Розділ 17. Варя

 Як?! От скажіть, як, мені стримуватись?! Щойно вирішила пробачити Безсмертного та відпустити його з легким серцем, як він тут як тут, ще й ніби навмисне виводить мене з рівноваги. Я заздалегідь почала готуватись морально до того, що змушена буду сісти сьогодні з ним на мотоцикл. Саме спускалася сходами, розмірковуючи над тим, як маю зробити це в такій короткій сукні, що підібрали для мене «добрі», «турботливі» костюмери (спасибі,  спідниця хоча б розкльошена, інакше б вона точно підскочила до самої шиї при найменшій спробі підняти ногу), і аж ніяк не була готова передчасно зустріти Тіма, ще й в такому дивному вигляді – у халаті. Розгубилася, як маленька, серце ледве не вистрибнуло із грудей. І хлопець, здається, помітив це, тому і почав кепкувати. Взагалі, маю підозру, що йому подобається виводити мене з рівноваги, от тільки не розумію, чому. Знали б ви, яких зусиль мені вартує стриманість, та й, взагалі, наскільки це складно - зображати байдужість до того, хто стільки років поспіль викликав в мені бурю емоцій – спершу позитивних, потім негативних. Але особливо складним це завдання стає ще й тому, що Тім, так само, як я, за останні шість років трансформувався в кращу версію себе. До цього часу я бачила хлопця лише в мотоциклетному одязі, тому у момент нашої несподіваної зустрічі просто не змогла залишитись байдужою та не звернути увагу на м’язисті, рельєфні ділянки його тіла, що оголились в розрізах халату – міцна, красива шия, груди…. Знав би він, якою хиткою є моя витримка, тоді б, може, не зачіпав своїми дурнуватими жартами. Не дивно, що моє самовладання дало тріщину, змусивши відпустити провокативний коментар щодо ночівлі в готелі. Навмисне сформулювала фразу неоднозначно, аби трошечки попустити Безсмертного та стерти самовдоволену посмішку з його обличчя. Й, здається, мені це вдалося.

  Насправді, ідею з ночівлею нам з Владом підкинув адміністратор. Готель виділив декілька номерів для членів знімальної групи, але ніхто, окрім адміністратора, режисера та головного відео-оператора не виявив бажання лишатись, бо на ранок буде проблематично добиратися в місто (автобус має розвезти усіх по домівках вночі). Тож Влад вмовив мене скористатись можливістю заночувати тут, аргументуючи це тим, що ми виграємо дві зайві години на сон. До того ж, мій партнер за кермом, і без проблем вранці доставить мене додому.

  До зустрічі на сходовому майданчику з Тімом, я була спокійна, бо, думала, що ідеально все спланувала. Але тепер уже  сумніваюся в цьому. Хіба могло мені спасти на думку, що Безсмертний також надумає провести ніч в готельному номері, може, навіть в сусідньому?

  Відганяю нав’язливі думки, що почали вже, як бджоли, роїтися в голові, і виходжу надвір, де на мене очікує знімальна група та колеги, серед яких мої кіно подружки. Ми познайомились з ними під час гриму. Дівчат звати Оля та Настя. Оля – струнка кароока білявка, на два роки старша за мене, а Насті – двадцять п’ять, вона світлоока шатенка. Обидві актриси вельми доглянуті та вродливі, якими й годиться бути подругам моєї героїні. В процесі знайомства я дізналася, що Настя закінчила акторський факультет в іншому вузі і нещодавно влаштувалася на роботу в театр. Оля ж службу в театрі навіть не розглядає, бо вона не професійна акторка, а відома блогерка у Тік-Ток, котра частіше працює ведучою та моделлю. Здогадуюся, що саме вона й гратиме подружку з найменшою кількістю реплік.

  Поки режисер інструктує нас щодо зйомки першої сцени, краєм ока помічаю, як крізь скупчення акторів масових сцен, просочується мій партнер. Він затримує захоплений погляд на моїх голих ногах, не одразу усвідомлюючи, що я за ним спостерігаю. Вбрання у актрис, котрі стоять поруч, більш скромне (Оля в стильному світлому брючному костюмі, Настя – в спідниці нижче колін та яскравій блузці в пайєтках), оку нема за що зачепитись, тому й не дивно, що Влад спинився поглядом саме на мені. Поки що він не давав жодного приводу думати, ніби зацікавлений мною, як жінкою. В нас суто ділові, дружні стосунки, і я не маю наміру цього змінювати.

  Помітивши, що я на нього дивлюся, актор розповзається в розгубленій усмішці, промовляючи: «Виглядаєш суперово!» (читаю це по губах) й підкріплює сказане жестом – піднятим догори великим пальцем. Посміхаюсь у відповідь та повертаюсь увагою до режисера.

- Народ, в мене тут з’явилась ідейка! - вигукує він не вість до кого з команди. – Що як ми переставимо сцени місцями? Знімемо спершу вечірку, відпустимо додому дівчат. Потім переставимо камеру на сцену проїзду на мотоциклі, щоб дублер теж не чекав своєї черги пів ночі, а вже наприкінці спокійно пропрацюємо основну сцену з Діаною та Назаром.

  Хтось зі світляків та операторів відказує Ігореві, що їм підходить такий варіант, бо так буде навіть простіше здійснювати перестановку апаратури. Моєю ж думкою  ніхто не цікавиться, інакше б я заперечила, адже не уявляю, як маю відіграти сцену із поцілунком після такого шаленого стресу - проїзду на мотоциклі?!

- Ігоре, в мене є невеличке уточнююче питання, - несміливо подаю голос.

- Слухаю, дорогенька, - режисер доброзичливо дивиться мені в очі.

- Як я залізу на мотоцикл у цій сукні?

- Не хвилюйся, тобі допоможуть, - чоловік посміхається, він і гадки не має про мою проблему.

- А шолом? На мені буде шолом? – це остання надія на те, що хтось із дівчат зможе мене замінити.

- Ні-ні! Тільки не в цій сцені! Вона має бути максимально художньою, - він складає пальці рук у прямокутник, наводить його на мене, немов дивиться крізь об’єктив камери. - Блискітки на платті виблискуватимуть в м’якому світлі ліхтарів, а твоє прекрасне руде волосся розвиватиметься по вітру в темряві ночі!