючи слова як це робили «продвинуті» дівчата з серіалів, запитала Альбіна.
— У басейні в місті. Ми коли в минулому році в Туреччині відпочивали, я на березі з русалкою познайомився.
— Ой, не жартуй! — розсміялися дівчатка хором. — Звідки в Туреччині русалки? Вони у лісових річках тільки й живуть! Та й казки все це. Чудило ти Стьопка! — продовжила насміхатися над почервонілим хлопчиком Дарина.
— Нііі, у морі теж живуть. Згадайте в "Піратах" про Джека Горобця показували, як вони русалок ловили, а ті їх топили. Це ж в океані було, — заступився за товариша Санька.
— То кіно, а тут справді, — Дар'я глузливо поглянула на Стьопу. — Так що у морі русалок не буває.
— Чого ви поспішаєте з висновками не дослухавши? — образився Стьопа. — Звичайно вона не справжня русалка. Просто коли та дівчина на берег з моря виплила, то була одягнена в гідрокостюм, а на ногах у неї моноласта була, на вигляд так справжня русалка.