Розділ 6. Тім

  В навушниках улюблений старенький Drowning pool, а у венах драйв та адреналін. Мчу по просторим вулицям Києва на своєму новому спортивному байку, об’їжджаючи затори та водіїв тугодумів. Чистий кайф! Ще й, як на замовлення, всю дорогу горить зелене світло.

  Під’їжджаю та зупиняюся біля нашого гаража, але шолом знімаю лише після того, як дограє моя улюблена пісня “Feel like I do”. Взагалі-то наш з братом гараж трохи більший, ніж просто гараж. Це два бокси, в яких за один раз можуть вміститися близько десяти мотоциклів. Так, наша спільна з Тоні мрія здійснилася – ми відкрили в столиці, так би мовити, дитинча батьківського сервісу по прокачці автомобілів, яким керуємо вдвох і який спеціалізується на тюнінгу мотоциклів. Функціонує  “Immortal motorcycle service” вже більше чотирьох років, і за цей час, завдяки йому, ми з Антончиком непогано піднялися. Звісно ж, в стрімкому прориві допомогли сучасні інструменти реклами, але, перш за все, головним паливом нашого динамічного руху вперед стали працьовитість, ентузіазм та душа, яку вкладаємо в апгрейд кожного окремого мотоциклу.  

  На півдорозі до входу мене перехоплює старший брат.

- Тімчику, на тебе чекає сюрприз, - слово «сюрприз» Тоні промовляє таким тоном, що я одразу ж здогадуюся, на що він натякає.

- Та ні! Тільки не це, – тягну я. – Невже вона тут? – брат ствердно киває. – Блін, якби знав, то затримався б.

- Не впевнений, що тебе це врятувало б. Я казав Елі, що не в курсі, коли ти повернешся, а вона відповіла, що має купу часу і готова зачекати.

  Закатую очі.

- Де вона?

- В кімнаті очікування.

  Тяжко зітхаю. Піднесений настрій стрімко падає вниз. Я хотів, щоб наше розставання було плавним та безболісним, хотів поберегти свої нерви, тому більше тижня тупо ігнорував Елю. Інша на її місці вже б здогадалася про все… Але не Еля. Що ж, якщо я все-таки маю розставити крапки над «і» в наших стосунках, то так тому й бути. 

  Нехотя плетуся у бік кімнати, яку ми облаштували для того, щоб  клієнтам було комфортно очікувати, поки наші майстри займаються їхніми красенями. Тільки не подумайте, що ми з Тоні найняли працівників, а самі цілими днями байдики б’ємо. По-перше, ми  вирішуємо усі юридичні питання; по-друге, зустрічаємо клієнтів та допомагаємо їм визначатися з прокачкою байків, замовляємо необхідні для цього деталі; ну і по-третє, я спеціалізуюся на фарбуванні та аерографії (бачили б, які штуки навчився вимальовувати), а мій брат – ремонтом двигунів (йому ще з дитинства подобалося в них копирсатись). Минулої весни я закінчив універ, тож уже цілий рік живу повноцінним, самодостатнім дорослим життям, наповненим усіма необхідними для того атрибутами, в тому числі, гарними жінками (певна річ, коли маю на них час).

  Саме на вабливу зовнішність Елі я і повівся. Висока, струнка білявка з довгим волоссям та ідеальною усмішкою. «Ніби янгол спустився з небес», - була моя перша думка, коли вперше її побачив. Яскраве сонячне проміння виблискувало на доглянутому волоссі дівчини, створюючи навколо неї якусь божественну ауру. Пам’ятаю, як вирішив, що ця красуня стане моєю у що б то не стало. Всміхаюся. Так тяжко добивався, а тепер не знаю, як здихатися.

 Застигаю в дверях, спостерігаючи за тим, як гарненькі пальчики Елі зі свіжим рожевим манікюром акуратно перегортають сторінку журналу для автолюбителів. Дівчина вмостилася в кріслі, що стоїть боком до входу, тож не одразу мене помічає. Цікаво, вона справді знайшла щось цікаве для себе в тому журналі? Підходжу ближче і помічаю, що Елічка роздивляється фотку з рекламою нової моделі Харлею, на якому, прийнявши спокусливу позу, сидить яскрава брюнетка у червоному бікіні. Еля вигинається в спині, ніби намагаючись повторити позу моделі із реклами, і я ледве не прискаю зо сміху. В цей момент білявка мене й помічає. Вона різко повертає в мій бік своє чарівне обличчя, і я на мить зависаю, заворожений її красою. «І чого це я вирішив з нею порвати?», - пролітає в голові думка, змушуючи мене на якусь мить впасти в стан амнезії. Втім, щойно Еля відкриває рота, пам’ять одразу вертається.

- Привіт, куди це ти пропав? – янголятко ображено дує губу.

- Був зайнятий, - зводжу плечима.

- Де ж тоді мої білі троянди та нові сережки в якості компенсації? – Еля невинно кліпає віями, ніби й насправді не доганяє того, що якби я хотів її бачити, то ніякі справи не стали б мені на заваді.  

- Еммм, крихітко, знаєш, в мене зараз певні фінансові труднощі, - обманюю, сподіваючись, що це зізнання відштовхне від мене відому київську топ модель. – Мені загрожує банкрутство, - вдаюся до жорсткої брехні, але за спиною схрещую пальці рук. Не дай Боже!

  Еля перелякано підхоплюється з крісла, через що нижній край її міні-спідниці задирається, ледь не оголюючи трусики. Цікаво, це вона навмисне? Бо дівчина робить вигляд ніби не помічає, що з її одягом не все в порядку.

- В тебе спідниця підскочила, - примружую одне око, вказуючи пальцем в озвученому напрямку.

- Ой, - Еля ніяково червоніє та поправляє вбрання. Ми знайомі майже півроку, а я досі диву даюся, як їй так майстерно вдається зображати з себе цнотливу недоторку. З Елеонори могла б вийти чудова актриса. Хоча, хіба між моделями та актрисами є велика різниця? І ті, і інші вміють професійно прикидатись. А після стосунків з Елею, я зарікся заводити справи з дівчатами, котрі хоч якось причетні до будь якого з цих видів діяльності. Наївся професійною моделлю по саме горло. Гарний на вигляд десерт, але начинка засолодка (часом, навіть нудотна) та несмачна, і чим більше її їси, тим менше хочеться. Звичайно, можна поглинати лише зовнішню частину десерту, відмовляючись від серцевинки, але хіба так наситишся? Та й відокремлювати щоразу одне від іншого якось напряжно. «Несправжні, поверхневі, тупенькі», - ось такий я зробив висновок про моделей та жінок усіх схожих професій. Проте не втрачаю надії коли-небудь знайти той десерт, що прийдеться мені до смаку цілком і повністю, і ось тоді я буду готовий смакувати його щодня. Але спершу треба здихатися Елі, котра застигла переді мною зі сповненими щирого занепокоєння очима.