25.1 Тім

  Минає п’ять днів, перш ніж мені повідомляють про чергову дату зйомок. За цей час мій старший братик встигає ще два рази сходити на побачення з Мірою, доповідаючи, що удвох їм не менш весело, аніж нам було вчотирьох. Радію за Тоні, але, водночас, дратуюся. Взагалі, дратівливість стала моїм постійним супутником в останній період, і мене це дратує (от бачите!). Єдине, що рятує - це спорт, він допомагає спустити пар та перенаправити деструктивну енергію в сприятливе русло.

  А ще відволікає робота, в яку поринаю з головою. Зосереджуюся на одному важливому замовленні – потрібно перефарбувати гоночний байк в люмінесцентні кольори. Саме труджуся над цим, коли в боксі з’являється брат, у котрого було ранкове побачення з Мірою. Тоні всідається на стільця у кутку, подалі від їдких розпилень фарби, та уважно за мною спостерігає.

- Шось хотів? – питаю, знімаючи захисну маску.

- Ні, просто дивлюся, - озивається, продовжуючи задумливо мене роздивлятись. Всміхаюся одним кутиком губ, повертаю маску на місце та продовжую працювати.

- Ми так смачно поснідали! – вирішує похизуватися спостерігач. – Тут недалечко відкрилася дуже класна кав’ярня!  

- Радий за тебе, - бурчу собі під ніс. – Міг би щось прихопити  й для мене з собою.

- А я прихопив, - тягне либу. – Може, зробиш перерву на каву?

- Та я тільки недавно почав. Десь за годинку звільнюся.

- Гаразд, - Тоні чомусь не йде, а продовжує спостерігати за тим, як я працюю. Скучив, чи що?

  Рухаюся по плану, і за годину встигаю скінчити досить об’ємний фронт роботи. Тепер треба, щоб висохло, і можна буде продовжити далі. Знімаю захисну маску та комбінезон, прямую до офісу. Я був настільки поглинений процесом роботи, що й не помітив, коли Тоні мене покинув. Мабуть, пішов працювати за компом.

  Заходжу до кабінету, проте брата там не знаходжу. Зате виявляю на столі контейнер із сандвічами. Здогадуюся, що це і є та сама страва, яку брат прихопив із собою для мене. Заварюю каву та всідаюся в крісло, насолоджуючись гарячим напоєм та охололими, проте смачними сандвічами з індичкою.

- Не хвилюйся, я йому не казатиму, - лунає за дверима голос Тоні. – Ти ж попросила, - додає, опиняючись в кабінеті. – О! Ти тут?! – вигукує трохи розгублено, помічаючи мене. Посміхаюсь у відповідь, доїдаючи останній шматок першого сандвічу. – Красунечко, я пізніше тебе наберу. Гарного дня, - кладе слухавку. – Думав, твоя годинка затягнеться на всі три, так увійшов в раж!

- Це технічна перерва. А ти з ким балакав? З Мірою?

- Ага, - прямує до кавової машини, уникаючи дивитися мені в очі.

- Все нормально? Про що кому ти не казатимеш? – вирішую поцікавитись.

- Та то нічого важливого, ти не в темі, - відмахується. 

- Тоді чого шифруєшся?

- Я?! – обертається. – Та я просто заварюю собі каву, - виправдовується надто награним тоном.

- Братику, от з кого-кого, а з тебе актор би точно не вийшов. Непереконливо граєш, - дорікаю з усмішкою.

  Нарешті кавова машина закінчує цідити напій в стаканчик Антохи, і той, прихопивши його, сідає за стіл навпроти мене.

- Тобі не здається, що ти надто прискіпливий до Варвари? – ні з того, ні з сього запитує брат, від чого я ледве не давлюся сандвічем. 

- Це власні спостереження, чи Міра сказала?

- І те, й інше.

- То ви мене обговорювали по телефону?!

- Ні. Ми обговорювали тебе за сніданком, - посміхається. От же ж нагла морда!

- Чекаю пояснень, - на якийсь час відкладаю трапезу.

- Та… Просто… Варя класна дівчинка, а ти постійно до неї чіпляєшся… В поганому сенсі слова.

- Я дуже радий, що дратую руденьку настільки, що її краща подруга розповідає про це всім підряд.

- Ну, чого всім підряд? Своєму хлопцеві.

- Вітаю! – промовляю з роздратуванням.

- Тімчику, я кажу тобі це не для того, щоб ти іще більше сердився…

- Тоні, - перебиваю його. – На чиєму ти боці?! Вона ж перша почала поводитись, як зарозуміла нахаба. До речі, я тобі про це розповідав. Мені просто схотілося зняти з дівчиська цю маску!

- А ти не думав, що вона мала причину її одягати?

- Що?! – перепитую. – Які ще причини? Коли вони встигли з’явитися?

- Як бачиш, встигли.

- То, може, просвітиш мене, раз настільки обізнаний?! Бо я, чесно кажучи, сам ніяк не второпаю!

- А чого ти, взагалі, так завівся? – братик пильно вивчає мене поглядом. Мені б його спокій. – Вона тобі подобається, - не запитує, а констатує. 

- Що за маячня? - фиркаю.

- Дуже подобається! – вигукує Тоні.

- Відчепися, придурок!

- Та шо в тому поганого?! Я ж не звинувачую тебе в злочині. Варвара – неймовірно красива, талановита, прикольна…

- Стули пельку, прошу! – зриваюся з місця.

- Хей, хей, спокійніше, малий. Не пам’ятаю, коли ти так розпалювався через дівчину. В чому твоя проблема?