Розділ 27. Варя

  Ігор виставляє кадр, роздаючи нам задачі, але я слухаю його на піввуха, бо думки зараз зайняті зовсім іншим – зізнанням Тіма в тому, що я класна і що йому не хотілося б, аби мені розбили серце. Невже відчуває симпатію? Чи, може, банально жаліє?

  Непомітно зиркаю в бік хлопця. Він насуплено спостерігає за піднесеним настроєм Влада, котрий роздивляється свої руки, розмальовані тимчасовими татуюваннями. Читаю в очах Безсмертного думку «телепень», і в цю саму мить наші погляди схрещуються, а вираз сірих очей враз змінюється. Тім розуміє, що пійманий на гарячому, й криво всміхається, ледве помітно знизуючи плечима. Йому зовсім не соромно.

  Схема зйомок стандартна – Діана з Назаром виходять з ресторану, тримаючись за руки, сідають на мотоцикл та їдуть геть. Єдине, що вирізняє сцену та робить її більш напруженою – це те, що з ресторану за парою спостерігає батько Діани. Відчуваю на собі погляд Склянка, котрий влаштувався за столиком біля вікна. Але дивитися в його бік не збираюся, й без нього вистачає напруги.

  Проте, Тім був правий, - наді мною зжалилися костюмери, бо вбрали у вельми зручний одяг. А ще потурбувались про мою безпеку, видавши шолом та шкіряну куртку, яку поки що тримаю в руці (день видався спекотним). Влад же має вдягнути мотоциклетку в кадрі, аби якнайдовше посвітити татухами на камеру.

  Знову зиркаю в сторону Тіма, котрий, ніби почувши мої думки, знімає куртку, демонструючи підкачані, рельєфні руки, вкриті справжніми татуюваннями. Всім своїм виглядом він, немов говорить: «Подивись на мене та на свого партнера. Він - моя жалюгідна копія». Проте, я вважаю, що Влад – хороший хлопець, тому не збираюся змінювати до нього ставлення лише через те, що цього хоче Тім.  

- Всі по місцях! – дає команду режисер, і ми з Владом прямуємо до входу в ресторан. Але на порозі мій партнер раптом різко розвертається та зі словами «Я на секунду», кидається навздогін Ігореві.

  Що ж, проходжу у приміщення сама, а там на мене вже очікує Склянко, тримаючи в руках шолом. Простягає його мені. З підозрою позираю на чоловіка. І не даремно.

- До чого ж ти приємно пахнеш, доню, - вишкіряється він, ледве торкаючись пальцями моїх рук, коли беру шолом.

  Тілом біжать неприємні, холодні мурахи, немов би доторкнулась до чогось гидкого. Нічого не відповідаю, бо здається, якщо відкрию рот, то мене знудить.

- Я вже на місці! – голосно повідомляє Влад, матеріалізувавшись за моєю спиною. Підморгує Склянкові. – Любий тестю, я вкраду Вашу доньку ненадовго, - бере мене попід руку.

  Я рада порятунку, але, водночас, в мені спалахує  роздратування. Чомусь у цей момент хочеться, на кшталт Безсмертному обізвати Влада телепнем. Сварю себе за це, і розвертаюсь спиною до заслуженого артиста, аби не бачити його награної усмішки. Не дивно, що йому дали заслуженого, з таким-то вмінням вмить перевтілюватися зі збоченого маніяка на добродушного безневинного дядечка. Кожну клітинку мого тіла пронизує огида.

  Відраза до актора стає настільки сильною, що коли опиняюся поруч з мотоциклом, з’являється непереборне бажання сісти на нього та поїхати геть звідси, кудись далеко, аби зникнути із поля зору Склянка, та не відчувати на собі його липкого погляду.

  Тім стоїть неподалік від знімальної групи, в той час, як Влад в кадрі одягає куртку, натягує шолом і, по задумці, має турботливо допомогти мені також надіти мій новий шолом. Він, до речі, дуже прикольний – з такими класними оранжевими візерунками. Гадаю, вони  гармонійно виглядатимуть у поєднанні з розпущеним рудим волоссям. Художник по костюмам явно постарався. Може, вирішив загладити провину після того коротесенького плаття та каблуків, що були на мені минулого разу?

  Отже, Влад бере шолом, здіймає його над моєю головою та надіває. Це в нього виходить дещо незграбно, особливо, коли намагається защепнути застібку знизу під підборіддям.

- Стоп! – вигукує режисер. – Владе, давай ще раз. Повтори те саме, тільки впевненіше. Камера, мотор!

  Партнер повторює ту саму процедуру з одяганням шолома, але вона знову не влаштовує Ігора.

- Треба було вам заздалегідь потренуватись, - відчитує він нас.

- Може, це зроблю я? – раптом пропонує Тім, котрий уже давно одягнений в таку саму екіпіровку, що й Влад.

- Чудова ідея! – радіє режисер, котрому кортить якомога швидше завершити цей знімальний день. В його дружини сьогодні день народження.

  Влад приречено зітхає та відходить вбік, поступаючись місцем Тімові. Той натягує на голову шолом, приховуючи під ним обличчя.

  Випадковому спостерігачеві складно було б помітити, що відбулася підміна, але я відчуваю її настільки гостро, що тіло пробиває струмом, щойно на мою голову опускається шолом. Тім робить це легко та граційно, не викликаючи в мені жодного дискомфорту. Далі мотоцикліст береться за застібку під підборіддям. Крізь тоноване скло шолому не можу прослідкувати за його поглядом, але відчуваю, що хлопець дивиться прямо мені в очі. Його гарячі пальці злегка торкаються моєї шиї, від чого місце дотику немов би обпікає жаром. І Тім, наче відчувши, яку реакцію в мені викликав, не поспішає забирати рук, а, навпаки затримує пальці на шиї, плавно ковзаючи ними вниз до ключиці. Відчуваю дивне, неконтрольоване збудження. Зараз почне трусити. Мабуть, моя реакція відображається в очах, бо Безсмертний враз забирає руку та опускає візор на моєму шоломі. Знаю, він посміхається.