Розділ 36. Тім

  З самого ранку перебуваю у піднесеному настрої. Енергії хоч відбавляй! А все тому, що сьогодні ми зніматимемо перегони. Самі по собі вони мене не надто надихають, на відміну від передчуття зустрічі з однією руденькою, неймовірно чарівною дівчинкою. Ще позавчора я твердо вирішив – якщо знімальною групою розлетілися чутки про те, що Варя має хлопця, то в моїх силах зробити так, щоб ці чутки стали не безпідставними, адже більше не маю жодних сумнівів у тому, що подобаюсь красуні.

  Півтори години витрачаю на спорт, приймаю душ, добре снідаю та починаю збиратися на зйомку. З вибором одягу сильно не розженешся, бо за кермом мотоциклу найважливіша, передусім, безпека. Тож моя екіпіровка виходить досить стандартною, за винятком футболки білого кольору. Взагалі, останнім часом  почало хотітись змінювати давно звичні для мене речі. Мабуть, оновлю свій байкерський гардероб, придбаю щось більш  нестандартне, може, навіть яскраве.

  Дивлюся на себе в дзеркало – вроду та харизму нічим не зіпсуєш, що не вдягни. Всміхаюсь відображенню й тягнуся по парфум, аби додати останній штрих своєму образові. Пшикаю його на шию, але з флакону майже нічого не вилітає. Гарненько його струшую. Невже закінчився? Отакої! Невчасно. Що ж, днями куплю новий, а сьогодні якось обійдуся. У будь-якому разі, це не привід псувати собі настрій.

  Перш ніж вийти з квартири, строчу братові повідомлення: «Я готовий, спускаюся». Ми домовилися їхати разом, адже Тоні також братиме участь у зйомках. Ось ще одна причина, яка надихає. Давненько ми разом не каталися, тож починаємо кайфувати ще дорогою до місця призначення, на яку витрачаємо близько години. Локація розташована в промисловому районі на території старого заводу. Непогана ідейка. Тут, реально, можна було б влаштувати перегони. Щоправда, є одне «але», щоб сюди потрапити, треба проїхати два пункти пропуску, так просто не покатаєшся.

  Одразу ж за нами на територію в’їжджають автобуси з молодими хлопцями та дівчатами. Адмін, котрий зустрічається на дорозі, пояснює, що то масовка. Виконавці головних ролей також вже на місці.

  Міра мала приїхати з Варею разом, тож першим ділом ми з братиком вирушаємо на пошуки дівчат. Знаходимо їх в одному з гримвагенів, яких сьогодні два – окремо для жінок та окремо для чоловіків. Стукаю в двері жіночого вагончика.

- Не можна! – лунає звідтіля голос костюмера Оксани. – Дівчата перевдягаються!

  Перезираємося з Антохою, обмінюючись короткими посмішками. Нам обом вже не терпиться скоріше побачити наших красунь. Так, саме наших, адже я налаштований дуже рішуче і планую сьогоднішнім вечором все підвести до того, щоб абсолютно законно назвати Варю своєю.

- Тіме, привіт! – двері іншого гримвагену відчиняються, і звідти висовується голова Віки. Ми з Тоні одночасно озираємося на неї. – А це, мабуть, твій брат, - грайливо всміхається дівчина. – Гайда перевдягну вас, аби потім не тіснилися з епізодниками.

  Що ж, слідуємо пропозиції костюмера, бо все одно треба якось згаяти час.

- О, масовка під’їхала, - додає Віка, спостерігаючи за тим, як на територію в’їжджає черговий автобус. – Народу буде тьма!

- Віка, Тоні, - знайомлю дівчину зі своїм братом. Той дружньо всміхається у відповідь на зацікавлений, зазивний погляд костюмера. 

  Всередині вагончика цілком очікувано виявляється Влад. Він сидить на гримі, і помітивши нас, розвертається в кріслі, аби привітатись.

- Здоровенькі були! – простягає кожному з нас по черзі руку, розмальовану татуюваннями.

  Я не надто радий бачити цього наглого бовдура (щелепу зводить судомою, щойно згадую про те, як актор підбивав клинці до Варвари, а потім нагло її оббрехав, аби вигородити себе перед іншою), тому не поспішаю знайомити його зі своїм братом. Проте Тоні бере цей момент в свої руки.

- Прикольні татухи, - каже він Владові.

- Вони несправжні, - зізнається той.

- Як це?! – брови Тоні стрімко повзуть вгору.

- Ми їх малюємо спеціально для фільму, - пояснює замість актора художник з гриму Сергій.

- Он як, - тягне мій брат, скоса зиркаючи на мене, а тоді вирішує скинути свою шкіряну куртку, демонструючи присутнім м’язисті руки, які, так само, як і мої, від зап’ясть і до самого верху суцільно вкриті справжніми татуюваннями.

  Слідую його прикладу, знімаю куртку. Роблю це не тому, що хочу також похизуватись, а тому, що мені дуже жарко.

- Божечки, для такого тісного приміщення надто багато тестостерону! – не стримується Віка, театрально обмахуючи себе руками. – Тоні, мені передали, що ти привезеш із собою дещо з одягу, і ми виберемо, що краще виглядатиме в кадрі. Хоча, як на мене, те, в чому ти зараз, чудово підходить.

- Інше тоді не показувати? – братик злегка здіймає руку, в якій тримає рюкзак з одягом.

- Ну… Хіба що приміряєш інші штани, - багатозначним тоном промовляє дівчина.

  Всміхаюся одним кутиком губ, здогадуючись, на яке шоу вона розраховує. Проте, мій старший братик – міцний горішок, на подібне ведеться лише тоді, коли сам є ініціатором.

- То, може, й футболку іншу вдягнути? – підкидає він в полум’я дров.

- Емм… Взагалі, ти будеш зніматися в куртці, але чом би й ні! - з натхненням відказує костюмер, спостерігаючи за тим, як Тоні дістає з рюкзака речі. – Спробуй одягти он ті чорні джинси і… можна червону футболку, - всідається на найближчого стільця, схрещуючи руки на грудях.