Розділ 37. Варя

- Це ж той юнак, з котрим ми познайомились в лікарні? – до мене підбігає мама, перелякано хапаючи за руку.

- Він, - промовляю онімілими губами.

- Але що на нього найшло?!

  Засмучено зітхаю, бо не маю, що відповісти. Здогадуюся, що могло спонукати Тіма до бійки, але не вважаю це поважною причиною. Можна було провчити Склянка якимсь іншим чином, більш гуманним.

  Моє серце тяжко б’ється в грудях, ніби хтось міцно його стис, не даючи нормально рухатись. Ловлю на собі важкий погляд Тіма. Він кардинально відрізняється від того погляду, яким хлопець дивився на мене всього кілька хвилин тому, коли ми задоволені та радісні зійшли з мотоциклу. Зараз же сірі очі заволокло темними хмарами. Весь вигляд Безсмертного говорить про те, що він стримує в собі гнів - брови насуплені, губи стиснуті в тонку лінію, а дихання глибоке та важке.

  Тоні тягне брата подалі від епіцентру подій та їхнього головного провокатора в особі Склянка, котрого окружили занепокоєні представники адміністрації. Дехто з журналістів також тут як тут – радіють тому, що отримали нагоду висвітлити ще й скандал. Я ж роблю змогу кинутися навздогін братам Безсмертним, але мама міцно стискає моє зап’ястя, змушуючи слідувати за нею в протилежний бік.

- Нехай все спершу вляжеться, - каже вона. – Тобі не варто зараз бути поруч із тим хлопцем.

- Його звати Тім, - нагадую.

- Так, Тім, мабуть, не турбується про свою репутацію. А от тобі варто. Навіть я знаю, що Склянко має вплив в акторських колах. Ти ж не хочеш, щоб цей проект став твоїм останнім? – пильно зазирає мені в очі.

  Приємно, що вона турбується про мою професійну реалізацію, але, в той же час, кортить махнути рукою на всі умовності.

- Він це заслужив, - ціджу крізь зуби.

- Справді? – мама здивовано здіймає брови. Ми опиняємося неподалік від компанії жінок з дітьми, серед яких й Віруня. Вона кидається до нас, міцно притискаючись до мене.

- Він – справжнісінький маніяк, якому все сходить з рук. Але це розмова не при дітях, - гладжу сестричку по голівці.

- Як би там не було, на мою думку, будь-яку проблему можна вирішити законно, а не за допомогою кулаків. В тебе батько юрист, могла б звернутись за порадою…

- Мабуть, так і зроблю, - замислююся.

  Мама наполягає на тому, щоб відвезти мене в гуртожиток, а я не маю сил чинити опір. Все так непросто. Голова йде обертом. Що ж тепер буде? Хто понесе відповідальність? Чи стане хтось, окрім мене на захист Тіма? Бо я обов’язково це зроблю. Але не зараз, коли всі на нервах і не готові слухати. До того ж, треба все обміркувати та знайти хоч якісь докази, які підтверджуватимуть ганебну поведінку заслуженого артиста.

  Сидячи в машині, відправляю повідомлення Мірі, доводячи її до відома, що мене забрала мама. А потім вирішую написати Тіму.

«Чому ти це зробив?», - запитую його.

  Відповіді чекаю всю дорогу, адресат довго не переглядає мого повідомлення. Вже починаю сумніватися, що буду удостоєна пояснення. Але коли ми заїжджаємо на територію гуртожитку, мій телефон вібрує, висвічуючи коротке послання від Тіма:

«Бо він заслужив».

  Кортить продовжити розмову, але мене відволікає мама. Вона виводить Вірочку з машини, прямуючи разом з нею до входу у гуртожиток.

- Хочу глянути, як ти живеш, - пояснює.

  Навідалася б вона в гості в якийсь інший день, я б лише зраділа. Але сьогодні, як ніколи, хочеться залишитися на самоті, тож мамина присутність геть не в тему.

  Умови мого із сусідкою життя не надто радують матір, але й не те щоб зовсім не задовольняють. Добре, що ми з Міркою обидві полюбляємо порядок, тож у кімнаті завжди чисто й прибрано.

  Пригощаю своїх дівчаток чаєм, час від часу зиркаючи на екран смартфону, чи не з’явилось там, часом, нове повідомлення від Тіма. Проте екран цнотливо чистий. Один єдиний раз надходить меседж, але він від подруги. «Хвилин за сорок буду вдома», - пише вона.

- Мам, може, вам вже час? Я хвилюватимуся, як доїдете по темряві, - починаю здалеку.

- Для досвідченого водія нема різниці – день чи ніч. Тож хвилюватись нічого. До того ж, мені вперше випала нагода поглянути, як ти живеш, - робить ковток чаю. – Думаю, батько погодиться на мою пропозицію зняти для тебе на наступний рік квартиру, - обводить поглядом невеличку кімнату. – Або, навіть, придбати…

  І, знов-таки, якби подібна пропозиція надійшла раніше, наприклад, роки три тому, я б зраділа. Але наразі мене влаштовує моє теперішнє життя і цілковита незалежність від батьків. Більше не хочу попадатись на гачок їхньої надмірної турботи. Раз вже обрала шлях самостійності, то достойно буду ним іти.

  Мама з Вірочкою йдуть незадовго до приходу Міри, розминувшись з нею буквально на декілька хвилин.

- Твої були у нас в гостях? – дивується подруга. – Я бачила, як вони сідали в машину.

- Так, мама наполягла на візиті, - відказую квапливо, одразу ж змінюючи тему на ту, що мені більш цікава. – Тім пояснив, чому затіяв бійку?!

- Ні. Він був не схильний до розмов. Майже одразу сів на мотоцикл та поїхав.