35.2 Тім

Кров у венах скипає, а серце от-от прорветься крізь грудну клітину. Більше не можу чекати. Схиляюся ще нижче, одночасно хапаючи дівчинку по-під талію та притягуючи до себе.

- То що будемо пити?! – лунає голос із коридору, і Варя відскакує від мене, немов ошпарена. На порозі кухні з’являється Тоні. От же ж, блін! Горе-братик зіпсував такий класний момент!

  Зиркаю на нього з люттю, але той, як ні в чім не бувало, розводить руками, мовляв, я ж не знав.

- А є щось безалкогольне? – прорізається голосочок у Варі. – Мені завтра вранці на зйомку. Голова має бути свіжою.

- В холодильнику є апельсиновий сік, тонік на мінералка, - відказує господар квартири.

- Апельсиновий сік – було б чудово, - каже дівчинка, рясно червоніючи.

- Я помітив, ти полюбляєш цитрусові, - коментую її вибір.

- Ага, є таке, - ніяково відповідає вона. – Допомогти щось віднести? – знову звертається до мого брата.

- Ми з Тімом самі все принесемо, не напружуйся, відпочивай, - всміхається той. – Що питимеш, братику? – змовницьки зиркає на мене. – Може, горілку, як і збирався?

- Я також питиму сік, - кажу, мов відрізаю. Так і кортить стукнути цю наглу морду.

  Сором’язливо нам посміхнувшись, Варвара повертається у вітальню, а я, залишившись з Тоні на самоті, таки штурхаю його в плече.

- Не міг трохи пізніше відліпитися від своєї цукерочки? – роздратовано пред’являю йому претензію.

- Пробач, я ж не знав, що ви настільки прудкі, - посміхається він. – І, якщо так, то й перейматися нічого, ще встигнете націлуватись. Солодше буде, - підморгує.

  Розумом, я з ним згоден, але як пояснити це моєму тілу, яке от-от вибухне від нереалізованої енергії? Випиваю склянку води, аби заспокоїтися. Тоха в цей час дістає з холодильника пляшку джину та тонік, а тоді раптом уже більш стриманим, серйозним тоном звертається до мене:

- Перш ніж знов зробиш спробу поцілувати Варвару, дай мені відповідь на одне невеличке питаннячко.

Здивовано здіймаю брови.

- Слухаю тебе уважно.

- Ти маєш серйозні наміри щодо неї? Чи так, на погратися?

- А на що схоже зі сторони?! – розпалююся.

- Все зрозуміло, - всміхається брат. – Відповідь мене задовольнила.

- Це твоя дівчина підіслала тебе сюди? – здогадуюся. – Безсовісні егоїсти! – ціджу крізь зуби, так щоб не було чути в вітальні. – Самі цілуються, а іншим зась!

- Якщо ти маєш серйозні наміри, то зможеш почекати ще трохи, - тягне наглу либу дурбецело.

  Уже вдруге за вечір кортить його стукнути, і я не стримуюся, злегка буцаю його по нозі. Між нами зав’язується боротьба. Вовтузимося хвилини зо дві, поки мене не попускає. Тож до вітальні вертаюся розпашілий, але заспокоєний.

  Тоні завчасно дізнався у Міри, якій їжі вони з подругою надають перевагу, тож ми замовили величезний сет суші, аби кожен міг вибрати рол на свій смак.

  У солодкої парочки, на відміну від нас з Варею, апетит нівроку – наминають за обидві щоки. Ми ж їмо мало та не поспішаючи, бо особисто я більшу частину часу займаюся тим, що поїдаю очима красуню, котра сидить навпроти. І їй це, здається, подобається, адже у відповідь отримую погляди, сповнені загадкового, але точно приємного змісту.

  Фоном працює телик, і по ньому як раз крутять рекламу, серед якої попадається анонс фільмів та серіалів. Коли вмикається трейлер «В погоні за коханням», я хапаюсь за пульт та роблю голосніше, бо в кімнаті стає надто шумно від коментарів присутніх. Переводжу погляд з головної героїні серіалу, котру саме показують на екрані, на її живу копію. Варя дуже фотогенічна, але у реальному житті вона у сотню разів ефектніша. Озвучую цей комплімент, насолоджуючись реакцією руденької на нього.  

- Для актриси це не комплімент! – береться повчати мене Міра.

- А мені, здається, Варі він сподобався, - посміхаюся, не відводячи погляду від красуні.

- Дякую, комплімент, дійсно, приємний, - відповідає вона. – Але отримувати професійні компліменти приємніше. Все-таки я пішла в акторську професію задля того, щоб доносити до глядача глибину людських почуттів, допомагати зрозуміти їхню природу, а не просто красуватися милим личком з екрану.  

  Зав’язується жваве обговорення теми кіно та працівників цієї сфери. Дівчатам є чим поділитись з нами. Їхнє бачення даного виду творчості часом виявляється набагато глибшим, аніж наше з Тоні.

  Далі, якось непомітно, тема перемикається на театр. З цікавістю виявляю, що Варя його просто обожнює. Роблю уявну помітку на майбутнє, що треба буде організувати там побачення, от тільки право вибору вистави надам своїй пасії, бо сам в тому мало що тямлю.

  Насолоджуюся тим, як подруги весело та емоційно розповідають про різноманітні казуси, які траплялись з ними під час постановки студентських вистав, і ловлю себе на думці, що залюбки поспостерігав би за Варварою на театральній сцені.

- Як тебе взагалі занесло в цю професію? – вирішую поцікавитися в неї.

- Моя покійна бабуся була актрисою. Мабуть, її здібності дісталися мені у спадок, - зводить тендітними плечима.