Перше знайомство.

Дорогою до будинку, Стьопку здивували незвичні звуки, що доносилися з корівника. Хлопчик зупинився і прислухався. Звуки були дивні, раніше він такого дзюрчання точно не чув. Навіть порівняти було ні з чим. «Вжик - вжик, вжик - вжик», — доносилося з відчинених дверей. Стьопка підійшов ближче і заглянув всередину.
Усередині корівника після денного світла було темно. Коли його очі звикли до тьмяного освітлення, то перше що побачив хлопчик, була величезна, як йому здавалося корова, яка стояла до нього задом і бовтала туди-сюди довжелезним хвостом. Хвостом вона відганяла набридливих мух, котрі бігали по її спині. Від помахів хвоста, мухи злітали, але потім поверталися назад. Бігаючи по спині корови, вони лоскотали її своїми тонкими лапками, а їй це не подобалося. Стьопка теж боявся лоскоту. Але дзюрчання, яке привернуло його увагу, долинало звідкілясь знизу з-під корови.
Він обережно обійшов летючий по сторонах хвіст і побачив дідуся Сергія, який зігнувшись, сидів на маленькій лавочці та швидко-швидко смикав за рожеві сосиски, які чомусь росли у корови знизу живота. З сосисок вилітали білі струмки, які били в стінку цеберки. Ось ці струмки, вдаряючись у стінку цеберки, і видавали незвичні звуки.
Корова, відчувши стороннього у приміщенні, повернула до Стьопки голову і подивилася на хлопчика великими добрими очима. Нижня щелепа корови безперервно рухалася щось пережовуючи. Але тут вона на раз зупинилася, припинивши жувати, відкрила рот і голосно промичала:
— Му-у-у-у-у-у.
Від несподіванки хлопчик злякано здригнувся.
— Тихіше Зорька, тихіше. Ти не балуй, — дідусь поплескав долонею корову по округлому боці. — Потерпи трохи, зараз ще молочка видою і підеш пастися. Але корова не заспокоїлася і дивлячись на Стьопку знову замукала. Дідусь озирнувся і побачивши онука, посміхнувся.
— А, гість дорогий завітав. Доброго ранку Стьопа.
— Доброго ранку діду.
Стьопка підійшов до дідуся та обійнявши його, поцілував в колючий щоку, вкриту сивою щетиною. Від дідуся приємно пахло травою і спітнілою сорочкою.
— Що це ти не світ ні зоря прокинувся. Я думав, ти ще спиш.
— Ні. Я вже давно встав. Я ходив ..., — хлопчик замовк, не знаючи говорити дідусеві про своїх нових знайомих, чи ні.
Тато йому б не повірив, а мама поставила б градусника, а потім відвела б до своєї знайомої приставучої тітки - псіхоаналізатора. Тому вирішивши доки нічого не розповідати дідусеві він промовив, — З сонцем вітався.
— Світанок зустрічав? От молодець. Почекай, я зараз швидко закінчу Зорьку доїти й підемо молочка парного поп'ємо.
Дідусь знову повернувся до корови та узявся за вим'я. Стьопка згадав, як називаються ці смішні сосиски. Відтоді він знав, як отримують молоко. Ось як чудово. Відразу стало зрозуміло, чому на пакетах з молоком завжди малюють корову. Залишилося зрозуміти, як молоко потрапляло в ці пакети з дідусевого відра. Розмірковуючи над цим, хлопчик вийшов на двір.
Раптово він побачив за парканом дві довгих тонких палички, які рухалися самі по собі та почув завзятий свист, який виводив хитромудру мелодію. У щілини між штахетником паркану він побачив хлопчика, який і ніс ці палички, поклавши їх на плече. Той теж помітив Стьопку і зупинився.
— Привіт сусіде. Це ти до діда Сергія у гості приїхав? — хлопчик підійшов до хвіртки й просунувши руку відкрив засувку.
Увійшовши до двору, він зупинився перед Стьопкою. Був хлопець одного з ним зросту, з головою вкритою рудим стирчавшим на усі боки довгим волоссям. Розтягнута вилиняла майка була заправлена у сині штани з безліччю накладних кишень. Штани у свою чергу ховалися у синіх гумових чоботях з короткими халявами.
— Будемо знайомитись? — поставивши відерце на траву, хлопчик простягнув худорляву руку. — Олександр, для друзів просто Санька.
— Степан, для друзів просто Стьопка, — відповів Стьопа, потиснувши руку хлопчикові.
— Ти на все літо приїхав?
— Ну так. Мене вчора ввечері батьки привезли.
— А самі то де? Сплять ще?
— Ні, вони ще вчора додому поїхали, їм же сьогодні на працю.
— На працю це добре. А у нас тут з робочими місцями напряг, — по-дорослому розсудив Санька. — Хоч і велике у нас село, але виробництва замало. Народ хто в міста, хто по закордонах роз'їхався. На риболовлю підеш зі мною? — раптом запропонував він.
— Не знаю. Треба у дідуся запитати. І потім у мене вудки немає.
— Вудка це не біда. Ми зараз швидко її зварганимо по дорозі.
В цей час з корівника вийшов дідусь Сергій, несучи однією рукою відро з молоком, накрите білою ганчіркою.
— О, познайомилися вже бешкетники. Доброго ранку Санька. За карасями зібрався?
— Доброго ранку Сергій Миколайович. Познайомилися. Ось Стьопу на риболовлю запрошую. Відпустите? — хлопчик, примружившись, подивився на дідуся.
— Риболовля це добре. Тільки у нього вудки немає. Та й не снідав він ще, — дідусь зупинився у роздумах.
— Вудку ми швидко зробимо. По дорозі з ліщини зріжемо. А ось з гачками біда. Але якщо є шпильки, або булавки, я миттю зроблю.
— Ти диви бешкетник який. Зі шпильки він зробить. Це хто ж тебе навчив? — хитро глянув на Саньку дідусь.
— Так Антон, сусід навчив. Він же спецпризначенцем в армії був. А їх там всяким таким штукам вчать - школа виживання називається. Антон і багаття без сірників розводить і коріння всякі їстівні знає і взагалі стільки цікавого, ну типу як у лісі з одним ножем вижити та з голоду не вмерти. Ось він і показав мені. Я тепер все гачки сам роблю зі шпильок, з кілець для ключів, навіть пружинка з авторучки підходить, але вона тільки на дрібну рибу годиться. Але якщо на сома заманеться, то з цвяха треба робити. А то у крамниці самі знаєте, які ціни.
— Ти диви, який умілець зростає! Ось Стьопа тобі - гарний товариш. Так тому і бути відпускаю. Зараз молочка процідженого, поп'єте, Марія поки харчі вам з собою збере і можете відправлятися.
— А гачки можна зробити?
— Можна, можна. Ідіть в майстерню там і шпильки на цвяху висять. Працюйте умільці, — дідусь підхопивши відро, заспішив до дому.
— Пішли Степан, — Санька поклав вудки на траву, поруч з відерцем і хлопчики попрямували до дров'яного сараю, де у дідуся була обладнана майстерня.
Нові знайомі підійшли до сараю. Стьопка, відкинувши гачок, відкрив дерев'яні двері, збиті з грубих дощок, пропустивши попереду Саньку і ступив усередину слідом за товаришем.
Усередині сарай був просторим, розділеним на кілька приміщень. В одному розташовувалася столярна майстерня. Там стояли притулені до стіни свіжостругані дошки. Біля вікна розташувався дерев'яний стіл з незрозумілими пристосуваннями. Центр приміщення займала якась складна машина з круглим металевим циліндром, безліччю ручок, кнопок і електричною лампою на гнучкому штативі. Біля стіни стояв ще один верстат. На дерев'яному стелажі, закріпленому над столом біля вікна, були вставлені в отвори або висіли на цвяхах різні дуже цікаві та привабливі інструменти, схожі на навкісні викрутки, стамески, ножі, щипці та кухонні виделки. Скрізь панував порядок. Навіть смачно пахуча тирса і завитки стружки, були зібрані до фанерного ящика, що стояв у кутку у компанії віника і совка. Від усього побаченого Стьопка застиг на порозі, роззявивши рота.
У них вдома з інструментів було кілька викруток, які завжди кудись ховалися і їх доводилося шукати усією родиною, особливо «хрестові». Ще були пасатижі й скотч, який заміняв матусі всілякі відсутні пристосування. Коли скотч не спрацьовував, мама дзвонила до служби «Чоловік на годину» і у квартирі з'являвся Міхалич.
Позбавившись чергових мамчиних «пластирів» і «хомутів», він споро міняв шланги, трубочки, лагодив розетки та патрони в люстрах. Стьопке дуже подобалося спостерігати за роботою Міхалича. Особливо йому подобався синій пластиковий футляр, у якому кожен у своїх осередках мешкали різноманітні ключі, викрутки й змінені жала. Кілька разів Стьопка допомагав Міхаличу, подаючи інструменти й тепер знав, що ключі розрізняються за номерами. Також хлопчик дізнався, що викрутки бувають пласкі та фігурні. А пасатижі розрізняються за розміром, формою губок і наявності у них пристосування для перекушування дроту і тонких цвяхів. У шкіряній сумці Михалича ховався набір дрилів, шурупокрутів, рулеток і розвідних ключів.
Потрібно зауважити, що Стьопкін тато, теж мав у своєму розпорядженні дриль, яка працювала від акумуляторів. Але толку від неї було мало. Коли мама прохала тата щось просвердлити, або прикрутити, він спочатку ставив акумулятори на зарядку, а сам продовжував займатися своєю роботою у мережі. Але акумулятори заряджалися довго, тому тато про них забував і їхав з дядьком Гаріком до чергового клієнта. Коли він повертався назад, то потреба в застосуванні дрилі вже відпадала, через те, що мама впоралася сама за допомогою молотка і цвяха або викликала Міхалича.
Тому оглянувши стелаж з інструментом, хлопчик мрійливо зітхнув і вирішив напроситися до дідуся у помічники, коли щось у господарстві зламається. Раптово він згадав ранкову розмову з Во̀роном про казки й уявив, що це майстерня Тата Карло, який зробив Буратіно. Від цієї думки хлопчик посміхнувся і слідом за Санькой пройшов до «слюсарні», як назвав інше приміщення його товариш.
У цій кімнаті теж панували лад і чистота. На стелажі закріпленому на стіні поруч з металевим столом, Стьопка побачив знайомі інструменти. На столі були закріплені двоє лещат, одні величезні й судячи з усього дуже важкі завбільшки з великий Стьопкин самоскид-іграшку, в кузов якого містилися аж п'ять відерець піску. Другі були менше і за розмірами не перевищували трубку домофона закріплену в передпокої їхньої квартири.
Санька присунув табурет до столу і вліз на нього обома ногами. Він дотягнувся до цвяха, вбитого в нижню дошку стелажа і зняв з нього металеве кільце зі шпильками. Стрибнувши на підлогу, він від'єднав одну шпильку. Відклавши убік інші, хлопчик вставив шпильку голівкою в маленькі лещата і затиснув їх. Взявши пасатижі, він розпрямив завиток пружини. Перехопивши вістря другими пасатижами, Саєнка дав знак Стьопі притримати розігнуту шпильку, а сам другими швидко перекусив сталевий стрижень ближче до замкової голівки. Відкушений прутик, він поклав на ковадло і невеликим молоточком вирівняв його. Потім узявши "шевський" ніж, він різким ударом зробив зарубку на вістрі.
— Тепер риба не зірветься! — задоволено вигукнув хлопчик і знову затиснувши в лещатах прутик, швидко загнув його пасатижами після чого той став схожим на справжнісінькій рибальський гачок. В останню чергу діставши гачок з лещат, хлопець знову притримуючи його пасатижами уклав на ковадло і точними ударами молоточка розплющив відкушений кінчик.
— Це щоб волосінь закріпити? — не витримав Стьопа, висловивши свою здогадку.
— Точно. А ти брате швидко вчишся! — Санька схвально поплескав приятеля по плечу. — Давай тепер сам спробуй, — він простягнув хлопчикові кільце зі шпильками.
Стьопка з натхненням узяв простягнуту йому кільце, але виявилося що дивитися з боку за діями Саньки було простіше, аніж зробити гачок самому. Здавалося б проста процедура зайняла у нього майже двадцять хвилин. Крім цього він понівечив три шпильки. Тільки четверта шпилька прийняла вид рибальського гачка. Витерши долонею піт з чола, Степка з гордістю подивився на приятеля.
— Приймай роботу!
— Молодець дружаня. Швидко вчишся, не дивлячись на те, що міський. Думаю з тебе буде пуття! — по дорослому розсудив Санька і склавши в пластикову коробочку виготовлені гачки, сховав її в кишеню.
У цей час двері до «слюсарні» відкрилися й увійшов дідусь Сергій. В одній руці він тримав плетений кошик, накритий зверху розшитим рушником, а в іншій дві вудки, з волосінню, поплавками та гачками.
— Сергій Миколайовичу! Ну що ж ви не сказали, що у вас вудки є, — засмучено протягнув Сашко. — Ми стільки часу даремно втратили.
— Ну по-перше, ти не питав є у мене вудки чи ні. А по-друге, ви не байдики били, а навички відпрацьовували. Тепер я за вас спокійний, бо ви після сьогоднішнього тренування гачки з закритими очима робити зможете. Так Степан?
— Точно так діда! — Стьопа ствердно кивнув головою, не відводячи погляду від вудок в дідової руці.
— На вудки не заглядайтеся, це я собі та Мітричу узяв. Посидимо з ним по старечому, подивимось хто з нас більше риби натягає. Ви біжіть, а я його гукну і ми за вами потихеньку пошкандибаємо. Бо вам ще Стьопі вудку вирізати треба. Та й до дому забіжить, молока попийте і по шматку хліба прихопити не забудьте, — дідусь розвернувся і вийшов з «слюсарні» на подвір’я.