21.1 Варя

Більш ніж за тиждень натурних зйомок я встигла відвикнути від павільйонів. Звісно, працювати в замкненому просторі не так кайфово, як на вулиці, зате спокійніше. Тут можна не чекати на екстрим, бо все досить стабільно та передбачувано. Майже передбачувано…

  Знімаємо сцену з батьками в декорації, що зображає простору вітальню родинного особняка. Треба віддати належне художникам з декорацій, бо вони чудово постарались – пропрацювали все до дрібниць, навіть побудували сходи на другий поверх. Глядачеві й в голову не прийде засумніватись в тому, що це справжній будинок. Вирішую зробити потім кілька знімків, аби показати дідусеві. Гадаю, йому буде цікаво глянути на роботу своїх колег, хоча й із трохи іншої сфери.

  Отже, я сиджу на дивані поряд з «мамою» в одному боці вітальні, а «тато» стоїть в протилежній стороні, біля бару, з якого має діставати міцний напій та наповнювати ним келих. В «батька» був складний день, проблеми на роботі, і ми обговорюємо їх на сімейних зборах. В перерві між кадрами до нас з Ларисою підбігає Іра старша, аби поправити грим. Схиляюся до неї, даючи себе припудрити. В цей же час Іра молодша поправляє грим Віталію. Помічаю, як той з уїдливою посмішкою щось шепоче  дівчині, через що та шаріється та щільно стискає губи, очевидно, стримуючи емоції.

  За той час, що я не пересікалася зі Склянко на майданчику, встигла забути про його манеру знущатися над дівчатами. Зараз же, ставши свідком одного з таких епізодів, в мені починає скипати праведний гнів. Та хто ж він такий, щоб псувати чийсь робочий день?! Хіба так взагалі можна?! Якби подібне відбувалося, наприклад, десь в Америці, то Іра вже давно подала б на нахабу в суд. Але в нашій країні, нажаль, поки що рулять авторитети. Керівництву буде простіше здихатися жертви, владнавши конфлікт таким чином, аніж псувати стосунки з іменитим актором.

  Ох, як же важко мені не видавати роздратування, поки знімаємо решту сцен у тому ж складі! Втім професіонала від дилетанта завжди вирізняє те, що перший не дозволяє власним емоціям та поганому настрою впливати на роботу. Тому я себе опановую та відпрацьовую на всі сто відсотків, хоча і позираю час від часу на Іринку, котра постійно залишається нахнюпленою.

  Режисер оголошує перерву, після чого прощається з моїми кіно-батьками. В них на сьогодні зйомка завершена. А в мене попереду ще сцени з Владом. Монтувальники та світляки саме беруться за перестановку приборів в іншу декорацію.

- Він знову за своє? – запитую Іринку дорогою до гримерки.

- Так, - цідить вона, одразу ж розуміючи, про кого йдеться. – Таке враження, що він заздалегідь готується, пише тексти та підбирає найбільш образливі слівця та фрази.

- Що сказав цього разу? – зі співчуттям позираю на дівчину.

- Ой, навіть не хочеться повторювати. Просто бридка вульгарщина. Старий збочинець! – останню фразу Іра промовляє голосніше, на емоціях, через що починає озиратися довкола, чи хтось ненароком не почув. Але переконавшись, що в радіусі десяти метрів людей немає, полегшено видихає. – От чесно, - додає пошепки, - Одного разу Склянко обов’язково отримає по заслузі.

  Я цілком згодна з гримером. Намагаюся її підбадьорити, коментуючи, що карма – штука дієва. Кожен, рано чи пізно, пожне те, що сам посіяв. 

  Перед зйомкою наступних сцен у нас з Владом є певний час для того, щоб пройтись по тексту. Робимо це дуже швидко, бо діалоги прості, та й ми вже непогано відчуваємо одне одного. Сидимо в акторській, бо тут ніхто не заважає (в гримерці зараз дурдом). Вирішую, що маю чудову нагоду для відвертої розмови із партнером.

- Слухай, Владе, я хочу в тебе дещо запитати, - починаю здалеку. – Але тільки між нами.

- Так, - активізується хлопець, пильно поглядаючи мені в очі. – Уважно тебе слухаю.

- Це стосується де-кого зі знімальної групи.

- Тобто, не нас з тобою? – розгублено здіймає брови. Про що він подумав?

- Ні. Не нас. Але мене це турбує, і я вирішила поділитися з тобою…, - більше не сила тримати в собі інформацію про Склянка. Все-таки Влад з ним разом служить у театрі, має краще його знати, може порадить щось.

- Ти добре знаєш Віталія Склянка?

- Що? До чого тут він?! Тільки не кажи, що маєш на нього види! – нервово посміхається. – Склянко одружений.

- Здурів?! – стаю червона наче рак. – Звісно, що ні! Як можна було таке допустити?! – навіть трохи ображаюся.

- Пробач, то я погарячкував, - чухає потилицю. - Приревнував, що цікавишся ним, а не мною, - віджартовується. Але я знаю, що в кожному жарті є доля правди. Проте зараз не збираюся загострювати на цьому увагу. – То про що ти хотіла дізнатись?

  Набираю повні легені повітря, повільно видихаю, даючи собі час підібрати слова.

- Я не казатиму, від кого конкретно дійшла інформація, - починаю після паузи. – Але на Склянка жалілась одна дівчина. Казала, що той постійно її зачіпає вульгарними жартами. При тому, робить це нишком, так, щоб ніхто більше не чув.

- Тю, так а в чому проблема?! Віталій любитель посміятись та посмішити інших. Нормальним людям зазвичай подобаються його жарти, - хмикає.

- Нормальним людям подобається, коли жарти тактовні, а не вульгарно-образливі, - зауважую.