37.1 Варя

  По нашим розгубленим виразам облич Тоні здогадується, що ніхто не очікував на його появу. Навіть Влад розвертається в кріслі, здивовано здіймаючи брови.

- А де Тім? – Віка першою виходить зі ступору.

  Тоні обводить присутніх серйозним поглядом:

- Адміністрація попросила його не з’являтися на майданчику.

- Що?! – обурюється костюмер.

- Сьогодні я замість нього, - стримано резюмує старший Безсмертний.

- Як на мене, це цілком логічно, - коментує ситуацію Влад. Його тішить те, що з’явилась можливість уникнути зустрічі зі своїм постійним дублером.

- Але ж ви зовсім різної комплекції! – не вгаває Віка. – Це буде помітно в кадрі. Та й, загалом, я не впевнена, що на тебе налізе  одяг Тіма, - нервово прямує до стійки, на якій висить байкерська амуніція. – Чому ніхто не порадився з нами?!

  Тоні стенає плечима.

- Як я зрозумів, мене в кадрі не буде. Потрібен лише мотоцикл.

  В мене відбирає дар мови. Невже знімальна група настільки сердита на Тіма, що готова принести в жертву видовищність та красу останніх кадрів фільму?!

  Проте виявляється, що такі жертви влаштовують лише адміністрацію, яка навіть не спромоглася узгодити все з режисером. Його просто ставлять перед фактом. Це вельми  дратує Ігора, і він велить все-таки перевдягнути Антона в той самий одяг, що й Влада, маючи твердий намір відзняти заплановані сцени.

  Мені ж перші спільні сцени з Владом даються непросто. Маємо грати любов, але всередині нас обох поселилось пригнічення, перебороти яке дуже складно. Вищий пілотаж акторської майстерності – зображати легкість та радість, коли на душі лежить величезний тягар.

  А ще мені ніяк не вдається опинитися на самоті з Тоні, бо коло нього постійно хтось крутиться. Іра з Вікою по черзі намагаються з’ясувати подробиці вчорашньої пригоди та її причину. Проте, судячи з їхніх розчарованих виразів облич, відповідей дівчата не отримують. Сподіваюся, зі мною Тоні буде більш говірким.

  Змінюємо локацію, і мені нарешті випадає можливість опинитися сам на сам з хлопцем. Я уже звикла кататися з Тімом, тому дуже незвично, що замість нього за кермом сидить інший. Тоні нижчий на зріст та кремезніший. На ньому ледве зійшлася шкіряна куртка молодшого брата. Цікаво, в кадрі не буде видно підміни? Бо я відчуваю суттєву різницю навіть сідаючи на мотоцикл – плече Антона, на яке опираюся, знаходиться зовсім на іншому рівні, аніж в Тіма.   

- Прийом, - шепочу, перевіряючи, чи працює гарнітура в шоломах.

- Прийом, - чую у відповідь.

- Тоні, сподіваюся, хоча б зі мною ти поділишся подробицями, – майже благаю.

- Поділюся, - промовляє дещо засмученим тоном.

  Спершу дрон має зняти згори, як ми їдемо до місця призначення, де на нас чекатиме оператор із камерою, встановленою вздовж узбіччя. Мені трохи ніяково демонструвати Антону свої голі ноги в коротесеньких шортиках, проте, часу на переживання щодо подібних дурниць немає, адже поїздка буде короткою. До того ж, може статися так, що епізод буде знятий з одного дубля, після чого, дублера, швидше за все, відпустять додому, бо для сцен романтичного пікніка його присутність не потрібна.

  Марнувати нагоду поговорити я не збираюся, тому одразу переходжу до головного питання:

- Тім зізнався, що саме стало причиною його поведінки?

- Він сказав, що той дядько ляпнув якусь гидку фразочку. Яку саме, не знаю, й так ледве видер із Тіма зізнання.

- Склянко – ще той негідник. Але не уявляю, чим він встиг настільки розлютити Тіма, - зітхаю.

  Повисає мовчання.

- Він накатав на брата заяву, - зізнається після паузи Тоні.

  Від шоку я ледве не падаю з мотоциклу.

- Що?! Серйозно?!

- Обережно! Тримайся міцніше, - хлопець зціплює мої руки в себе на корпусі. – І про ноги не забувай, - злегка плескає по лівому коліну. Справді, я так розгубилася, що забулася триматись ногами. - Так… Навіть якби Тіма сьогодні викликали на зйомку, він не зміг би приїхати, бо мав з’явитися в поліцейському відділку.

  Починаю скипати. Як це так?! Звісно, Тімові не слід було  здіймати руку на артиста, але не він головний злодій в цій історії. Перший, хто мав би понести відповідальність за свою поведінку – це Віталій Склянко.  

  Антона, як я й передбачала, відпускають з майданчику. Він прощається, обіцяючи тримати мене в курсі подій, та їде геть. Я ж, користуючись часом, поки команда готує локацію для зйомок пікніка, телефоную Тіму, аби поцікавитись, як в нього справи, проте хлопець не бере слухавку. Блін! Невже застряг у відділку?

  Не збираюся сидіти, склавши руки. Поки маю час, перемовляюся з Ірою та Вікою, дізнаючись, чи дадуть вони згоду свідчити проти заслуженого артиста, якщо я все організую (трохи раніше вже встигла розповісти їм, що актор до мене також чіплявся). Дівчата погоджуються, і, на загальний подив, до нашого тріо приєднується ще й Вова звуковик. Виявляється, він зробив декілька записів того, як Склянко шепотів дівчатам усілякі ганебності. Такий доказ – неймовірно цінний. На радощах готова кинутися обіймати Вовчика, але не хочеться привертати зайвої уваги, тому просто від усього серця йому дякую.