Розділ 21. Варя

 Влад привозить нас у ресторанчик, що славиться смачнючими сніданками.

- Я пригощаю, - заявляє він. – І ніяких заперечень! – додає, щойно намагаюся відкрити рота.

  Що ж, вирішую дозволити партнерові мене пригостити. Це ж звичайний дружній жест, чи не так? Якось не до кінця вірю Тімовим заявам про те, що Влад має на мене види.

  Замовляю сирники та чай (каву п’ю рідко, лише коли не виспалась, як от сьогодні, і однієї чашки на весь день мені цілком достатньо), в мого ж візаві апетит виявляється значно кращим - він обирає скрембл з лососем та салатом, подвійну порцію грінок і апельсиновий сік, а на десерт замовляє каву та млинці із шоколадом.

- По тобі й не скажеш, що ти любитель попоїсти, - коментую замовлення, коли офіціант, записавши все в блокнот, лишає нас самих.

- В мене хороший метаболізм, - підморгує. – Вважаєш, я захудий?

- Та ні, - конфужуся, - я не це мала на увазі. Просто ти досить стрункий як для людини, шлунок якої вміщає таку кількість їжі.

- Гени, - знизує плечима. – В мене мама з татом також високі та стрункі. Ти їх не бачила?

- Ні, а мала?

- Ну, думав, може, заходила до мене на сторіночку в Інстаграм.

- А…, - трохи гублюся. – Чесно кажучи, я там рідко буваю.

- По твоїм сторісам так і не скажеш, - широко посміхається. Блін, підловив.

- Та викладаю їх, бо це потрібно для піару серіалу. А сама майже ні за ким і не слідкую, - починаю виправдовуватись. – Чекай. А ти що, заходив на мою сторінку?

- Взагалі-то я давно на тебе підписаний! Не помічала, що я ставлю лайки?

- Справді? – напружено стискаю губи. – Я, мабуть, пропустила цей момент. Кажу ж тобі, я не перевіряю, хто що мені там пише, або лайкає.

- А варто було б. Прихильникам потрібне живе спілкування зі своїм кумиром, - відпускає красномовний погляд, немов вкладаючи у сказане подвійний сенс.  

- То як тебе знайти? Прямо зараз виправлю цю прикру помилку, - дістаю з сумочки смартфон.

- Влад Богунський офішиал, - диктує по складах співрозмовник. Здіймаю на нього очі. Ого, уже «офішиал», заявочка серйозна!

  Втім, щойно вводжу в графу пошуку прізвище та ім’я актора, зі здивуванням виявляю, що в нього уже є фан-сторінки.

- Ого! У тебе є фанати!

- Та то таке, дівчата-підлітки створюють акаунти, - вдає з себе скромнягу. – Втім, маю похизуватися, що вже два рази вони організовували фанатські зустрічі, на які запрошували мене… І, я тобі скажу, був приємно здивований, бо народу збиралося чимало.

- Це ж круто! Я тебе вітаю! – щиро захоплююся успіхом партнера. – Це так чудово, коли є ті, кому настільки сильно подобається твоя творчість, що вони готові створювати фан-акаунти та влаштовувати зустрічі!

- Так, це приємно, - усміхається. Офіціант саме приносить нам напої. Наливає мені трохи чаю в чашку. – Пропоную випити за нас та майбутній успіх нашої пари, - Влад підіймає свою склянку з соком. Я йому підігрую, цокаючись чашкою.

- Скажи, а чого ти вранці так швидко втекла? Ну, тоді, коли ми з Тімом пішли плавати, - раптом запитує хлопець.

- Просто подумала, що вам й без мене буде весело, - промовляю невимушено. – До того ж, мені також потрібно було освіжитись.

- Ех, дарма ти поспішила! Таке змагання пропустила!

- Справді? Хто виграв?

- Ніхто. Нічия!

  Складаю губи в літеру «о». Несподівано. Чомусь думала, що переможе Тім.

- Я в минулому професійний плавець, - з гордістю промовляє Влад, продовжуючи розповідь історією своїх досягнень. Сьогодні він в ударі, робить все для того, аби справити на мене враження. – В мене в інсті є фотки, можеш потім глянути, - додає в фіналі.

  Я мило кліпаю очима та відпиваю чаю. Тепер вже починаю вірити словам Тіма. Проте наразі не уявляю, що маю з цим робити, бо чесно кажучи, не була готова до нових стосунків, тим паче зі своїм партнером, і тим паче, із актором, а я заріклася з ними зустрічатись. Тільки дружба!

  Решта сніданку проходить легко та невимушено. Ми весело обговорюємо усілякі нюанси роботи, не торкаючись особистого. Щоправда, Влад кілька разів намагається підняти тему стосунків. Але після того, як з’ясовує, що в мене наразі немає хлопця (очевидно, саме це питання цікавило його найдужче), розмову в дане русло більше не заводить.

  Поснідавши, в нас ще є час заскочити додому. Я відмовляюся від люб’язної пропозиції партнера мене підкинути, пояснюючи це тим, що на метро доберуся швидше, та й він більше всього встигне. На ці аргументи Владові нема що заперечити, тому розходимося кожен у свій бік. Ресторанчик розташований поруч з метро, тому я дуже швидко добираюся до гуртожитку. Встигаю навіть поділитися враженнями від вчорашніх зйомок з Мірою, котру застала вдома за десять хвилин до її виходу. Подруга намилилася кудись у творчих справах.   

- Ого, дорогенька! Скільки ж пригод у тебе було! Шкода, ти не вела пряму трансляцію, - жартує Мірка.

- Ой, ти шо! Я була в такому стані, що навідріз забулася про телефон, - нервово сміюся. Сьогодні, після сну, все, що було вчора, здається якимось нереальним. Навіть всі пережиті мною почуття неначе трохи притупились. Могла б засумніватися, чи не наснилося все це мені.