23.1

  Скульптури зі сміття, на загальний подив, виявляються вельми цікавим видовищем. Зупиняємося біля найвищої купки, що має дивакувату форму та зліплена з жерстяних банок з-під пива.

- Цікаво, художник сам випив все це пиво, чи зібрав банки на смітнику? – замислюється Міра.

- Та шо там пити! Кілька разів зібратись з друзями подивитися футбол, - либиться Тоха.

- Любиш футбол? – дівчина здивовано зиркає на нього.

- Чесно кажучи, не дуже. В мене дещо інші захоплення.

- Значить, мої спостереження вірні, - вона загадково посміхається.

- Цікаво, що за спостереження? – брат схрещує руки на грудях.

- Та нічого конкретного. Просто ти ззовні не надто схожий на любителя футболу.

- А на любителя чого я схожий?

- Дай подумаю, - Міра театрально замислюється. – Стиль одягу, татуювання, борода, що додає суворості обличчю…, - витримує паузу. - Гадаю, ти  любитель мотоциклів! – сміється. Помічаю, що її подруга ледве стримується, щоб також не розсміятись. Та я б і сам поржав, бо Тоні зараз має дуже кумедний, розгублений вигляд.

- Бінго! – промовляє він вражено. – Ти, часом, не родичка Шерлока Холмса?

- В мене бабка була гадалкою, - брюнетка надає голосові загадковості.

- Серйозно? – брат зсуває брови, немов би справді вірить сказаному. Не витримую і голосно регочу. Варя також прискає. Її дзвінкий сміх луною розноситься приміщенням.

  Деякі відвідувачі починають зацікавлено на нас озиратися. Мусимо взяти себе в руки.

- Шо, повелися? – тягне либу Тоні. – По вашому, я схожий на дурника, котрий вірить у гадалок?

  Ми знову сміємося.

- Твоя розгубленість виглядала переконливо, - відзначає крізь сміх Міра.

- Ха! Вручайте мені Оскара! Бо це я так вправно прикидався! – впирає руки в боки.

- Секундочку, - хихоче Варя. Приємно бачити її в піднесеному настрої. – Он та купка сміття як раз схожа на статуетку, - вказує на один з експонатів, і ми знову сміємося.

  «Має почуття гумору», - відзначаю про себе. Це великий плюс.

- Ну, то колися, як ти здогадалася про мотоцикли? – цікавиться у Міри Тоха.

- Все банально. Варя розповіла. Вона казала, що у вас з братом свій сервіс.

  Кидаю погляд на руденьку - та ніяковіє. Тягну либу. Отже, дівчата нас обговорювали, це приємно.

- Тепер моя черга висувати здогадки, - Тоні відверто фліртує з брюнеткою. – Дай, вгадаю… А ти… Мабуть, також актриса!

- Промазав!

- Хм… Тоді я здаюся…

- Так швидко?!

  Брат розводить руками:

- Це був мій єдиний варіант.

- Я майбутній режисер, - відкриває карти Міра.

- Оу! Круто! То ти ще вчишся?

- Ага, ми обидві скінчили третій курс Карпенка-Карого.

  Про себе прикидаю, скільки років Варі. Мабуть, десь двадцять-двадцять один. Добре, що вже повнолітня. Стоп, чого це добре? Я, що, маю на неї якісь плани?

- Тепер моя черга, - вирішую вступити в розмову. – Дай здогадаюся, - звертаюсь до актриси. – Ти навмисне завела подругу режисера, щоб потім не доводилось отримувати ролі через ліжко? Хитрий хід!

- О, Господи! – закатує очі руденька. – В тебе бувають жарти на якісь інші теми?

- Мабуть, ти надихаєш його лише на одну, - рже мій добрий братик. Штурхаю його ліктем в бік.

   Щоки Варвари рясно червоніють. Мені це до вподоби.  

- Я б радила тобі відмовитись від стереотипного мислення, - звертається вона до мене. – Це може заважати творчості.  

  Нічого не відповідаю, а просто насолоджуюся реакцією дівчини. Може, й справді, варто розпрощатись з певними стереотипами. Наприклад тими, що стосуються нещирості актрис. Я не знайомий з іншими, але Варвара останнім часом дуже приємно мене дивує.

  Вечір у арт-центрі добігає кінця. Мушу зізнатися, несподівана зустріч з дівчатами його прикрасила.

- Може, десь разом повечеряємо? – пропонує Тоні, дорогою на вихід. Подумки дякую братикові за проявлену ініціативу, бо сам би не наважився запропонувати подібне. 

- Я б з радістю, але завтра, з самого ранку, маю важливі справи. Треба лягти раніше, - нажаль, Міра відмовляється від пропозиції.

- А мені зрання на зйомки, - приєднується Варя.

  Трохи розчаровуюся, бо не готовий так швидко розпрощатися з дівчатами. З ними веселіше. Очевидно, братик поділяє мої думки, тому що висуває іншу пропозицію:

- Раз так, тоді ви точно не відмовите нам вас підвезти!

- Нє-нє, я – пас, - Варя починає задкувати.

- Я також не готова сісти на мотоцикл, - нервово посміхається її подруга.

- А ми не на мотоциклах, - тягну либу, радіючи з того, що погодився приїхати з Тоні на його пікапі.