Розділ 41. Тім

  Мене будять думки. Образи минулої ночі спливають в підсвідомості, немов кадри з кінофільму на внутрішньому телеекрані. Насолоджуюся ними не поспішаючи розплющувати очі:

  Ми з Варею у спальні – я голий по пояс, а вона стоїть навпроти з захопленням роздивляючись моє тіло. Мені кортить займатися тим самим, тому підходжу ближче. Починаю цілувати та знімаю з неї плаття.

  Наступний образ: вона лежить в моєму ліжку – казкова німфа на чорних простирадлах. Мідне волосся розсипалося по подушці, а ідеальне тіло у тьмяному вечірньому освітленні здається порцеляновим – торкатись треба обережно, ніжно, аби не розбити. Саме так і роблю – вивчаю її всю губами, змушуючи звиватись та стогнати від насолоди. Я дуже її хочу. Надто сильно. Але терплю, не поспішаю. Навіть ставлю собі уявний плюс за витримку.

  Далі картинка перед очима змінюється: Варя бере ініціативу в свої руки. Тепер я стаю об’єктом вивчення. Вона з наснагою досліджує моє тіло, я ж насолоджуюся цим та одночасно, немов спостерігаю збоку. «Красуня та чудовисько», - проноситься у голові. Всміхаюся.

  Завершується мій флеш-бек кульмінацією: Варя піді мною. Очі в очі. Поглядом питаю її згоди і роблю те, чого давно так прагнуло усе моє єство, і чого зовсім не очікував отримати сьогодні. Я не збирався користуватись тим, що красуня п’яна. Збирався бути стриманим, не поспішати. Але не зміг встояти перед її напористістю, яка дивним чином поєдналася з невинністю. Саме ця якість мені більш за все подобається в Варі – у ній поєднується несумісне. Вона природня й справжня, а ще різна… Ось це найбільше мене торкає. Такої близькості та насолоди, як із нею, я не отримував іще ні з ким. В чому секрет, не знаю, але, може, в тому, що то була близькість не лише наших тіл, але і душ.

  Лежу, всміхаюсь сам до себе. Перевертаюся на бік, щоб обійняти Варю, закидаю руку, але намацую лиш простирадло на тому місці, де вона спала. Вмить прокидаюся, сполохано здіймаючись на ліктях. Озираюся довкола – крізь тонку шпаринку між шторами помітно, що вже давно світанок. Зиркаю на годинник – сьома ранку.

  Куди вона поділася? Невже втекла? Зістрибую з ліжка, швидко натягуючи шорти. Виходжу зі спальні і з полегшенням зітхаю, чуючи звук води, що ллється в ванній.   

  На серці враз теплішає, одразу стає спокійніше. Заварюю собі чашку кави, аби якось згаяти час в очікуванні рудоволосого Вогника, що розпалив в мені полум’я із найпрекрасніших, не знаних досі почуттів.  

  Варя виходить з душу, загорнута в рушник. Мені аж подих перехоплює від її природньої краси – такої ніжної й яскравої водночас. Вперше бачу її без макіяжу. Без нього Варя виглядає зовсім юною і ще більш прекрасною.

  Дівчинка помічає мене і ніяковіє.

- Привіт, - сором’язливо посміхається, щільніше загортаючись у рушника та уникаючи дивитись на моє напівголе тіло.   

  Після всього, що між нами було цієї ночі вона досі соромиться. Смішна.

- Доброго ранку, - всміхаюся до неї, але не поспішаю наближатись. Спершу почищу зуби. Це тільки у кіно герої, прокидаючись ранком в одному ліжку одразу ж починають цілуватись. Я ж надаю перевагу поцілункам зі свіжим подихом. – Хочеш кави?

- Ні, дякую, - відповідає, ховаючи від мене очі. – Може, сік залишився? Голова трохи болить після спиртного.

- Залишився, - йду до холодильника, дістаючи звідти новеньку упаковку соку. Наповнюю ним склянку. – Може, дати тобі якусь мою футболку, щоб було зручніше? 

- Ні, не треба, - відказує поспішно, роблячи ковток. – Мені треба додому. Забула попередити – дідусь має приїхати по мене та відвезти в гості до батьків.

- Ааа, зрозуміло, - тягну розчаровано. Чесно кажучи, сподівався, що ранком ми продовжимо те, що почали вночі.

- Я знайшла в шафці одноразову зубну щітку, - Варя вказує рукою в напрямку ванної кімнати. Ясно, уникає серйозних тем. Сьогодні вона не така смілива, як учора. – Дозволила собі нею скористатись… Мабуть, у тебе часто хтось лишається з ночівлею…, - лепече собі під носа.

  Невже ревнує? Дивлюся на неї із замилуванням.

- Дівчата, котрі практикують ночівлю поза домом майже завжди носять із собою в сумці запасну зубну щітку. Мої ж щітки призначені для пацанів, - всміхаюся.

- Аааа, - вона так само уникає дивитись мені в очі. – Я викличу таксі.

- Навіть не думай! - ось цього точно не дозволю. – Я відвезу тебе. На машині, - додаю, щойно Варя розтуляє рота, аби заперечити.

- Гаразд, дякую, - тікає в спальню, щоб вдягнутися.

  Мене дещо засмучує поведінка дівчинки. Може, вона уже жалкує про вчорашнє? А, може, всього-на-всього соромиться? У будь-якому разі, чинити тиск на неї – не найкращий варіант. Тож, як би мені не кортіло піти слідом, аби насолодитися при світлі дня видовищем у вигляді голої Варі, доводиться зібрати всю свою волю в кулак та вибрати інший напрямок руху – в ванну. Швиденько освіжаюся, вертаючи себе до тями.

  Не витрачаю час на те, щоб застелити постіль, бо Варя поспішає. Берусь перевдягатись прямо перед нею, але вона сполохано тікає до іншої кімнати, кидаючи на ходу, що не хоче мене бентежити, хоча, насправді, мене більш бентежить те, що вона вийшла. Що ж, швиденько натягую футболку і спортивки та іду на вихід.