Розділ 35. Тім

  Ласкаво просимо до клубу ідіотів! Досі я вважав головним його членом Владика, але сам виявився не меншим телепнем, аніж він. Варвара обох нас майстерно водила за носа. От тільки не розумію, навіщо? Я був впевнений, що подобаюсь їй. Про це свідчила не лише поведінка красуні, а й реакції її тіла. Таке не підробиш і не зіграєш. Та й який в тому сенс?

  Невже Варя належить до тих дівчат, які крутять інтрижки на стороні? Це мені аж ніяк не підходить, бо маю один головний принцип – все, або нічого. Тож, наскільки сильно мені б не подобалася актриса, я не збираюся бути її запасним варіантом.

  Весь час, що знаходжуся на майданчику, Варвара намагається перехопити мій погляд, але я уникаю цього. Надто болісно дивитися в її світлі, наївні очі, які досі змушують мою душу палати від почуттів. Злюся на себе за те, що дозволив цій рудій бестії  настільки глибоко увійти в моє серце, що тепер без ножа її звідти не вирвати.

  Моя робота завершується трохи раніше, аніж в акторів, тому максимально швидко збираюся та їду геть, перш ніж режисер відпускає усіх інших з майданчику. Не хочу пересікатися з Варею. Спершу маю приборкати свої емоції. Післязавтра в нас зйомки перегонів. Сподіваюся, до того часу попустить. Ех, знав би раніше, що не можу розраховувати на взаємність, наполягав би, щоб замість актриси зі мною каталась дублерка. А тепер вже діватися нікуди. Мушу терпіти на своєму тілі дотики рук тієї, хто не буде моєю… Здригаюся, оживляючи в пам’яті відчуття, які викликає в мені навіть найменший тілесний контакт з Варварою. Що вона зі мною скоїла?! Чому я так мучуся?!

  Аби не варити всю цю пекельну кашу в собі, вирішую спершу зазирнути на станцію. Тоха, мабуть, ще на роботі. Може, погодиться посидіти сьогодні зі мною, випити чогось міцненького…

- Шо за кисле обличчя? – братик з порогу викупає мій настрій.

- День трохи не задався, - бурчу собі під носа. – А ти як тут без мене?

- Та якось справляюся, - усміхається.

- Терпіти лишилось недовго. Ще кілька днів, а там проект закінчиться, і я знов цілковито буду в твоєму розпорядженні, - намагаюся надати голосові оптимістичних ноток, проте не надто добре виходить. Це не залишається без уваги Тоні.

- В тебе щось трапилося? – зсуває брови. – Тільки не кажи, що вже почав сумувати за зйомками! – підходить до мене, закидає руку на плече.

  Нервово сміюся у відповідь.

- Які в тебе плани на вечір? – питаю його. – Хочу, щоб ти мені склав компанію за пляшечкою горілки.

- Ого! Горілки? – дивується. – Я й не здогадувався, що тобі настільки сподобалося зніматись в кіно.

  Хмикаю у відповідь, ніяк не коментуючи слова брата.

- Взагалі, я домовлявся зустрітися з Мірою. Але, якщо я потрібен своєму молодшому братикові, то, гадаю, вона зрозуміє…, - замислюється. – Хоча! Може, посидимо вчотирьох? Як тобі такий варіант? Ти, я, Міра та Варя!

- Ні, ні! Такий варіант не підходить!

- Чому?

- Слухай, якщо тебе обтяжує моя компанія, то їдь собі з богом на своє побачення, а я…

- Не гарячкуй, я все зрозумів, - не дає закінчити речення. – Отже влаштуємо братські посиденьки – тільки ти та я. Згода?

- Згода, - мимрю.

- Тільки Мірі зара подзвоню, попереджу та вибачуся, - вказує в напрямку офісу. – Телефон там залишив.

  Іде. Я ж роззираюся довкола. В дальньому кінці боксу пацани пораються з якимсь чопером. Проте бажання підійти ближче  поспостерігати за їхньою роботою в мене немає, бо треба буде спілкуватись, а мені зараз не до цього. Слухати розмову брата з його дівчиною також не маю намірів, тому вирушаю до кімнати відпочинку. Падаю там на диван та дістаю із кишені телефон, який весь цей час був на беззвучному. Уже взяв за звичку вимикати звук, коли знаходжуся на знімальному майданчику.

  Збираюся змарнувати час, розваживши себе якоюсь грою, але помічаю на екрані кілька сповіщень про особисті повідомлення від Варвари. Оце так несподіванка! З цікавістю їх відкриваю, очікуючи побачити щось типу: «Що сталося? Чого поїхав не попрощавшись?», але перші слова, які потрапляють на очі посеред всього тексту це:

«В мене немає ніякого хлопця».

  Враз збадьорююся та починаю читати з самого початку.

«Ти сьогодні весь день уникаєш мене та розмови віч на віч. Здогадуюся чому, - пише дівчина. – І тому хочу дещо пояснити. Адже сталося дурне непорозуміння», - на цьому одне повідомлення закінчується, і за ним слідує інше, те, яке я прочитав першим:

«В мене немає ніякого хлопця».

  Якщо Варя мені таке пише, то, без сумніву, здогадалася, що я приревнував. І, мабуть, їй до цього не байдуже.

  Роблю глибокий вдих видих, перш ніж перейти до продовження:

«Ти був правий, коли називав Влада телепнем. Напевно, краще за мене розбираєшся в людях. Вчора він запросив мене на вечерю, а коли отримав відмову, то зробив ту саму пропозицію іншій актрисі, Олі (ти вже якось бачив цих двох разом у ресторані). Ніби нічого такого. Влад має повне право вечеряти з ким йому заманеться», - пише Варя, і, мабуть, я би з нею погодився, якби це стосувалося когось іншого, а не її. – «Але він дуже негарно вчинив по відношенню до мене», - а я про що! – «Сказав, що заїде за Олею після зйомок, але чекатиме її трохи далі від павільйонів, аби я не побачила їх разом та не засмутилася. А знаєш, чому я мала засмутитися? Тому, що нібито в нього закохана!», - на цьому моменті в моїй голові починається повна плутанина. Тож, аби не будувати марних здогадок, продовжую читати: «Я випадково підслухала все це, коли була в костюмерній. Оля співчувала мені, бідолашній. Уявляєш, як було неприємно! Мало того, що Влад вчинив непорядно, так ще й виставив мене безнадійно закоханою. Звісно, кому ж схочеться зізнаватися в своїй нечесності? Набагато простіше виправдовувати її чиєюсь закоханістю».