Чудовий ранок.

Частина перша.
Пригоди у лісі та на селі.

Чудовий ранок.

Степан Олександрович Павлюченко, якому майже сповнилося вісім років, прокинувся від настирливого стукоту у вікно, який втручався в його сон і витягав хлопчика з нічної казки в реальність. Висунувши ніс з-під ковдри, Стьопа обережно, одним оком визирнув назовні.
В кімнаті нікого не було.
— Хто мені тут спати не дає? — почав у голос розмірковувати хлопчик.
— Вставай сплюха! — у відповідь на його запитання пролунав з-за вікна скрипучий голос. — Хто вчора ввечері дива, та казкові пригоди замовляв?
— Я! — Стьопка сів на ліжку і з подивом почав розглядати великого чорного птаха, який вештався туди-сюди вуличним підвіконням.
— Ну ось! Дива та пригоди замовив, а сам дрихнеш, немов байбак. Нумо швидко одягайся. Вже починається?
— Що починається?
— Дива-а-а-а!
— Добре, я зараз, тільки вмиюся та одягнуся швиденько.
— Росою вмиєшся або он як твій дідусь звідси, — птах нетерпляче гепнув по рамі великим дзьобом і перескочив з підвіконня на край високої дерев'яної діжки, майже до самого верху заповненої водою з криниці.
— Диво починається! Диво починається! Сонце прокидається! Сонце прокидається! — заверещав тонесенький голосок, звідкись знизу.
— А це ще хто тут голосить? — хлопчик завмер, просунувши одну ногу до халяви джинсів.
— Це я! Санчес! — пропищав голосок.
Засунувши другу ногу до штанів, Стьопка застібнув ріменець, а потім швидко натягнув шкарпетки й всунувши ноги в кеди, зав'язав шнурки. Вставши з ліжка, він нахилився і зазирнувши під стілець, побачив мишеня, яке сиділо на задніх лапах, а в передніх тримало шматочок сиру. Миша смішно ворушила вусами, із задоволенням жуючи сир.
— Ой, а ти що розмовляти вмієш?
— А ти як думав? Вважаєш, що тільки ти вмієш, повітря стрясати? — Санчес доїв сир і обтрусивши крихти з вовни навколо рота, суворо подивився, на хлопчика. — Біжи, давай на подвір’я, а то все прогавиш. Потім набалакаємось, — мишеня розвернувся і миттєво зник в отворі акуратної норки зробленої у дерев'яному плінтусі.
Хлопчик швидко натягнув футболку з коротким рукавом і вибіг на подвір'я. Підбігши до діжки, він підставив дерев'яний табурет і ставши на нього почав вмиватися. Колодязна вода була настільки холодною, що у нього навіть злегка позводило пальці на руках. Залишки сну моментально зникли. Шкіра на обличчі горіла. На блідих до цього щоках, з'явився здоровий рум'янець. Зстрибнувши на траву, Стьопка витерся вишитим візерунками рушником, що висів на гачку, вбитому у високу жердину, вкопану біля діжки.
— Я готовий, — хлопчик подивився на птаха.
— Тоді біжи за мною. Якраз до початку дива встигаємо, — птах, підстрибнувши з краю діжки, махнув крилами та низько полетів над землею.
Стьопка побіг слідом. Він проскочив через хвіртку, що відділяла господарський двір від палісадника, пробіг під гілками розлогого старого височенного дуба, який закривав своїм гіллям майже третину двору і минувши корівник з сінником, опинився край луки.
Широка стежка вела за межі дідусевої садиби, звиваючись між стеблами густої соковитої високої трави, вкритої ранковою росою. Стежинка немов би запрошувала хлопчика щодуху рвонути до узлісся, яке суцільною стіною починалося метрах в шістдесяти від плетеного тину. Стьопка зупинився озираючись довкола. Птах сів на кілок до якого кріпилася огорожа.
— Дивись і запам'ятовуй.
— Куди дивитися? — хлопчик спантеличено покрутив головою. — Де ж диво?
— На обрій дивись, його ще небокраєм звуть. Там і диво буде відбуватися, — невдоволено промовив птах і відвернувся.
— А що таке небокрай? Де він?
— От вже неук на мою голову! — від обурення птах змахнувши крилами, ляснув себе по боках. — Небокрай це де небо із землею зустрічається. Ось туди й дивись. На схід.
— А де це?
— Ой, не можу. Ти звідки такий узявся? — птах, смішно перебираючи лапами з великими чорними кігтями, якими він міцно тримався за прути огорожі, підібрався ближче до хлопчика.
— З міста. Мене вчора ввечері батьки до бабусі з дідусем привезли на літо відпочивати.
— Зрозуміло, що не з пустелі. Схід, це одна зі сторін світу. Всього їх чотири. Північ, Південь, Захід і Схід. Чув адже? — птах кумедно нахилив голову набік, суворо зиркнувши на Стьопку, чорним блискучим оком.
— Чу-у-у-в-в-в-в, — ображено протягнув Стьопка. — Що я взагалі учорашній? — він засунувши долоні в кишені джинсів і нахиливши голову, носком кеда поколупав землю, з попід лобу спостерігаючи за суворим птахом.
Що таке Північ, хлопчик знав. Судячи з телевізійних передач про мандрівників, і фільмів про катастрофи, та інші жахіття, на Півночі постійно були: зима, лід і сніг. Там жили олені, білі ведмеді, тюлені та алеути. Часто до них в гості приїжджав Стівен Сігал, який рятував тих північних мешканців від лиходіїв, тому, що північні люди були добрі й самі себе захистити були не здатні.
Ще іноді на Північ потрапляли, за словами татка і дядька Гарика «хворі на всю голову мандрівники». Але останні на Півночі довго не затримувалися. Вони добігши на лижах до полюса, встановлювали там прапори, танцювали, пили «Шампанське», а потім вирушали назад. Та самі затяті ставили на льоду намети й потім мандрували на величезних крижинах, доки ті не починали танути. Тоді людство кликало на допомогу рятівників які витягували цих відчайдухів з льодового полону. Льодовитий океан, у якому знаходився Північний полюс, був дуже суворий до мандрівників і науковців бо зжер за розповідями татка не один пароплав, але ще більше там загинуло вітрильних суден.
Про Захід Стьопка теж чув, переважно з розмов батьків і їхніх друзів. На Заході жили «америкоси», які всюди пхали свій ніс і «жлоби європейці». Захід був з одного боку «такий що загниває», «довбаний» і «задушливий», з іншого боку в основному зі слів тітки Свєти, виходило, що там «кльово», «отпад» і «суперски». Коли тітка Свєта була у поганому настрої, то вона постійно обіцяла дядькові Гарику кинути його і «звалити на Захід», де на неї чекала черга з мільйонерів з «Мерседесами», норковими шубами, яхтами та віллами.
На Сході жили араби, які торгували нафтою й усі поголовно були найбагатшими від народження, та ще китайці, які плодилися немов кролі. У китайців, напевно нафти не було, тому вони були змушені торгувати усяким «непотребом», все підробляли, але вони були ще ті відчайдухи, бо на шматки розідрали кайдани світового імперіалізму і збудували нову країну від якої усі були у захваті. За цей вчинок їх дуже поважали. До них потрібно було літати «шопіться» і «затарюватися». Але найбільше Стьопке подобався Південь.
На Півдні знаходилася Туреччина, де він минулої осені з батьками й старшою сестрою провів два тижні. Найбільше йому сподобався аквапарк і басейн, розташовані неподалік від їхнього готелю. А ще море. Але до берегу моря вони потрапили лише один тільки раз.
Доки його мама з подругою тіткою Свєтою і Стьопчиною сестрою Христиною «шопілись», тато і чоловік тітки Свєти - дядько Гарік, взявши хлопчика з собою, пішли на пляж.
Море Стьопке сподобалося з першого погляду, а потім і на дотик. Легкий вітерець, наганяв на берег невеликі хвилі. Крізь прозору поверхню води, було видно морське дно: пісок, різнобарвні камінці, водорості, зграйки маленьких рибок, які розлетілися швидкими рисками в різні боки, як тільки хлопчик зайшов у воду. Він набрав кілька жменьок камінчиків і винісши їх на берег, почав складати з них казковий замок. Але камінці його розчарували - швидко висохши під гарячими променями сонця, вони перетворилися на звичайну гальку, яка вкривала пляж. Тому закінчивши будівництво, Стьопка маленьким пластмасовим відерцем (яке невідомо навіщо, разом з совком і набором кубиків було взято на гальковий пляж) наносив води та полив своє створіння. Камінці знову заблищали у всій красі.
Але, дорослі не оцінили його старань зайняті грою в карти, в компанії ще двох відпочивальників, посмоктуючи пиво з металевих банок і обмінюючись незрозумілими фразами типу: «піки», «черви», «хресті», «прикуп», «віст». Татко на Стьопин заклик подивитися на його творіння, швидко озирнувшись, пробурмотів: — Ага, дуже гарно, молодець! Побудуй ще, чого-небудь, незабаром купатися підемо.
Дядько Гарік, довше затримав погляд на казковому замку, який здіймався біля окрайка води, показав великий палець і похвалив юного зодчого: — Молодчина Степан. Ти прямо Церетелі! Давай створи, щось ще! Фундаментальне таке! — і теж знову уперся поглядом у карти.
Будувати Стьопке більше не хотілося. Він забажав увійти у воду глибше. Але бувши слухняним хлопчиком, без супроводу дорослих він на такий крок не наважився. Трохи понудьгувавши, Стьопка почав спостерігати за пароплавами, що пливли вдалечині. Потім його увагу привернула темна трубочка, з яскравим червоним ковпачком, котра стирчала з води та швидко наближалася до берега. Хлопчик хотів вже було зайти у воду, щоб трохи краще розглянути, що це за така самостійно пливуча штучка. Але трубочка раптом стала підійматися з води, а слідом за нею з'явилася голова дівчини у великих скляних окулярах, які закривали верхню частину її обличчя. Трубочка з боку кріпилася до гумового ремінця, а другим кінцем, на якому була закріплена прозора штучка, йшла дівчині до рота. Виринувши, незнайомка впершись на руки й розвернувшись, сіла у воді біля берега. Виплюнувши прозору штучку і піднявши на чоло окуляри, вона зняла з ніг смішні чобітки, прикріплені до широкої лопаті, схожої на величезний риб'ячий хвіст. Посміхнувшись хлопчикові, дівчина вийшла на берег і стягнула з себе чорно-синій обтислий костюм, під яким був надітий яскравий, різнокольоровий купальник. Стьопка миттєво згадав мультик про Русалоньку. — Це треба ж! Виявляється, Русалоньки бувають справжніми! — розсудив Стьопка.
Незнайомка сподобалася хлопчикові. Висока струнка засмагла до чорноти, з красивою «татухою», на правій руці у вигляді хитромудрих переплетених ліній, що йшли вгору від долоні до самого плеча. Не те, що незрозуміло якого кольору метелик, який прикрашав поперек тітки Свєти. Знявши окуляри, Незнайомка струснула довгим світлим волоссям і повернулася до Стьопи.
— Що парубку, сумуєш?
Парубком Стьопку ще ніхто не називав і йому стало дуже приємне таке звернення.
— Так, — чесно зізнався він, — Ось фортецю побудував, незабаром з татком підемо купатися ...
— Оце так! Яка краса! — Незнайомка взула легкі капці й підійшла до Стьопиного творіння. — Дуже гарно! Це ти сам побудував?
— Так, — з гордістю відповів хлопчик.
— А хто там буде мешкати?
— Мешкати? — про це він якось не подумав.
— Ну звичайно. Не може ж у такому красивому палаці ніхто не жити. Нумо поселімо там казкову принцесу, короля і королеву.
— Ой, а де ж ми їх візьмемо. У мене окрім совка й відра з кубиками більше нічого немає.
— Це не страшно. Зараз, що-небудь вигадаємо. А для початку давай знайомитись - мене Настя звуть, — дівчина простягнула йому руку.
— Стьопка, — хлопчик із задоволенням потиснув дівчині долоню.
— Степан або Стьопа, так краще звучить, коли називаєш себе при знайомстві. Стьопка це для спілкування з рідними або з близькими друзями.
— Степан! — тут же виправився хлопчик.
— Дуже добре, а тепер Степан, пішли здобувати матеріал для виготовлення наших героїв.
— А де ми його візьмемо? — хлопчик здивовано озирнувся навколо себе.
— Зараз побачиш.
Взявши Стьопку за руку, дівчина рішуче попрямувала, до картярів.
— Добрий день панове. Надайте, будь ласка, нам з парубком посильну допомогу.
Чоловіки миттєво відвернулися від гри в карти й закидавши Настю купою компліментів, запитально завмерли в очікуванні її прохання. Дівчина посміхнулася.
— Оскільки обгорток від цукерок у вас, судячи з усього немає, то нам потрібна порожня пачка з під цигарок, а на додачу до неї, тонкий маркер або авторучка. Олівець теж підійде.
Прохання дівчини було блискавично виконане. У підсумку вони зі Стьопкою отримали дві порожні пачки з під цигарок, (цигарки чоловіки витрусили до бейсболки старшого з гравців) і авторучку. Олівець чоловіки делікатно залишили собі - треба ж їм було чимось записувати цифри. Подякувавши чоловікам, за надану люб'язність, Настя у супроводі Стьопки повернулася до свого шезлонга. З пляжної сумочки дівчина дістала манікюрні ножиці й присіла навпочіпки, розклавши їхню «здобич» на рушник.
— Стьопа, а тобі не завадило б футболку надіти. Можеш підгоріти на сонечку. Ви давно тут?
— Три дні вже. А футболку ми в номері залишили. Тільки рушник узяли.
— Ясно. Тоді одягнеш мою, — Настя допомогла хлопчикові надягти футболку. — Малювати вмієш?
— Так.
— Тоді ти малюй, а я буду вирізати.
Настя неквапно розібрала пачки, які перетворилися на зручні картонки, чисті від написів з внутрішньої сторони й Стьопа старанно почав малювати людські фігурки. Настя підказала, щоб він домалював біля ніг персонажів широкі прямокутники, пояснивши, що з них вони зроблять опору. Потім спритно вирізала фігурки. Через півгодини, казкові герої були готові. У них вийшли принцеса, король з королевою, два лицарі і принц. Загнувши прямокутники знизу фігурок, Настя допомогла Стьопке розставити їх на стіні замку. Після чого вони запросили чоловіків оцінити свою творчість.
Цього разу уваги до замку було проявлено набагато більше. Напевно дорослим дядькам було цікаво дізнатися, на що Настя і Стьопка витратили картонки з під цигарок, вирішив хлопчик. Вислухавши незліченні похвали, вони дозволили сфотографувати їх з Настею на фоні замку. Потім Настя, запитавши дозволу у Стьопчиного батька, показала хлопчикові підводний світ. Взявши свої окуляри, які вона назвала маскою, дівчина вкоротила ремінець і допомогла Стьопке надіти її на голову. Навчила дихати через трубку, спочатку на суші, а потім, зайшовши з хлопчиком у воду біля берега, показала йому, як треба лежати на воді. Стьопка все виконав в точності та опустив голову в масці під воду.
О-о-о-о-о-о! Яке диво відбулося… Він ніби потрапив до акваріума. Виявилося під водою ховається ще один світ. Світ, наповнений різноманітними мешканцями і яскравими незвичайними фарбами. Все здавалося незвично великим і близьким. Стьопка тут же погнався за креветкою, прозоре тільце якої було прикрашене різнокольоровими крапками. Але креветка виявилася дуже спритною. Тоді юний пірнальник, помітивши краба який виліз з під великого каменя перемикнувся на нього. Побачивши хлопчика, краб замість того щоб втекти присів на своїх тонких ніжках і страхітливо виставив поперед себе клешні. Стьопка злякався хапати сміливого краба руками. Він просто розглянув його в деталях і поплив далі.
Підводне царство продовжувало відкривати йому нові сюрпризи, показуючи своїх мешканців та казкові по своїй красі пейзажі морського дна. Хлопчик був на сьомому небі від щастя. Але Настя незабаром закінчила урок, пояснивши Стьопі, що для того, щоб стати майстром у підводному плаванні, та й з будь-якої іншої справі, потрібно починати з малого. Поступово збільшуючи час перебування під водою. Тренуючи «дихалку». Настя розповіла і показала хлопчикові прості вправи. На прощання вона побажала йому відмінно відпочити та зібравши свої речі, пішла з пляжу, не забувши наостанок знову відволікти чоловіків від гри в карти. Звертаючись до Стьопчиного татка, вона з докором промовила: — Ви б краще синові увагу приділили. І моя порада, сходіть за одягом для хлопчика і для себе, а то зіпсуєте собі відпочинок.
Пообіцявши в точності виконати її рекомендації, тато знову уткнув носа у карти. Аж тільки десь через півгодини він все ж пішов поплавати зі Стьопой, але поява на березі моря мами й тітки Свєти, перервало їхнє заняття. Вислухавши від обурених жінок розповідь про те, що тільки ідіоти хлюпаються у брудному наповненому бактеріями, мікробами, вірусами, фекаліями та іншою гидотою морі, у той час коли біля готелю є величезний басейн з очищеною хлорованою водою, вони пішли геть з пляжу.
Наступні два дні, Стьопка, тато і дядько Гарік, провели у номері готелю, граючи «на висадку», в телевізійну приставку. Періодично «пацієнтів» мазали «Пантеоном», під довгу характеристику їхніх розумових здібностей. Причому Стьопку ставили у приклад, через те, що він обгорів менше за всіх. Тому про Південь, хлопчик знав не з чуток, і він йому дуже сподобався ... Голос Птаха відігнав спогади.