5.1 Варя

  Отже, що ви маєте знати про моє особисте життя. Воно з’явилося не так давно, на другому курсі університету, бо на першому було не до того, я надто відповідально ставилася до навчання. Не те щоб зараз щось дуже змінилося, просто втягнулася і навчилася виділяти час на особисте. Загалом, навчання в вузі можна порівняти з водінням автомобілю – спочатку ти напружено тримаєшся за кермо, зосереджуючи всю свою увагу лише на дорозі, аби не проґавити дорожній знак чи світлофор; потім, за рік досвіду їзди на машині, ти вже можеш трохи розслабитися, знаєш звичні маршрути, як свої п’ять пальців, тому починаєш ризикувати та відкривати нові; ну а на третьому році ти вже бравий водій, який під час їзди встигає озиратись навкруги, читати надписи на біл-бордах та навіть поправляти макіяж, тягнучись в заторі; а ще, десь між другим та третім роком водіння, ти вчишся по поведінці інших учасників дорожнього руху, вирізняти типи водіїв, виявляючи серед них неадекватних, та заздалегідь передбачати, хто з них може нести потенційну загрозу твоїй безпеці, створюючи аварійні ситуації та порушуючи правила. Ні, я не воджу машину, просто саме так і проживала свої студентські роки. І от, наприкінці третього курсу, досягла неабиякої майстерності у викритті різноманітних поганців.

   Моїм першим хлопцем був одногрупник Женя. Він здавався милим та трохи чудним. Женя став моїм першим… партнером у постановці етюдів. А ви що подумали? Ні, ні, я досі незаймана, але про це трохи пізніше. Насправді, в якийсь момент мені приходила в голову думка позбутися цнотливості саме з Женею, бо той був дбайливим, добрим та, як мені здавалося, відповідальним (а цей пункт найважливіший). Та, на щастя, Бог уберіг. Десь через місяць наших стосунків, я випадково дізналася, що Женя бі-сексуал і має хлопця на стороні. Оце в мене був шок, словами не передати! Мірка мене ледь не відкачувала, так стало зле. Спершу я плакала, бо відчувала себе повною нездарою та дурепою. А потім пішла та влаштувала скандал, пред’явивши Жені претензії, на які той, на мій подив, відреагував більш ніж спокійно. Він подивився на мене, як на дурненьку (насправді, саме так я тоді й  почувалася) і сказав: «Та я взагалі-то віддаю перевагу хлопцям. Але ти така красуня, що я не зміг встояти». Пам’ятаю, як мене тоді вразили ці слова, я стояла, мов вкопана, кліпаючи очима та намагаючись осмислити почуте. Гнів на колишнього бой-френда поступово вщухав, і врешті решт я знайшла в собі сили йому пробачити. Ми лишилися друзями і тепер не відчуваємо жодного дискомфорту в компанії одне одного. До речі, Женя після того випадку більше не зустрічався з дівчатами.

  Далі в мене був досвід стосунків ще з деякими майбутніми акторами, але всі вони закінчились з моєї ініціативи. Надмірна несерйозність та безвідповідальність – ось головна спільна риса характерів всіх моїх колишніх, яка в підсумку наштовхнула на тверду думку, що більше ніяких відносин з акторами я мати не хочу.

  А от Дмитро – це зовсім інша історія. Він мав шанс завоювати моє серце, якби не прагнув у першу чергу завоювати тіло. Діма навчається паралельно зі мною на кафедрі кінотелеоператорства. Він киянин, тож у гуртожитку буває рідко, лише коли навідує приятелів. Познайомилися ми нещодавно, десь на початку весни. Хлопець допомагав товаришеві знімати дипломну роботу, в якій я виконувала головну роль. Маю зізнатися, свою справу Дмитро виконав неперевершено. Як я дізналася  пізніше, викладачі вважають його одним з найперспективніших студентів. Звичайно ж, це справило на мене враження. Та й залицятись хлопець почав не одразу. Зазначу, що він неабиякий красень – високий блондин з голубими очима, вдягається стильно, я б навіть сказала, благородно: светри пастельних відтінків, довгі пальто, шарфи, - на вигляд справжній митець! Я дивилася на хлопця й думала: «Оце так рідкісний екземпляр! Справжній інтелігент!», ще й чула, що в нього батьки теж з творчої сфери. Крадькома заздрила.

 Чесно кажучи, навіть не розраховувала на його увагу, поки Діма одного вечора не явився власною персоною до мене у гуртожиток та не запропонував разом з ним переглянути чистовий варіант тієї самої дипломної короткометражки. Та ще й навідався не з пустими руками, а з солодощами до чаю, чим вразив іще більше. Бо місцеві хлопці, швидше, прийдуть та з’їдять все твоє, аніж принесуть щось із собою. Мірка тоді по моїй реакції зрозуміла, що треба залишити нас з гостем удвох, і ретирувалася на квартирник, що проходив поверхом вище.

  Під час перегляду фільму Діма наробив мені купу компліментів, а після ми ще кілька годин спілкувалися, виявляючи між собою чимало спільного. В цілому, хлопець справив таке гарне враження, що я навіть подумала: «Ось вона – моя споріднена душа. Мій ідеал». Того вечора ми навіть не цілувалися, Діма не поспішав, він знав міру, принаймні, мені тоді так здалося. Тож, пояснивши, що не хоче змушувати мою сусідку стирчати проти її волі на квартирнику, хлопець галантно розпрощався та пішов. Далі була низка побачень (поцілувалися ми на третьому) з букетами квітів та іншими атрибутами, що зазвичай підкоряють жіночі серця. Втім, за два з половиною тижні мій кавалер почав втрачати терпіння та різко перейшов від слів до діла. Може, якби я не була незайманою, то відреагувала б інакше, але в той час це здалося форсуванням подій, що я й озвучила Дмитрові. Той чомусь вмить втратив всю свою напускну стриманість та рознервувався. Він почав кидатись звинуваченнями, що я його використовувала (в мене щелепа ледь не відвисла від такої заяви), а коли намагалася це заперечити, Дмитро раптом бовкнув, що інші дівчата дають після першого походу у ресторан, а я он яка недоторка. Це вже був край. «Взагалі-то я незаймана», - зі сльозами на очах заявила я, і хлопець прикусив язика. Він почав вибачатися, забирав свої слова назад, втім було запізно, я вже все зрозуміла про нього і на тому поставила крапку в наших стосунках.