35.1 Тім

- Ти серйозно?! – дивується Варя, коли я, зустрічаючи дівчат на порозі квартири Антохи, простягаю їй величезний букет тюльпанів. Ніяковіє, але квіти бере.

- Жовтих не було, мені сподобалися рожеві, - пояснюю. – Як раз в колір твого рум’янцю, - всміхаюся, спостерігаючи за тим, як щоки красуні вкриваються фарбою.

- Дякую, вони дуже гарні. Та можна було обійтися без цього, - промовляє вона під веселим поглядом Міри, котра разом з Тоні проходить в квартиру.

- Хіба ж я гірший за Влада? - чухаю потилицю.

- А хіба це змагання? – відповідає питанням на питання.

- А хіба в мене є конкуренти? – самовпевнено заявляю.

- Мені здавалося, вранці ти думав, що є, - її прекрасні очі насмішкувато зіщулюються.

- Гаразд, підловила, - нервово всміхаюся. – Пробач, що морозився. Просто подумав, що ти така, як…

- Всі інші актриси в твоїй, уяві? - завершує вона замість мене думку. Щільно стискаю губи, киваючи головою на знак підтвердження вірності її слів. – Ти часом надто багато думаєш… А варто було б відчувати, - ховає обличчя за букетом тюльпанів, залишаючи видимими лише ясні очі, спрямовані прямо на мене.

- Обіцяю, що скористаюсь твоєю порадою, - промовляю на видиху, відчуваючи, як під пильним поглядом красуні, моїм тілом починає розливатись тепло. – Давай допоможу, - пропоную, тягнучись до букету, аби забрати його з рук Варі та дати їй можливість роззутися.

  Наші пальці випадково стикаються, і рум’янець на обличчі руденької стає ще густішим, від чого мені геть зносить дах. Якби не норми пристойності, то схопив би її прямо тут і не відпускав, доки не спробував би на смак кожен міліметр звабливого тіла, яке зараз, до речі, одягнене в досить відкритий літній сарафан бузкового кольору. Прямо переді мною стоїть живе втілення жіночності та краси. Почуваюся бур’яном, який закохався в найпрекраснішу квітку на клумбі.

  Мабуть, мої думки написані на обличчі, бо Варвара задумливо всміхається. А потім вирішує все-таки зняти босоніжки, тож нахиляється вперед. Цей рух змушує декольте її сарафану трошечки опуститись, відкриваючи  поглядові частину красивих, округлих грудей. Мені доводиться прикласти надзусилля, аби не витріщатися туди, тому відвертаюся.

- Тобі потрібні тапки? – запитую, щоб хоч якось відволіктися від хтивих думок.

- Гадаю, що ні, надворі така спека! - відказує Варя, випрямляючись.  

  Знала б ти, як мені зараз спекотно! Кидаю швидкий погляд на її босі ступні з блідо-рожевим педикюром. Навіть вони мене збуджують. «Тіме, візьми себе в руки!» - подумки наказую собі.

  Запрошую гостю пройти у вітальню, а сам йду поставити квіти у воду. Тоха не тримає вдома ваз, проте в коморі знаходжу відро. Набираю у ванній кімнаті в нього води і заодно вмиваю обличчя, аби освіжитися та привести себе до тями.

  Чесно кажучи, не надто сподівався, що Варя прийме пропозицію посидіти сьогодні разом, тому дуже зрадів, коли вона погодилася, адже це свідчить про взаємність її почуттів і готовність зробити крок назустріч. Добре, що неподалік від нашого будинку розташований торговий центр, в якому є квітковий магазинчик, і добре, що там були у наявності тюльпани, адже в середині літа їх не всюди знайдеш.

  Надворі уже смеркається. Не знаю, як довго будуть у нас в гостях дівчата, але сподіваюся, що якнайдовше.

- В тебе сьогодні прямо-таки день народження! – звертається Міра до подруги, зиркаючи на букет, який я ставлю в кутку кімнати.

- Навіть не знаю, чим я це заслужила, - бентежиться, сідаючи в запропоноване їй крісло збоку від дивану, на якому вмостилася солодка парочка.

  Я ж не поспішаю займати місце навпроти, бо спершу хочу визначити, хто що буде пити.

- До речі, коли в тебе день народження? – цікавлюся в руденької.

- В середині березня, - відповідає вона. Не даремно нагадує мені весняну квітку.

- А ти мені досі ще жодного разу не дарував квітів, - дорікає моєму братикові Міра.

- Бо я ще жодного разу не проштрафився, - віджартовується той.

- А хіба в нас зараз не букетно-цукерковий період? – дівчина присувається ближче, із кокетством зазираючи йому в очі.

- І які ж квіти подобаються моїй красуні? – Тоні притягує її до себе, ніжно цілуючи в губи. Вона щось шепоче у відповідь, але я вже не слухаю, бо відвертаюся, аби не спостерігати за цим солодким видовищем.

- Що будеш пити? – запитую Варю, котра йорзає в кріслі, намагаючись не звертати уваги на гарячі поцілунки, в які переросла жартівлива суперечка її подруги та мого брата.

- А що є? Давай гляну і виберу, - підхоплюється,  радіючи приводу вийти з кімнати.

  Без слів розумію, що їй, так само, як і мені, ніяково спостерігати за закоханими.

  Йдемо разом на кухню. Відчиняю шафку, яка служить баром. Чого тільки там в Тохи нема. Насправді, ми обоє не великі любителі алкоголю, проте частенько отримуємо від клієнтів на знак вдячності різноманітне екзотичне спиртне, привезене з подорожей по світу.

  Варвара встає навшпиньки, аби поглянути на вміст шафки. Я ж на півтори голови вищий за неї, тому можу чудово все бачити, стоячи трохи позаду. Щоправда, цілком втрачаю інтерес до спиртного, щойно моїх ніздрів торкається ніжний квітковий аромат, що йде від дівчинки. Ледве стримуюся, щоб не вчинити так само, як той придурок Склянко, котрий схилився, аби понюхати її волосся. Саме ловлю себе на цій думці, коли Варя різко розвертається обличчям до мене. Наші погляди зустрічаються, віддзеркалюючи всі думки та почуття.