11.1

  Прибуваю на місце зйомки, ще здалеку розуміючи, в якому саме ресторані будемо знімати, бо біля нього метушаться наші світляки (в перекладі з кіношного жаргону – освітлювачі). Вони заносять-виносять з приміщення якісь прибори. Помічаю вздовж узбіччя білий гримваген* і тримаю курс на нього. Стукаю в двері та тягну за ручку, обережно зазираючи всередину.

- Можна? – запитую.

- Так, так, заходь, - якось награно бадьоро відповідає Іра молодша (вона тут сама), квапливо відвертаючись до гримерного столика та починаючи на ньому переставляти туди-сюди баночки з косметикою. Я вже непогано встигла вивчити дівчину, тому одразу помічаю, що з її настроєм щось не те.

  Здіймаюся сходинками, заходжу всередину, зачиняю за собою двері.

- Ірочко, в тебе все нормально? – підходжу ближче, щоб зазирнути дівчині в очі, і, на свою прикрість, помічаю, що вона щойно плакала. – Що сталося?! Ви посварилися з чоловіком?! – припускаю найгірше з того, що здатна вигадати.

- Ні, - Іра хитає головою, шморгаючи носом. Бере зі столу серветку. – Не звертай уваги, нічого серйозного, просто розклеїлась трохи, - йде до вбиральні. Чую, як видуває носа та вмивається. – Так помітно, що я плакала? – запитує, коли повертається назад.

- Можеш поділитись зі мною, якщо хочеш, - дивлюся на неї зі співчуттям. - Можливо, я зможу допомогти…

- Варя, чесно, не сталося нічого надзвичайного. Та й тут, мабуть, ніхто не допоможе. Треба просто навчитися не звертати уваги….

- Не звертати уваги на що? – зсуваю брови, вдивляючись в обличчя гримера. Вперше бачу її в такому нетиповому настрої.

- Не на що, а на кого, - зітхає, бере зі столу першу ліпшу палітру з тінями та починає нервово її витирати, хоча та й так чистенька.

- Тоді на кого? Тебе хтось образив? – починаю здогадуватись. – Хтось з наших?

  Замість відповіді Іра знову шморгає носом та ствердно киває. Я не давлю на неї та не наполягаю, просто мовчки чекаю, коли дівчина наважиться розповісти, що трапилося.

- Кажу ж, нічого особливого. Це все моя реакція, - починає вона після паузи. – Просто він почув, як я розмовляла з Ростиком по телефону, та спитав, чи це мій хлопець. Я відповіла, що чоловік. А він мені уїдливо, знущаючись: «Така юна, а вже заміжня! Та нічого, скоро розлучитесь!», - Іра знов починає плакати. – Навіщо він так сказав?!

  Підходжу до неї та обіймаю. Навіть боюсь уявити, хто в нашій команді настільки черствий та безсердечний, і що поганого йому зробила Іра, щоб так знущатись над її щирими почуттями? В мені починає скипати злість.

- Хто? Хто посмів тобі таке ляпнути?!

- Нікому не розкажеш?

  Хитаю головою.

- Склянко, - зізнається гример, через що в мене ледь не відвисає щелепа. Очі лізуть з орбіт.

- Та ну! – вигукую на емоціях.

- От бачиш, знала, що ти можеш не повірити.

- Та ні, я вірю. Просто… Можливо… В нього такі жарти… Взагалі, я помітила, що Віталій трохи дивакуватий…

- Знала б, наскільки, - пирхає брюнетка.

  Здіймаю брови від подиву.

- Справді?

- Так… Усім здається, ніби він весь такий дружній, дотепний, ввічливий, а насправді… - Іра на кілька секунд замовкає. – Тільки між нами, гаразд?

- Звичайно.

- Коли я підходжу його припудрити в кадрі, Склянко шепоче мені різні вульгарності.

- Та ну! – я вбита наповал.

- Це відбувається не завжди, переважно, коли Віталій сам в кадрі. Він шепоче, та спостерігає за моєю реакцією. Ти знаєш… Я його трохи боюся, - зізнається дівчина.

  Чесно, я ошелешена настільки, що аж трохи зависаю, розмірковуючи, чим тут можна зарадити.

- Може, потрібно комусь розказати? Пожалітися? – нарешті видушую.

- Кому? – гірко всміхається Іра. – Хто більш цінний в проекті – заслужений артист України, виконавець однієї з ключових ролей, чи гример-початківець, яку з легкістю можна замінити?

- Для мене ти незамінна! - намагаюся втішити, та додаю після паузи. – Як же тоді бути?

- Ну, я намагаюся уникати Склянка, часом прошу дівчат мене підмінити… Але, це не завжди виходить. Як от сьогодні. Сьогодні ми працюємо вдвох з Ірою, вона весь ранок гримувала акторів у гримвагені, а моїм обов’язком було знаходитись на майданчику… Добре, що знімальний день Склянка закінчився, - полегшено зітхає. - Ви розминулися буквально на кілька хвилин.

  Так, я була в курсі, що до мене мали знімати інші сцени у ресторані. За сюжетом, батько Діани його власник. Боже, і як тепер взагалі маю працювати з чоловіком після всього, що дізналась про нього?

- Ір, але ти комусь, окрім мене, розповідала про свою проблему? Не вірю, що цьому ніяк не можна зарадити.

- Я буквально вчора обговорювала цей момент з Вовчиком, звукачем, - мене така відповідь дещо дивує, і дівчина поспішає пояснити. – Він у навушниках усе чує. Петличка з мікрофоном, яку кріплять акторам під одяг, дуже чутлива, відтворює навіть легкий шепіт.

- То він знає?