33.1 Варя

  Прокидаюся вранці від скрипу дверей. Розтуляю очі – на порозі стоїть Міра.

- Ти не ночувала вдома? – запитую хрипким, сонним голосом.

- Ага, - усміхається. – Пробач, не хотіла розбудити.

- Котра година?

- Майже десята.

- Ого, - здіймаюсь на ліктях. Сьогодні в мене зйомки у павільйонах, вони починаються по обіді, та все одно вже час вставати. – Нічогенько ти так затрималася, - кажу подрузі.

- Стався непередбачуваний форс-мажор, - вона ледь не танцює від щастя.

- Приємний, як я розумію, - розтягуюся в лукавій посмішці. Бачу Мірку наскрізь.  

- Не те слово! – вона роззувається, заходить до кімнати та ставить чайник. – Чай будеш?

- Краще каву.

  Подруга здивовано здіймає брови.

- Несподівано, - коментує мій вибір.

- Вечір вчора видався непростий. Хочу збадьоритися, - пояснюю, встаючи з ліжка та накидаючи халат. – Завариш, пліз? А я швиденько в душ.

  За якихось десять хвили моєї відсутності подруга встигає не тільки заварити нам обом каву, але й зварганити швидкий сніданок.

  Енергія шаленої закоханості з Мірки так і пре, тож даю їй можливість вибалакатись. Снідаю, слухаючи розповідь про те, яким чудовим вийшло її вчорашнє побачення з Тоні, а також про те, чим воно завершилось. Хто б сумнівався, що ці дві харизматичні особистості не зволікатимуть з найголовнішим.

- Нічого, що він не єврей? – цікавлюся мимохіть.

- Ти ніби не в курсі, що єврейська національність передається дітям по материнській лінії. Національність чоловіка не настільки важлива, - відказує вона.

- Тобто, ти вже все розпланувала? Сім’я, діти? – сміюся з неї.

- Нє, ну не так далеко наперед, але…, - також сміється. - А що там у тебе вчора трапилося? – питає, коли заспокоюємося.

  Коротко переказую основні події, завершуючи розповідь історією з дідусем. Дорогою в душ я встигла йому подзвонити та пересвідчитися, що все гаразд, а також дізнатись, що сьогодні його відпустять додому, мама по нього приїде.

- Дякувати Богу, все обійшлося! - полегшено зітхає подруга.

- Угу.

- Добре, що Тім опинився поруч і швидко тебе довіз.

- Ой, і не кажи. Якби я пленталася на машині, то вже й сама б дорогою отримала серцевий напад від переживань…

- Тобто на мотоциклі їхати через пів міста було не страшно? – Мірка стріляє в мене поглядом.

- Хто б міг подумати, але так, страшно майже не було. Дякувати Тіму. Йому якимсь дивом вдається вселяти в мене упевненість, - оживляю в пам’яті картинки нашої з ним поїздки.

- Цікаво, що ж то за диво таке? – весело зіщулює очі.

- Якесь таке, - червонію.

  Подруга робить кілька ковтків охололої кави, а тоді раптом запитує:

- То шо ти вирішила з перегонами? Сама сядеш на байк, чи тебе замінить дублерка?

  В мене аж очі лізуть на лоба від здивування.

- А ти звідкіля знаєш про перегони?! Бо я лише вчора ввечері про них дізналася!

- Ем… Мені Тоні сказав ще раніше. Його запросили в якості дублера антагоніста. Все-таки в перегонах мають приймати участь мінімум двоє.

- От воно що! – розгублено вигукую. Значить, і Тім знав. Чому ж  мовчав?

- То що ти вирішила щодо дублерки? – наполягає на своєму.

- Сказала, що вона мені не потрібна, - гордо заявляю.

- Клас! Клас! Чудово!

- Ти чого так радієш? Хіба не хвилюєшся за життя та здоров’я своєї кращої подруги?!

- Не хвилююся, бо точно знаю, що все буде тіп-топ! А ще…, - робить паузу, розтягуючи інтригу. – Я також братиму участь в цих зйомках!!!

- Що?! – аж підстрибую.

- Ти читала сценарій?

- Вчора бігло продивилася.

- Тоді знаєш, що гонщики мають їхати з пасажирками. А я виконуватиму роль пасажирки Антона! – також підстрибує, починаючи пританцьовувати. Хапає мене за руки. – Правда ж, класно?!

- Класно, - нервово всміхаюся, зауважуючи, - але я думала, ти, як і я, побоюєшся мотоциклів.

- Виявляється, не дуже, - вираз обличчя подруги стає ще більш радісним та натхненним. – Я боялася до тих пір, доки не сіла на байк разом зі своїм бой-френдом.

- Та ти сповнена сюрпризів! – обіймаю кучеряшку, дивуючись з того, наскільки все перевернулося з ніг на голову за такий відносно короткий проміжок часу. Проте, в будь-якому разі, я щаслива, що в один з найемоційніших знімальних днів моя найкраща подруга буде поруч.

  Зйомки перегонів мають стати досить цікавим видовищем. Хм, а чи не організувати екскурсію для Вірочки та маминого клубу саме в цей день? Не відкладаючи справу в довгу скриньку, одразу ж беруся за її вирішення.

  Весь ранок час від часу зазираю в інсту, аби перевірити, чи не написав мені там раптом Тім. Проте вхідних повідомлень не виявляю, через що трохи засмучуюся. Писати ж першою не наважуюся, та й вагомого приводу для цього не маю.