18.1 Тім

  Хвилини зо дві доводиться зачекати доки до нас приєднаються головні герої, а тоді починаєм знімати. Дивно, але чомусь думка про те, що між ними може закрутитися справжній роман викликає всередині мене якесь ниюче, поки що нерозпізнане почуття. Проте аналізувати це ніколи, бо маю прослідкувати за тим, щоб мотоцикл надійно стояв на підпорках, і Влад не впав разом з ним, коли сідатиме.

  Варвара повертає мені куртку, бо спершу знімається кадр, як вони з Владом підбігають до мотоциклу, хлопець на нього сідає та вдягає шолом. На все це йде кілька дублів, а тоді настає мій зірковий час. Змінюю головного героя, займаючи його місце за кермом. До цього я знімався лише у проїздах, а тепер маю взаємодіяти із актрисою. Сподіваюся, вона відіграє все за нас двох, бо лицедійство – точно не мій коник.

- Репетиція потрібна? – цікавиться в нас режисер.

- Ні, - квапливо відповідає Варвара. Розумію її, мабуть, не хоче зайвий раз кататись туди-сюди. А я, чесно кажучи, не хочу зайвий раз бути в центрі уваги, тому цілком солідарний із дівчиною. – Тільки, Ігоре, я закидатиму ногу…, - вона позирає на одну з камер, що встановлена прямо позаду мотоцикла. 

- Ааа, так-так, не хвилюйся. Ми потім змонтуємо. Все буде пристойно, - заспокоює чоловік. – Ну що, знімаємо! – всі займають свої позиції. – Камера! Мотор! – вигукує Ігор, і Варя стає на підніжку. Відчуваю, її хвилювання, бо надто міцно хапається за мої плечі, наче боїться, що впаде. Перекидає другу ногу через сидіння.

- Стоп! – вигукує режисер. – Варечко, надто напружено! Нумо ще раз тільки легше, граційніше!

- Він знущається наді мною? – бурчить собі під ніс дівчина, спускаючись з моцика та займаючи початкову позицію. Я розчув її репліку, тому криво всміхаюся. Дійсно, таке враження, ніби вся ця величезна компашка дорослих людей зібралася тут, аби поржати з малої – вирядили її в таке вбрання, яке геть не призначене для їзди, ще й давай їм граційніше!

- Камера! Мотор! – знов лунає команда, і актриса повторює алгоритм рухів. Цього разу вона поводиться впевненіше, майже не тисне мені на плечі. Озираюсь до неї – сидить з рівною спиною, відкидаючи назад блискучі пасма вогненно-рудого волосся. Її акуратно нафарбовані червоною помадою губи розтягуються в широкій посмішці, оголюючи ряд рівненьких білих зубів, а тоді дівчина з ніжністю обіймає мене за талію й усім тілом притуляється до спини. Усвідомлюю, що вона увійшла в роль, проте на якусь мить здається, ніби все це відбувається з нами насправді, і я, дійсно, маю наразі викрасти цю яскраву красуню та вивезти її геть, подалі від набридливих, дратівливих персон, котрі нас оточують. Доводиться подумки ляснути себе по потилиці, аби протверезіти.

  Заводжу двигун і газую. Моя Хондочка, немов пташка, зривається з місця й мчить в нічну глибочінь вулиці. Щойно віддаляємося від знімальної групи та камер, Варвара хапається за мене міцніше. Здогадуюся, гра закінчилася й повернулось реальне життя, а разом з ним і страх, що охоплює дівчину. Знижую швидкість, відкидаю візор в шоломі.

- Ти чого?! – гукаю до пасажирки.

- Мені дуже страшно, - жалібно озивається вона.

  Вирішую зупинитись. Ставлю байк на підпорки, озираюся.

- Але ж ми вже з тобою робили це. Все ж було добре. Ти залишилась жива, - намагаюся заспокоїти. – Боятися нічого.

- Страх не проходить так просто за одну мить, - напружено промовляє вона. – Якщо ми, не дай Бог, впадемо, від мене місця живого не залишиться! – демонструє свої голі руки та ноги, які й так надто відволікають увагу.

- Ми не впадемо, - карбую кожне слово. – Я ж пообіцяв. Просто довірся мені.

- Не можу, - шепоче.

- Чому? – зсуваю брови. Невже в її очах я настільки нікчемний, що не заслуговую на довіру? – Гадаєш, мене б взяли дублером, якби не були в мені впевненими?

- Це ні до чого. Просто… Ти…, - починає, але не завершує фразу. – Не зважай. Це не важливо.

  «Ще й як важливо!», - хочеться вигукнути, бо ще жодного разу мені не траплялася дівчина, яка б так боялась сідати до мене на мотоцикл та не довіряла. Що зі мною не так? Чи, може, з нею?

- Я зберусь, обіцяю, - продовжує актриса. – Просто, може, я злізу, а ти розвернешся без мене?

- Якщо тобі так спокійніше, - суплюся.

  Вона злазить, та знову сідає уже після того, як розвертаю байк. Назад повертаємось мовчки.

- Кадр був чудовий! – гукає до нас режисер. – В мене було! –додає він на кіношному діалекті, і я спиною відчуваю, як моя пасажирка полегшено видихає. - Проте, зробімо контрольний дубль, про всяк випадок, - продовжує Ігор, чим змушує Варю знову напружитись.

  Ми вдруге повторюємо те ж саме. Цього разу їду не так далеко і без зайвих слів. Перш ніж розвернутися, зупиняюся та спускаю актрису з мотоциклу. Хто я такий, щоб намагатися вибороти її довіру?

  Одного контрольного дублю виявляється цілком достатньо, тож адміністратор повідомляє, що я можу бути вільним. Проте йти в номер якось не хочеться, Тоні там, певне, давно вже хропе. Вирішую залишитись та поспостерігати за зйомкою наступної сцени.

  Поки група до неї готується, Віка костюмер видає теплу куртку Варварі, а тоді прямує до мене.

- Класний був кадр, - починає вона.

- Ти як знаєш?