34.1 Варя

  Добре, що Влад не бере участі в зйомках у павільйонах. За цей час встигаю охолонути. Та й Склянко, немов, відчуваючи, що мене зараз краще не чіпати, навіть не дивиться у мій бік. Зате Валерія Вікторівна огортає теплом та увагою, перемикаючи мій настрій на більш позитивний лад.

  Зйомки проекту завершуються в кінці тижня, сьогодні крайній день в павільйонах, а далі на мене чекають ще три робочі дні на натурі в компанії Тіма, що не може не радувати.

  Мірка знов повертається додому аж рано вранці, коли я вже збираюся на роботу. Нам навіть ніколи нормально побалакати. «Ми її втрачаємо», - саме так сказав би хтось із героїв лікарських серіалів. Передчуваю, якщо стосунки Тоні та Міри розвиватимуться й надалі такими ж стрімкими темпами, то дуже скоро я ризикую залишитись жити в кімнаті гуртожитку сама, або із новою сусідкою, бо моя нинішня переїде до свого бой-френда.

  На майданчику зустрічаюся з Владом. Він чекає мене неподалік від гримвагену.

- Привіт, - промовляє винуватим тоном.

- Привіт, - надаю голосові невимушеності.

- Якось негарно вчора вийшло, - чухає потилицю. – Оля мені розповіла.

- Не зважай, то пусте.

- Чому ти одразу мені не сказала, що маєш хлопця? Я б тоді ні на що не розраховував…, - тягне трохи розгублено.

- А ти розраховував? – дивуюся. – Мені здавалося, у нас дружні стосунки. Хоча… Стоп, - зазираю прямо в очі. – Ти чомусь вирішив, що я в тебе закохана.

- Та я, - мнеться з ноги на ногу, чухаючи потилицю. – Не хотів нікого з вас ображати…

- Маєш на увазі, набивав собі ціну перед Олею?

- Не зовсім так… Насправді, ти мені дуже подобаєшся, - починає своє «бла, бла, бла». Чули таке.

- Але Оля також, - не запитую, а констатую.

- Так, - чесно зізнається після невеличкої паузи. – Пробач мені.

- Владе, я тебе пробачаю, але дам невеличку пораду: перш ніж запрошувати на побачення, визначся, хто з дівчат тобі до вподоби більше, інакше наступного разу можеш залишитися ні з чим, - промовляю це з максимальною твердістю.

- Дякую, що не видала мене Олі.

- Сподіваюся, ти зробиш правильний висновок.

- Я вже зробив! Пробач мені ще раз! - промовляє з натхненням. – І на знак примирення… Секундочку зачекай, - квапливо забігає в гримваген і повертається звідтіля з величезним букетом білих троянд. Простягає мені. – Ти достойна кращого чоловіка, ніж я. Сподіваюся, твій хлопець саме такий.

  Цей широкий жест здається дещо театральним, тому трохи бентежуся, проте квіти приймаю.

- Мир? – запитує Влад.

- Мир, - пом’якшуюся та всміхаюся.

  Актор не стримує своїх емоцій та міцно мене обіймає.

- Давай завершимо цей проект красиво! – каже він.

- Давай.

- Як мило, - лунає за моєю спиною знайомий бархатистий голос. Озираюся. До нас прямує Тім. Трохи гублюся та дивуюся, бо не помітила його прибуття.

  Між брів Безсмертного пролягла глибока зморшка, додавши обличчю суворості, його сірі очі сповнені холодного полум’я, а хода впевнена та тверда. Від нього так і віє неприборканою чоловічою енергією. Мені аж подих перехоплює. Широко всміхаюся, але вираз обличчя Тіма залишається тим самим, і до мене із запізненням доходить, що хлопець міг неправильно розтовкмачити наші з Владом обійми. Ще й цей букет…

– На честь чого квіти? – цікавиться удавано байдужим тоном.

  Влад нітиться, очевидно, йому не хочеться зізнаватись в справжній причині.

- На честь завершення проекту, - кажу я.

- Але ж попереду ще декілька днів зйомок, - зауважує Безсмертний, зиркаючи по черзі то на мене, то на Влада. – Чи не завчасно?

  Ми мовчимо, бо, якщо чесно, особисто я прямо зараз не знаходжу, що відповісти.

- Зрозумів, я тут третій зайвий, – робить невірний висновок з нашого мовчання Тім. – Перебив хвилинку романтики…, - збирається пройти повз.

- Та яка там романтика! – до Влада нарешті повертається дар мови. – Це просто дружній жест вдячності. Я нещодавно дізнався, що у Варі є хлопець, тож ні на що не претендую.

  Почувши ці слова, суворо-байдужий вираз обличчя Тіма враз змінюється на невимовно-здивований. Спостерігаю за тим, як в його очах спалахує цілий спектр із почуттів. І всі вони недобрі.

  Від досади закушую нижню губу. Не можу ж зараз, прямо тут, при Владові, зізнатись в тому, що насправді не маю ніякого хлопця. Засуджувала партнера за брехню, а сама…

- З вашого дозволу, я перший швидко перевдягнуся, - каже Тім, кидаючи в мій бік сповнений розчарування погляд.

  Він зникає за дверима гримвагену, знову залишаючи нас з Владом  удвох.

- Мені здалося, чи не я один на щось розраховував? – задумливо промовляє партнер, провівши поглядом свого дублера.

  Розцінюю його питання, як риторичне, тому, замість відповіді, просто розгублено знизую плечима. Ох, і ситуація. Хотілося б її прояснити, але прямо зараз не маю можливості цього зробити. Сподіваюся, трохи пізніше знайду підходящий момент, щоб побалакати з Тімом наодинці та все йому пояснити.