Розділ 9. Варя

  Настає понеділок – чи не найдовгоочікуваніший день мого життя, адже сьогодні розпочинаються зйомки нашого серіалу. Поки що планується зняти двадцять чотири серії, а там далі як піде, все залежить від рейтингів. Для мене, як молодої актриси-початківця, це неймовірний старт в розвитку кар’єри, а також непогана можливість заробити свій перший дорослий гонорар. Переконана, не кожна третьокурсниця юридичного чи архітектурного вузу має можливість знайти такий високооплачуваний підробіток.

  Уявляю, як мама з татом побачать мене по телевізору, або їхні друзі почнуть їм казати, що мене бачили. Впевнена, батькам буде приємно. Хоча тато, навряд чи в цьому зізнається. Зате на нього може справити враження інше – гонорар, який я отримаю за зйомки. Вже не терпиться побачити обличчя тата, коли похизуюся перед ним  першою зарплатнею. Передчуваю, як приїду додому, привезу усім подарунки та скажу батькам: «Ну що, не таку вже й погану професію обрала ваша донька, чи не так?». Але не забігатиму наперед, гроші мною ще не зароблені, а жодної сцени серіалу ще не знято. Тож всьому свій час. 

  Раптом згадую Тіма, моє перше шалене кохання і розбите ним серце. Здається, головний пункт мого давнього задуму теж от-от почне здійснюватись. Я стану успішною та знаменитою. Безсмертний обов’язково рано чи пізно побачить мене на екрані або в соцмережах, і кусатиме лікті, що колись так жорстоко зі мною вчинив. Бо він знатиме, - ця зірка більше ніколи йому не засяє!  

  На годиннику сьома ранку, а я вже повністю зібрана. Саме прийшла есемеска, що по мене приїхав водій. Взуваюся, стоячи на порозі. Міра розплющує одне око, помічає мене та сполохано підхоплюється з ліжка:

- Ти що, уже їдеш?!

- Ага, по мене приїхали, - бадьоро всміхаюся. – А ти могла б іще спати.

- І не сказати тобі напутні слова? – встає, підходить до мене та обіймає. - Варька, удачі! Ти все зможеш, я в тебе вірю!

  Обіймаю подругу у відповідь, посміхаюся їй, набираю повні груди повітря та переступаю поріг.

  В павільйоні, де маєм знімати перші епізоди, зібрався повний склад знімальної групи та всі задіяні в сьогоднішніх зйомках актори. В кіношників є традиція – в перший знімальний день, перш ніж приступити до роботи, режисер має розбити тарілку, розписану прізвищами та іменами основних членів команди та виконавців головних ролей. Раніше розпис виконувався вручну, за допомогою маркера, але прогрес не стоїть на місці, тепер адміністратор заздалегідь замовляє дизайн та друк на тарілці. Тож по центру нашої навіть розмістили зображення мотоциклу, поверх якого палають червоні літери назви серіалу «В погоні за коханням». Збоку, на обідку тарілки, помічаю своє прізвище, і тілом біжать приємні мурашки, не віриться, що все відбувається насправді.

  Наш режисер, якого звуть Ігор (він просив звертатись до нього по імені і на «ти», пояснивши це тим, що хоче створити на майданчику невимушену атмосферу) бере в руки тарілку та замахується нею над штативом від камери, який заздалегідь встановив оператор. Вирішую зняти цей історичний момент на телефон та викласти в інстаграм, бо знаю, що Міра чекає від мене відосиків. Ігор приміряється, розраховуючи траєкторію удару, підносить тарілку раз, потім два, і на третій раз з усієї сили вдаряє нею об ніжку штатива. Від удару тарілка розлітається в друзки, і всі присутні починають радісно верещати, свистіти та вітати одне одного зі стартом нового проекту. Обводжу камерою усіх, зупиняючись на радісному обличчі мого партнера.

- Ходи шукати осколки з нашими іменами, - звертається він до мене. – Збережемо на пам’ять.

  Тисну «стоп», потім кнопку завантаження в сторіс, та вирушаю разом з Владом на пошуки. Знаходимо те, що шукали досить швидко, бо тарілка розбилася таким чином, що наші з хлопцем прізвища опинилися разом на одному відносно великому осколку. Влад підіймає його з підлоги.  

- І що робити? – запитую його. – Треба якось розламати?

- Ні, не можна, - всміхається брюнет. – Якщо вже так сталося, то так й має бути. Може, це натяк долі, - в його карих очах з’являються грайливі вогники.

- Але ж як тоді вирішимо, в кого зберігатиметься уламок? – я збентежена та розгублена.

- Забирай собі, - хлопець кладе уламок мені на долоню. – Це ж твій перший серйозний проект. Бери на удачу.

  Я ніяково посміхаюся.

- Дякую.      

  Ми прямуємо у гримерку, де над нами починають чаклувати гримери. Владові сьогодні пощастило, він знімається в одязі з довгими рукавами, тож на його грим йде зовсім мало часу.

  Загалом, у нас із партнером сьогодні нема спільних сцен, ми зніматимемось в різних павільйонах. Зате мене очікують сцени з моєю кіно-сім’єю. За сценарієм, я – єдина донька впливового бізнесмена та світської левиці, котрим ніколи було приділяти увагу донці, і вони компенсували її грошима та подарунками. Тому Діана (нагадаю, так звуть мою героїню) виросла вельми самозакоханою та егоїстичною особою, хоча, насправді, нещасною. Одним словом, повна моя протилежність. Взагалі, цікаво виходить, - статус моєї справжньої сім’ї досить близький до статусу сім’ї кіношної, втім, підхід до виховання дітей в них цілком різний. Хоча й образ мого кіно-батька, роль якого виконує заслужений артист України Віталій Склянко, дуже мені нагадує мого рідного тата, - такий самий суворий та непохитний у своїх принципах.