Розділ 26. Тім

  Приїжджаю на знімальний майданчик трохи заздалегідь, бо шолом, який я привіз для Варвари має фігурувати у сцені, що зніматиметься перед проїздами.

  Сьогодні локація така сама, що й у мій перший день, - відомий елітний ресторан. Паркуюся біля гримвагену, що стоїть осторонь від майданчику, бо рев мотору мого байку може наробити брак по звуку.

- Привітики! – з гримвагену вистрибує Віка. Вона тримає в руках вішалку з чоловічим піджаком. – Вау, класний шолом! – зиркає на чорний з кислотно-помаранчевими візерунками кастомний шолом, який тримаю під ліктем. – Зараз кулею злітаю на майданчик та повернуся, - посміхається. – Пригощу кавою, - мчить геть.

  Я ж заходжу всередину фургону, вітаюся з Ірою старшою, котра  ретельно щось записує у товстезного зошита, ставлю шолом на стіл, а тоді  вирішую вийти назад надвір та зачекати Віку там. Проте костюмер десь забарилася, очевидно, злітати кулею не вийшло.

  Спершу мнуся на місці, втикаючи в телефон, а тоді ховаю гаджет у кишеню та плавно переміщаюся в бік знімального майданчика. Помічаю здалеку, що в кадрі перебувають троє – Варя, Влад та той неприємний мужик, з яким колись був перетнувся у костюмерній. Віку ж виявляю за спиною у режисера, вона напружено вдивляється у монітори, а помітивши мене, вимучено всміхається, розводячи руками, мовляв, вибачай, затримали.

  Насправді, мені не так вже й сильно хотілося пити каву в компанії костюмера. Набагато цікавіше спостерігати за процесом зйомок, особливо, коли в них бере участь Варя. Тепер, коли я трохи краще пізнав дівчину, можу відзначити, що вона вельми талановита актриса, адже дуже реалістично передає в кадрі емоції та почуття своєї героїні. Як раз знімається епізод, в якому руденька свариться з підстаркуватим актором (здогадуюся, що по сюжету, він її батько), а тоді хапається за руку Влада, тягнучи його за собою до білого Мерседеса, що припаркований вздовж узбіччя. Після того, як пара сідає всередину, режисер вигукує «Стоп!Знято!», і оператори починають переставляти камери.

  Далі знімають момент, як автомобіль рушає з місця.  

- Той придурок мене вже замучив, - роздратовано фиркає Віка, нарешті приєднуючись до мене. – Кави хочеш?

- Обійдуся. Шо за придурок? – цікавлюся, бо чоловіків у знімальній групі дофіга, і здогадатися, кого саме дівчина має на увазі, непросто.  

- Склянко.

- Це хто такий?

- Та онтой мужик у піджаку, - киває головою в бік дорослого актора, що знімався разом з Варею. – Заслужений артист, - промовляє скривившись. – Тьфу! Дебіл!

  Віка із тих дівчат, про яких кажуть: «шо маю, те і несу». Але в такому настрої я бачу її вперше.

- Він чіпляється до тебе? – маю на увазі професійні обов’язки, проте отримую несподівану відповідь.

- Робить вигляд, ніби з костюмом щось не гаразд, і кличе мене поправляти, - починає вона. – А варто лише наблизитися до нього, як починає шепотіти на вухо різну гидоту. Маніяк!

- Та годі! – злегка всміхаюся, бо якось не віриться, що таке може бути.

- Гадаєш, мені нічого більше робити, окрім як вигадувати подібне?! – Віка ображено схрещує руки на грудях.

- Та ні, я з першого погляду зрозумів, шо той дядько – слизький тип. Але невже він от так, на людях, дозволяє собі над тобою знущатись?

- В цьому й весь прикол! Він – збоченець!

  Серйознішаю.

- І до кого іще, окрім тебе, він чіпляється?

- До малої Ірки гримера. Буквально на днях дізналась про це. Очевидно, Склянко знущається над наймолодшими та найнижчими за статусом. Бо ми нічого не здатні вдіяти. Хто нам повірить? - розводить руками.

- Але ж вас двоє проти нього одного.

- То й що? Можна подумати, дуже цінні працівники, яких хтось послухає… А от він – заслужений артист! – Віка понижує тон. – Знаєш, що він мені сьогодні шептав? – схиляється ближче, щоб ніхто зайвий не чув. – Питав, якого кольору на мені трусики.

- От же дебіл! – не стримуюся.

- Це не найгірше. Нещодавно цей старий мудак намагався мене мацати, коли ми опинилися в костюмерній лише удвох. Добре, що прийшла Оксана.

- Його треба провчити! – зціплюю зуби, кидаючи погляд в бік знімального майданчика. Варя саме виходить з машини, прямуючи до режисера. Поки той дає їй вказівки, вишукую очима збоченця Склянка, і розпалююся іще більше – чоловік підкрадається поближче до актриси, роблячи вигляд, ніби також уважно слухає Ігора, а сам схиляється до руденької, ледве не встромляючи носа в її волосся, і заплющує очі, задоволено посміхаючись. Він її нюхає?! От же ж падло! Відчуваю, як в кров прискає адреналін, а в скронях пульсує від люті. Кортить зірватися з місця, схопити негідника за шкірку та добряче струсити. Роблю крок вперед.

- Навіть не думай, - Віка здогадується про мої наміри. В цей же момент Варя, очевидно, відчувши неладне, різко сіпається, обертаючись, і артист випрямляється, натягуючи на обличчя маску уважності та зацікавленості до слів режисера. – Зараз немає сенсу викривати цього збоченця. Він любимчик продюсерів. От закінчиться проект… І тоді…

- Придумала, як його провчити? – ніяк не можу заспокоїтися, переминаюся з ноги на ногу, щосили зціпивши кулаки.

- Ми з Іркою думаємо над цим. Може, проносного підсиплемо у алкоголь на шапці.