Епілог

   Два роки потому

  Сьогодні в одному з найбільших столичних кінотеатрів зібрався весь бомонд та топові працівники кіноіндустрії аби відсвяткувати прем’єрний показ головної кіно-новинки цього сезону – повнометражного фільму, в якому я виконала головну роль.

  Фільм знято по мотивам книги сучасної української письменниці, що викликала чималий ажіотаж серед читачів. Тому й навколо фільму теж зчинився галас.

  Після показу мене перехоплює відома телеведуча, котра освітлює в своїх передачах подробиці з життя зірок.

- Варваро, вітаю Вас з прем’єрою! – каже вона у мікрофон, коли ми стаємо на фоні величезного постеру, в центрі якого красується моє обличчя.

- Дякую, - відповідаю я.

- Фільм чудовий! І Ви зіграли в ньому неперевершено, цілком виправдавши звання «Актриса року» серед молодих облич.

  Я мило посміхаюся у відповідь, розуміючи, що це всього лиш розігрів перед головною темою, до якої мене плавно підводять. 

- У фільмі Ви дуже тонко втілили образ лісової мавки, що опинилася в центрі любовного трикутника. Проте глядачам майже нічого не відомо про Ваше справжнє особисте життя, - ведуча здіймає брови, готуючись задати «те саме» питання. – Ви його приховуєте. Тільки не кажіть, що така молода, красива, популярна та успішна дівчина може бути самотня, - простягає до мене мікрофон.

- Не скажу, - всміхаюся.

- Ходять чутки, ніби у Вас роман з одним із партнерів по фільму, - провокує. – Але я бачила поруч з Вами в залі вельми харизматичного молодого чоловіка. Розкриєте секрет, хто він такий?

- Я її чоловік, - поряд зі мною раптом постає Тім, обхоплюючи рукою за талію та притискаючи до себе.

  Очі ведучої лізуть на лоба.

- Чоловік?! Варваро, Ви вийшли заміж?! – від несподіванки вона втрачає дар мови.

  Я трошечки ніяковію. Думала, Тім не хоче поширювати цю новину.   

- Ми одружились позавчора. В присутності лише найближчих родичів та друзів, - тягну я, поглядаючи на коханого. Ніяк не звикну, що тепер ми чоловік та дружина.

- Боже! То це ж чудово! Яка приголомшлива новина! – жінку переповнюють емоції. – Вітаю молодят!

- Дякуємо, - видушую із себе наймилішу посмішку.

- Вибачте, я маю її у вас вкрасти, - каже Тім ведучій, простягаючи мені один з шоломів, що тримав у вільній руці. Зиркає на годинника. – Хвилину тому в нас розпочався медовий місяць.

  Посміхаюся на прощання в камеру, натягую на голову шолом та слідую на вихід за своїм чоловіком, лишаючи ведучу та оператора розгублено проводжати нас поглядом та камерою. Такий сюжет точно підніме рейтинг їхній передачі.

   Надворі нас очікує новенький байк туристичної моделі, що розрахований на дальні подорожі.  Тім допомагає мені на нього сісти та сідає сам.

- Ну, що готова до пригод? – заводить двигун.

- Готова! – заявляю я. – З тобою, хоч на край світу! – притуляюся до свого коханого байкера, почуваючись найщасливішою жінкою на  планеті.    

                                                             КІНЕЦЬ!

_____________________________________________

  Ось і добіг кінця мій твір. Весь цей час герої жили в моїй уяві, немов справжні. Вони самі вирішували, що їм говорити одне одному та як поводитись. А я лише передавала їхні дії та бажання у вигляді друкованого тексту. Тому упевнена, десь там, Варя і Тім справді існують і вони житимуть разом довго, щасливо, весело та цікаво! 

Дякую всім, хто був весь цей час зі мною, хто проявляв активність та коментував! Ви - мої головні мотиватори! Бажаю кожному із вас любові в серці та гармонії в житті! Уявно обіймаю! 

Люблячи перемагаймо! 

 Ваша Ірина Гранч.