Розділ 38. Варя

  Зйомки завершуються і я повертаюся додому з багажем із різнобарвних емоцій. Радісно, що ми зробили це - завершили проект, і дуже скоро зможемо насолодитись ним на екрані. Але, водночас,  накриває меланхолія – за два місяці активної роботи я дуже звикла до колективу, полюбила більшість з його членів (Склянко, звісно ж, поза списком), і тепер сумно, що ми розбіжимося хто куди заради нових звершень та нових проектів. Звичайно, є вірогідність, що наші шляхи з певними людьми ще перетнуться, але шанси зібратися тим самим колективом майже нульові.

  Окрім вищеописаних думок, мене іще турбує те, що Тім так і не передзвонив. Тож, переступаючи поріг кімнати у гуртожитку, першим ділом кидаюся до Міри з питаннями про те, чи не повідомив Тоні їй якісь новини.

  Втім подруга не може поділитися нічим новим. Її бой-френд теж не виходив на зв’язок.

- То що, ми святкуватимемо твій остан… Упс! Пробач, крайній день зйомок? – питає Міра.

- Якось немає настрою, - зізнаюся, плюхаючись на ліжко.

- Так сильно хвилюєшся за Тіма? – сідає поруч.

- Мені здається, це все через мене… Тім якось бачив, як той старий маніяк нюхав моє волосся, - бр, аж здригаюсь від огиди. – Розгнівався… Мабуть, цього разу Склянко його спровокував…

- Тім точно не байдужий до тебе, - посміхається подруга.

  Зітхаю.

- Блін! А не можна було проявити цю небайдужість якимсь іншим чином?! – хапаю подушку, притискаючи її до грудей. – Завтра шапка, а мені зовсім не до святкування…

  Чую, як в сумці приглушено дзеленькає телефон. Підхоплююся. Раптом щось важливе. І дійсно, на дисплеї висвічується повідомлення від Тіма:

«Сорьки, не маю змоги говорити».

  Вголос зачитую цей текст Мірі.

- Невже його могли заарештувати?! – прикушую від переживань губу.

- Навряд. Він же не вбив людину, - заспокоює подруга.

«Тоні розказав, що Склянко написав на тебе заяву. Може, потрібна допомога?» - надсилаю повідомлення Безсмертному.

«Не парся, я з усім розберуся», - додає емоджі, що підморгує та  зникає з мережі.

- Ну як тут не паритися?! – скиглю я. – Як взагалі завтра маю дивитись в очі Склянку?! Мені ж захочеться його убити!

- Що ж, дівчинко, ласкаво просимо в реальний світ кіношників!

  Закатую очі.

- А ти знаєш, що я маю козир! В мене є люди готові свідчити та навіть пред’явити докази відносно поведінки Склянка!

- Отакої! Ти збираєшся вступити з ним в серйозний бій?!

- Якщо це знадобиться, - замислююся. – Саме тому й прагнула дізнатися, як справи в Тіма, і наскільки серйозно він влип.

- Я б тобі радила не робити різких, необдуманих кроків.

- Саме тому я звернулась за порадою до тата, - зиркаю на годинник. – Ой, в мене ж з ним зідзвон за п’ять хвилин! - підхоплююся з ліжка. – Пропоную перенести святкування на той день, коли все вляжеться. Може, коли буде прем’єра.

  Сон мені ніяк не йде. Кручуся в ліжку, обдумуючи свої подальші дії. Під час нашої бесіди тато пояснив, що Тім буде змушений відповідати за свій імпульсивний вчинок незалежно від того, чи будуть визнаними звинувачення проти Склянка. Така новина мене засмутила, але тато запропонував неочікуваний вихід із положення. От над ним я весь цей час і розмірковую, вигадуючи, як краще його втілити.

  Заспокоїтися не можу до тих пір, доки не пишу Вові повідомлення з проханням надіслати мені один зі зроблених ним записів. Хто б міг подумати, що звуковик також не спить. Він майже одразу відповідає та надсилає аудіо, зміст якого настільки бридкий, що скільки разів не слухай, неможливо звикнути. Проте, закривши головне питання, я нарешті засинаю.  

  Прокидаюся пізно, одразу хапаючись за телефон. Раптом Тім написав. Проте від нього звісточок немає.

- Не хвилюйся, з ним все добре, він вдома, - чую голос Міри, котра сидить за столом, попиваючи ранкову каву.  

- Тоні дзвонив?

- Так. Казав, що Склянко вимагає грошову компенсацію. Тож незабаром все владнається.

- Що?! – мене чомусь не заспокоює подібна новина. – А заплатити грошове відшкодування за моральний збиток усім нам, Склянко не хоче?! – обурююся. – Мало того, що поводився неприпустимо, то ще й залишиться у виграші.

- По секрету, той придурок взагалі хотів запроторити Тіма за грати, проте тілесні ушкодження виявилися не настільки серйозними, тож…, - Міра знизує плечима. – Все за законом…

- Я покажу йому закон! – тепер не маю жодних сумнівів в своїх подальших діях.

  Бурхливі емоції вмить мене збадьорюють, змушуючи підвестися з ліжка. Накидаю на плечі халат, хапаю рушника, маючи намір прийняти душ. Мені потрібна свіжа голова та достойний вигляд, якщо збираюся сьогодні кинути виклик неабикому, а відомому артистові, котрий занадто впевнений у непохитності свого авторитету. Що ж, подивимося, хто кого…