38.2 Варя

Щойно переступаю поріг ресторану, одразу ж стаю центром уваги.

- А ось і наша головна зірка! – вигукує хтось.

  Очі засліплюють спалахи фотокамер. Натягую на обличчя посмішку, намагаючись позувати, аби не вийти на знімках розгубленим страшком.

  До мене по черзі підбігають привітатися деякі члени знімальної групи, котрі вже встигли хильнути і тепер перебувають у вельми піднесеному настрої. Не можу їх засуджувати, адже робочий графік в них був більш напруженим, аніж в акторів, а тепер нарешті можна видихнути та розслабитися.

  Люди мене обіймають, вітаючи з завершенням проекту, просять сфотографуватись разом з ними. Стійко витримую всі ці формальності, які здаються справжніми тортурами. Мій внутрішній інтроверт мріє сховатися в свою затишну мушлю і відсидітись там, доки всі не вгамуються. Де ж той Влад? Хай би забрав на себе хоча б крапельку загальної уваги.

  Нарешті мій партнер заходить усередину. Проте легше від його появи не стає. Навпаки, тепер нас змушують фотографуватись в парі. Робити це удвічі ніяково, адже Оля лишається поза увагою. Популярна блогерка не звикла до такого, і тепер стоїть збоку, роздратовано дуючи губу.

  Закликаю небеса послати мені допомогу і вона надходить у вигляді офіціанта, котрий матеріалізується поруч із тацею келихів з шампанським.

- Вибачте, зараз помру від спраги, - виправдовуюся та відступаю вбік, хапаючись за перший ліпший келих.

  Напій прохолодний та приємний на смак, і я залпом його  випиваю. Офіціант забирає пустий келих, пропонуючи натомість повний. З вдячністю його беру, але цього разу планую розтягувати насолоду.

  Озираюся – щойно відійшла, моє місце коло Влада зайняла Оля. І тепер пара обіймається, позуючи перед камерою. Я ж полегшено видихаю й прямую в бік фуршету, де тусується інша частина колективу. Впізнаю серед присутніх Валерію Вікторівну, поспішаю з нею привітатись.

- Варюшо! – актриса сплескує в долоні. – Виглядаєш просто феєрично!

- Дякую, Ви також сьогодні на висоті! – відповідаю компліментом на комплімент.

- Ага, бо тепер можу не вдавати з себе стару бабусю, - крутиться із боку в бік, демонструючи своє нарядне вбрання.

  Дійсно, ніжно-рожева коктейльна сукня сучасного крою дуже до лиця актрисі, в ній вона виглядає мінімум років на десять молодшою. Не те що в тому стриманому старомодному одязі, в який її вдягали костюмери.

  До речі, щодо костюмерів, Віка, угледівши мене, хапає за руку Іру молодшу і вони разом мчать в мій бік.

- Шикарна сукня! – ще здалеку вигукує Віка.

- Ой, як же тобі пасує цей макіяж! – додає Іра, коли опиняється поруч. – І з кучерями ти мені подобаєшся більше!

  Я теж маю що сказати дівчатам, адже вони сьогодні причепурились, як ніколи. Звикла бачити їх на майданчику в зручному робочому одязі та з відповідними зачісками – хвостиком або гулькою на потилиці. Але в цю мить переді мною стоять не змучені працею Попелюшки, а справжнісінькі принцеси! Ось це й озвучую, отримуючи у відповідь сором’язливі, вдячні посмішки.

  Дівчата натякають поглядами, що нам треба побалакати, але я не наважуюся залишити Валерію Вікторівну, доки до неї не підходить інша доросла актриса, котра виконувала епізодичну роль у серіалі.

- То що, ти говорила з батьком? – цікавиться Іра, щойно опиняємося втрьох.

- Так, говорила, - зітхаю, відпиваючи трохи шампанського. - Тато питав, чи ви впевнені, що хочете відкрито фігурувати у цій справі, і чи, дійсно, настільки ображені на Склянка, що готові подати на нього позов до суду.

-  А хіба є інший варіант? – Віка хапає келих з таці, яку проносить повз нас офіціант. – Особисто мені хочеться помститись не лише за себе, але й за Тіма, - заявляє дівчина, спрагло випиваючи шампанське.

- Мені теж, - тихо тягну я, мимоволі переводячи погляд трохи вбік, і немов би кам’янію. За барною стійкою, в компанії двох незнайомих мені чоловіків у солідних ділових костюмах, сидить Склянко й пильно спостерігає за мною. Він же не міг прочитати по губах, про що ми шепотілися?

  Повертаюся до чоловіка спиною, відчуваючи, як по ній пробігає неприємний холодок. Здригаюся.

- Він спостерігає за нами, - кажу дівчатам. – Тільки не дивіться у той бік, - одразу ж додаю.

  Іра починає сміятися, вдаючи, ніби почула жарт. Віка підхоплює. Але мені геть не до сміху. Актриси з дівчат поганенькі, тож впевнена, Склянко міг щось запідозрити.

- Він тут з дружиною, - каже Іра після паузи. – А ті двоє, що поруч з ним – продюсери. Тому не варто хвилюватись.

  Мені від цієї новини трохи легшає, але не повністю, адже для втілення мого плану якимсь чином маю опинитись зі своїм «кіно батьком» наодинці.

- Варя, то що робитимемо? Твій тато пропонував якусь альтернативу? – повертається до попередньої теми Віка.

- Пропонував, - тягну задумливо.

- Яку?!

- Потримайте хтось мій келих. Мені треба до вбиральні. Повернуся й усе розкажу, - перш ніж віддати келих, відсьорбую з нього шампанського. Сьогодні мені може знадобитися хоробрість, а алкоголь в цьому найкращий помічник.