Розділ 12. Варя

   Зйомки проходять, як у тумані. З величезними зусиллями мені вдається зосереджуватись на тексті (добре, що діалоги короткі). Вся моя увага сконцентрована лише на одній думці – Тім Безсмертний тут! Він – новий дублер Влада. ЯК?!!! Ймовірність такого збігу обставин майже нульова. Ні, звичайно, я дуже хотіла, щоб хлопець, котрий розбив моє серце, рано чи пізно дізнався, ким я стала та пожалкував, що мене втратив. Але, о Всесвіте, я не розраховувала, що це станеться таким чином! Я хотіла, щоб він просто побачив мене на екрані, бо більше ніколи в житті не збиралася контактувати з цим бездушним покидьком!

  Ми закінчуємо знімати дві короткі сцени в холі ресторану, після чого знімальна група плавно переміщується надвір, виставляючи обладнання на тротуарі вздовж входу у заклад. Далі маємо відзняти сцену, про яку я вранці розповідала Мірі – перша зустріч Назара та Діани: хлопець під’їжджає до ресторану, збирається припаркуватись в кишені, але раптом відчиняються задні двері сусіднього автомобілю, ледве не вдаряючи мотоцикліста. Той в останній момент ухиляється та дивом втримує рівновагу. З машини визирає невдоволена Діана та починає обурюватись, мовляв, хлопець міг подряпати її автомобіль. Між героями зав’язується перепалка, яка завершується тим, що кожен розходиться у свій бік – Назар йде в ресторан, а Діана, діставши щось із багажника, сідає назад в машину та командує водієві їхати геть.

  Отже, перша частина сцени зніматиметься з участю Тіма, через що в мене починається легкий мандраж. Не розумію, чому тіло так реагує. Здавалося, за шість років я стала цілком байдужа. Прислухаюся до своїх почуттів, - на серці холод, воно, мов окам’яніло по відношенню до Безсмертного - ні любові, ні болю, просто збентеження. А хвилювання, гадаю, з’явилося через несподівану зустріч в зовсім неочікуваній обстановці.

  Врешті, вирішую, що знімальний майданчик – це моя територія, і раз вже так склалося, що Тім опинився тут, значить, у мене з’явилась нагода втілити свій план у життя. Просто раніше, ніж думала, та трохи в іншому вигляді. Може, так навіть краще.

- Коли ти встиг познайомитися з дублером? – запитую Влада, як виходимо з ним надвір.

- Та ще в перший день зйомок. Він приїздив на примірку.

- Ааа, зрозуміло, - промовляю протяжно, пригадуючи, що я також в перший день бачила мотоцикліста, коли сідала в машину до дідуся. Значить, це був він… Ми могли зіштовхнутись на вході іще тоді. Але добре, що цього не трапилося. Перший тиждень й так був хвилюючим, не хотілося б мати додатковий подразник. Зате тепер я адаптувалася, почуваюся на майданчику повністю в своїй тарілці, тож поводитимусь, як господарка становища.

  Але це виявляється не надто просто. Щойно заходимо до гримвагена, відчуваю аромат кави та чую дзвінкий сміх Іри та Віки. Вони весело про щось щебечуть із Тімом та дорослим актором, котрий виконує роль мого водія. Чоловік сидить в гримерному кріслі, Іра стоїть перед ним, спершись на стіл (мабуть, щойно закінчила гримувати), а Вікторія з Тімом примостилися трохи осторонь, на диванчику для відпочинку. П’ють каву з паперових стаканчиків.

- Що був за жарт? – бадьоро запитує Влад після того, як пропускає мене вперед та сам заходить всередину. Простору у гримвагені стає критично мало. – Я теж його хочу почути. Дуже кортить посміятися, бо суцільні серйозні сцени сьогодні. Правда, Діаночко?

  Відмовчуюся. Особисто мене дуже влаштовує те, що всі сцени серйозні, бо на гумор якось зовсім не налаштована. Хто б знав, що з обіду мій настрій так кардинально зміниться. Проте награно посміхаюся, зображаючи легкість й невимушеність. Обережно зиркаю на Тіма. Він сидить у півоберта, не звертаючи на мене жодної уваги. Переводжу погляд на Віку. Дівчина робить ковток кави, кокетливо поглядаючи на сусіда. Не те щоб я ревнувала, проте хочеться вигукнути до неї: «Ей, припини стріляти очима! Ти ж старша за нього років на п’ять». Хоча, якщо бути чесною, Тім виглядає досить доросло. Можливо, цьому виною, його брутальність та чоловіча харизма, яка відчувається навіть, коли він мовчить. Блін…

- Та нам тут Тім розказав байкерський анекдот, - відповідає Владові «мій водій». – Тіме, розкажеш знов?

  Той ліниво всміхається й кидає недбалий погляд в наш бік, мабуть, розмірковуючи, чи варті ми його уваги. Я інстинктивно беру попід-руку свого партнера, немов би показуючи Безсмертному: «Поглянь, я затребувана не лише, як актриса, але і як жінка». Проте нічого окрім байдужості в очах хлопця не помічаю. Невже він мене не впізнав? Чи, може, майстерно вдає, що не впізнає? Якщо так, то тоді в мене є запитання: хто з нас двох кращий в акторській справі – я чи він?

- Кость, розкажи краще ти, - відповідає Тім чоловікові. – Все-таки, ти - актор, в тебе вийде краще.

- Ну, гаразд, спробую, - посміхається той і починає, - Напис на спині байкера: «Якщо ти можеш це прочитати, значить, моя дівчина впала з мотоциклу».

  Всі дружно заливаються сміхом, хоча більшість чує анекдот уже вдруге. Влад також прискає, але мені чомусь зовсім не смішно. Нічого не скажеш, актуальний жарт. Не хотілося б мені опинитися на місці цієї дівчини. А ви вже повірте, яких тільки мультиків я собі не накрутила, поки вигадувала, що може зі мною трапитись, якщо все-таки доведеться сісти на мотоцикл.

  Двері гримвагена відчиняються і до нас зазирає Іра старша.

- Ірусю, всі загримовані? – питає вона у колеги.

- Так, - відказує дівчина, яка зовсім недавно плакала, а тепер сповнена радості та бадьорості. Очевидно, поява Тіма сприятливо подіяла на всіх, окрім мене.