Розділ 13. Тім

   Минають три знімальні дні, і я потроху втягуюся в процес та навіть починаю звикати до дивакуватого народцю, що тут працює. Найкомфортнішими в спілкуванні виявляються гримери, костюмери (за винятком тієї балакучої жіночки Оксани) та двійко хлопців, що відповідають за якісь технічні моменти. Вони з першого дня зацінили мій мотоцикл та почали запитувати порад щодо вибору двоколісного друга. Так, слово за слово, я й розколовся, що займаюся тюнингом байків, після чого ця новина стрімко розлетілася серед чоловічої частини знімальної групи. Я навіть пожалкував, що не прихопив з собою візитівки, бо доводилося кожному, хто зацікавився, окремо диктувати назву нашої сторінки в Інстаграм.

  Актор, дублером якого являюся, також ніби непоганий хлопець. Він зі своїми бзиками, звичайно, проте автолюбитель, тож це невеличкий плюсик в його скарбничку. Владові я дав координати татового сервісу.

- Я ж казав, ми зробимо рекламу! - вдоволено шкіриться брат, коли розказую йому про свої маленькі успіхи, сидячи у ресторані, де змовились зустрітися після роботи.  

- Ага, хоч якась користь, - хмикаю.

- Тобто?! – обурюється Тоха. – А гонорар?!

- Так, це добре, але ж ти знаєш, гроші для мене – завжди другорядний пункт. А от реалізація того, від чого ловлю кайф – це головне!

- Згоден, - посміхається. – Але невже тобі там, на зйомках, прямо нестерпно? Це ж так круто – зануритися за лаштунки процесу створення кіно. Особисто мені, було б дуже цікаво.

- Тоді чого ж ти не запропонував свою кандидатуру? – фиркаю.

- Я вже казав чому, - чухає підборіддя. Брат носить бороду, через що виглядає трохи старшим та соліднішим за свій вік. - А ти міг би не робити оце криве лице, а також спробувати проявити інтерес. Невже тобі там зовсім не подобається? Невже нема якоїсь симпатичної актриси, яка б тебе зацікавила?

  Прискаю, ледве не випльовуючи назад в стакан мінералку, яку саме пив. Беру серветку, витираю губи.

- Ти гониш?! Які актриси?! Мені однієї вистачило з головою!

- Але ж Еля не була актрисою.

- Тоні, ти, вочевидь, погано її знав, - криво всміхаюся.

- Ну гаразд. Але ж не можна через одну єдину жінку тепер бути упередженим до всіх! – брат наполягає на своєму.

- Ще й як можна! Бачив би ти головну героїню цієї мильної опери – зарозуміла та пихата особа, котра всім своїм виглядом ніби намагається сказати: «Я тут зірка! Прикрийте очі, бо засліпить!»

- Та годі, - Тоні сміється.

- Я тобі кажу! Я її в самий перший день урятував, спіймав, коли падала. Хотів по-людськи познайомитися, а вона така «Я запам’ятала, як тебе звати», потім розвернулась та задерши голову пішла. Добре, хоч подякувала. З тих пір усіляко мене ігнорує. Ходить вся така поважна птаха. Не розумію, що я зробив не так? Може, не тре було її ловити? Хай би впала? Може, спустилася б з небес на землю.

- Тімчику, не будь злим.

- Та я не злий. Просто дивуюся, що у людини в голові? Невже так складно бути простішою? Ба ні, злетить корона!

  Тоні всміхається та береться їсти біфштекс, який саме приніс офіціант. Я ж замовив собі бургер. Тільки-но починаю натягувати рукавички, щоб не забруднити руки під час їжі, як дзенькає мій телефон і на екрані загорається сповіщення про вхідне від Елі. Закатую очі.

- Ну от, накликали біду! – розблоковую екран та відкриваю месенджер. По мірі того, як читаю, мої брови повзуть все вище вгору, а вуста розтягуються в посмішці. Ого!

- Що там таке? – питає брат. – Ану давай читай. Яка така біда? Чи не біда? Судячи з твого виразу обличчя…

- «Любий Тіме», - починаю зачитувати вголос. – «Ти знаєш, як сильно я до тебе прикипіла, знаєш, як цінувала наші стосунки та робила все для того, щоб вони були міцними та гармонійними. Я віддавала тобі всю себе». Щодо цього можемо посперечатись, - коментую. – «Але як би я тебе не любила, все ж маю, в першу чергу, піклуватися про себе. Бо я достойна щастя. Достойна чоловіка, котрий має таку ж саму думку, та котрий зробить все, щоб втримати мене», - роблю маленьку паузу, зиркаю на Тоні. Той аж їсти перестав.

- Гарно пише, - відзначає. Знаючи Елю, можу із впевненістю сказати, що вона роздумувала над рядками цього тексту не один день.

- «Можливо, те, що ти почуєш далі, завдасть тобі болю, але, повір, мені також боляче далось це рішення. Вибач, але нам варто розірвати наші стосунки. Вірю, що коли-небудь ти мене пробачиш та ми зможемо залишитись друзями. Впевнена, кожен з нас ще знайде своє щастя. А також впевнена, що у вас з братом все владнається. З любов’ю та вдячністю до всього, що між нами було, Елеонора», - відриваю очі він екрану.

- Це так мило, - тягне брат. – Як тобі совісті вистачало жалітися на цю святу жінку?! Мені такого жодна не писала! Чому завжди щастить лише тобі?

- Ти серйозно?!

- Звісно ж, ні. Боже збав мене від таких проблем, - прискає та повертається до свого біфштексу. – Проте треба віддати належне Елі. Вона хоча б не відморозилась, як деякі, - вказує в мій бік виделкою, з якої щойно зняв зубами шматок м’яса. – Попіклувалася про твої почуття.

- Так, добра, чуйна Еля…, - говорю протяжно, намагаючись згадати, коли ми востаннє бачились. Минуло десь днів десять. Що ж, вочевидь, Сашкові швидше, ніж мені, вдалося підкорити красуню. Шо можу сказати – щастя молодим!